Більшість українських ув’язнених підпадає під європейське визначення «політичного в’язня»

Не певна, що оприлюднений нещодавно невеличкий документ під назвою «Актуальні орієнтири державної політики у зв’язку з тимчасовою окупацією АРК і м. Севастополь» є справді актуальним на шостий рік після початку незаконної окупації Криму. Втім, із того, що справді на часі, є там щонайменше кілька питань, які мали би нарешті знайти своє відображення в українському законодавстві. Зокрема, два, без перебільшення, часто вживані сьогодні терміни: політичний в’язень і військовополонений.

Наче давно час було би сформулювати визначення цих термінів, що їх ніколи не обійдуть за найменшої нагоди політики всіх штибів і «стремящиеся» до високої політичної тусовки будь-яких калібрів.

За відсутності у нас в законі власного визначення єдиним орієнтиром виявилися підходи, якими керується ПАРЄ. Ознайомившись із ними, розумієш, чому визначення терміну «політичний в’язень» відсутнє в українському законодавстві, — його там не може бути в принципі.

Річ у тім, що під визначення політичних в’язнів у виконанні ПАРЄ (а ми ж тепер у списуванні законодавства послідовно орієнтуємося на Захід) легко може потрапити левова частка тих, хто притягується до відповідальності в Україні.

Самі посудіть.

Критерії ПАРЄ про підстави визнання особи, позбавленої особистої свободи, «політичним в’язнем»:

1. Якщо затримання було проведене з порушенням фундаментальних гарантій, встановлених у Європейській Конвенції з прав людини (ЄКПЛ) і її Протоколах (таких випадків у нас — хоч греблю гати).

2. Якщо затримання було здійснене виключно з політичних мотивів не у зв’язку із будь-яким правопорушенням. Теж має місце, хоча нам більше притаманний інший підхід: неугодних черговій чинній владі притягувати до відповідальності за те, що роблять мало не всі, а свої — то першочергово. Втім, внаслідок багаторічної послідовної роботи по розвалу правоохоронних органів, до пуття пред’явити, обґрунтувати й довести звинувачення вони зазвичай не спроможні, з якої б «висоти» замовлення не лунало, — просто не навчені. І тут далеко не завжди винен «продажний суд».

3. Якщо тривалість затримання або його умови є очевидно невідповідними мірі правопорушення, в якому особа обвинувачується або підозрюється.

4. Якщо він або вона затримані в дискримінаційній формі в порівнянні з іншими особами.

5. Якщо затримання є результатом дій, які були явно несправедливими, і це видається пов’язаним з політичними мотивами влади (SG/Inf(2001)34 пункт 10). Зайве і коментувати, бо видається так часто, що рука терпне хреститися.

Вони там, у Європах, якось орієнтуються в отаких власних обтічних формулюваннях. Нам це складно. Але нам теж видається, притому видається постійно — несправедливим, неспівмірним, дискримінаційним порівняно з іншими тощо.

Наприкінці Резолюції ПАРЄ вказано: Асамблея просить уповноважені органи всіх держав — членів Ради Європи переглянути випадки будь-яких обвинувачених політичних ув'язнених шляхом застосування вищезазначених критеріїв і звільнити або повторно розглянути справи таких ув'язнених у разі необхідності.

Ну це у них може виникнути така необхідність. Не тут, у нас.