Верховний суд і безпека руху

Велика палата Верховного суду вкотре відступила від попередньої правової позиції, визначивши, що за оскарження адміністративних постанов необхідно платити судовий збір (постанова від 18 квітня 2020 року №543/775/17).

Кодекс України про адміністративні правопорушення чітко та недвозначно багато років говорить, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита (ч. 4 ст. 288). Визначальним у цій нормі є припис про те, що в разі незгоди та оскарження постанови у адмінсправі особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах.

У 2011 році з ухваленням закону про судовий збір законодавець ототожнив терміни «судовий збір» та «державне мито» у сфері плат, що справляються при зверненні до суду.

Більш-менш стабільною була і практика суддів у цих правовідносинах. Водночас у 2016 році Судовою палатою в адміністративних справах ВСУ в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження №21-1410а16) було підкреслено, що за подання позову у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку і розмірах, встановлених законом «Про судовий збір» (№3674-VІ), сплаті не підлягає.

Проте Велика палата Верховного суду через три роки з дати прийняття вказаного рішення вирішила відступити від такого висновку та дійшла протилежного: у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2‒5 закону №3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

І зовсім не дивно, що з таким висновком не погодилися восьмеро суддів Великої палати. Адже очевидно, що більшість суддів Палати помилково ухвалили рішення щодо зобов'язання сплачувати судовий збір, фактично підмінивши повноваження Верховної Ради України. Адже саме до виключної компетенції парламенту належить право ухвалити закон, який врегулював би наявну правову колізію щодо застосування/незастосування закону №3674-VI та декрету Кабінету міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 «Про державне мито».

Для більшості адвокатів не секрет, що, на жаль, представники поліції чи то не хочуть, чи то не вміють вірно скласти процесуальний документ, в тому числі постанову/протокол про адміністративне правопорушення. Більшість таких документів досить перспективно оскаржується в суді. Автор жодним чином не пропагандує виправдання дій винуватих осіб за наявності в адвоката відповідного професійного досвіду. Автора як громадянина турбує, щоб кожен винуватий був покараний в міру вчиненого ним проступку та згідно з вимогами закону. Однак як адвокат автор вважає, що ускладнення звернення до суду особи з вимогою про скасування адміністративних актів правоохоронних органів жодним чином не виправляють загальної ситуації з порушенням Правил дорожнього руху. За бажання адвокат разом зі своїм клієнтом як звертався, так і звертатиметься з відповідним позовом до суду. А от правоохоронна система краще працювати не буде.

Хоча для особи і не зовсім економічно вигідно при розмірі судового збору 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на дату написання цього матеріалу 439,40 грн) звертатися до суду при розмірі штрафу, наприклад, у 255,00 грн.

Задля відстоювання загальної справедливості і сприяння правоохоронцям розвивати свої уміння та навички в сфері заповнення бланків елементарних документів, на думку автора, варто оскаржувати відповідний документ. Принаймні, задля спонукання загального професійного розвитку поліцейських та забезпечення покарання порушників, що несуть загрозу безпеці життю і здоров’ю нам і нашим сім’ям.