Хибний сором генпрокурорки

Сильні враження залишила по собі риторика генеральної прокурорки, яка прозвітувала про роботу підлеглих народним депутатам. З таким розумінням служби, критеріїв її результативності і зворушливими прокурорськими рефлексіями «око государеве» точно далеко піде.

Понад півсотні осіб на день – така «швидкість» роботи прокуратури  «разом із суддями» (!) на ниві посадок, якою пишається її керівниця.  

«Виправдувальний вирок – це сором для прокурора... Ще більший сором – це виправдання з реабілітуючих обставин». За словами керівниці Генпрокуратури, кожен виправдувальний вирок перебуває на контролі Офісу генпрокурора і обласних прокуратур. «Я порушую ці питання на колегії з керівниками обласних прокуратур. По кожному виправдувальному вироку в Офісі генпрокурора і обласних прокуратурах провадяться наради».

Виправдувальні вироки – це не соромно. Соромно – це коли, як бувало, люди по 7 років сиділи у СІЗО без вироків, бо доказів не було, а прокуратура стояла на своєму. Соромно – це не визнавати помилки і підливати масла у вогонь одвічного звинувачувального ухилу, трепетно збереженого ще з радянських часів.

Ще дуже соромно – продавати справи на етапі досудового розслідування, а тоді ще і валити все на суд, коли збурена громадськість біжить добиватися справедливості, як вона її бачить.  

Так, критерії оцінки діяльності прокуратури – досі відкрите і неоднозначне питання, принаймні, у нас, в Україні. Втім, подібні публічні заяви керівництва – це не боротьба з фальшуванням справ і непрофесіоналізмом підлеглих, натомість це вірний шлях до того, щоб змусити прокурорів «дотискати» за будь-яку ціну і додушувати суди заради обвинувального вироку.