Нічого особистого, лише неприязнь, або Адвокатські нотатки з одного обшуку

Під час одного резонансного обшуку за ч. 3 ст. 212 і ч. 3 ст. 209 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків і легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом)  було скопом вилучено купу документів та комп’ютерної техніки. Слідчі дії проводила слідча Державного бюро розслідування Олена Осетрова в потертих джинсах і з неприродно пухкими губами, що здалеку кидалися в очі.

Складно сказати, чи був такий вигляд держслужбовця належним з точки зору абз. 5-6 п. 2.13 Правил професійної етики працівників Державного бюро розслідувань, однак точно – модним і сучасним.

Особистий вибір кожної жінки – псувати своє обличчя, однак кримінальна справа та відповідна процесуальна поведінка представника державного органу, дотримання ним норм закону – це вже справа суспільна.

Однозначним порушенням етичних норм було підвищення тону у спілкуванні з адвокатом (абз. 3 п. 2.13 Правил етики), конфліктне наближення до правника впритул так, що можна було роздивитися кожну ін’єкцію краси.

На моє переконання, для того, аби не підживлювати стереотипи про силіконових або гіалуронових дівчат, останнім варто дотримуватися балансу «губи-мізки». Інакше стереотипи впевнено переможуть. Для державних  органів це взагалі must have, інакше деградація буде, як-то кажуть, «налицо». Перемога стереотипів особливо неприємна і дико виглядає в умовах воєнного часу.

Можливо, джинси зі штучно вдосконаленим обличчям є фірмовим стилем держслужбовця ДБР. Відповідно до абз. 6 зазначеної норми одяг повинен відповідати місцю, часу і характеру діяльності працівника правоохоронного органу, ураховуючи обставини, обумовленою службовою необхідністю, зокрема під час здійснення оперативно-розшукових та інших прихованих заходів.

На виправдання зовнішньому вигляду слідчої зауважу, що обшук розпочався о 7 годині ранку в приватному заміському будинку. І, враховуючи зміст п. 2.13, формально можна бути одягнутою в нічну мереживну сорочку. А якщо відпрацьовувати приховані заходи, то і в одяг рибалки, бджолярки, школярки тощо.

Водночас для балансу до слідчої Осетрової О. С. було представлено двох оперативників СБУ – Шепілу О. А. та Кравчука О. О. – не на стилі, з немодними обличчями.

Після того, як з’явився наполегливий адвокат, обшук почав проходити в напруженій атмосфері. Особливо, коли йшлося про співставляння вилучених речей і документів з описом в протоколі (ч. 9 ст. 236, абз. 2 п. 3 ч. 3 ст. 104  КПК), про заяву правника залишити копії вилучених оригіналів (ч. 2 ст. 168 КПК), не вилучати без потреби електронну техніку (ч. 2 ст. 168, абз. 2 ч. 6 ст. 236 КПК), не заважати фото і відеофіксації обшуку (ст.107, абз. 3 ч. 3 ст. 236 КПК, п. 8 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), не порушувати інші права адвоката та його клієнта.

Мабуть, у своїх мріях правоохоронці уявляють, що на обшуку має бути присутній приємний, дружній адвокат, який виконує роль статиста і соратника слідчого. Жодним чином не заважаючи, а часом і допомагаючи обшукувати клієнта, створюючи невимушену приємну атмосферу. Цікаво, чи такого представника вони запросили би на слідчі дії у власному будинку?

Професійний рівень слідчої промовисто засвідчували ще і зверхні, примітивні запитання на заяви правника: «Не зрозуміла, а чим це передбачено?..»

Базовий лікнеп для правоохоронних органів був викладений у зауваженнях адвоката до протоколу обшуку в двадцяти пунктах на двох сторінках.

У процесі обшуку правозахиснику забороняли фото-і  відеофіксацію, відбирали мобільний телефон, змушували видаляти фото і відео. Більше того, основними дієвими особами була не стільки слідча ДБР, а інтелектуально не обдаровані оперативні співробітники Служби безпеки України – пани Шепіло і Кравчук, які взагалі не мали до підслідності цих злочинів жодного відношення.

Втім, здебільшого обшук був націлений не на інтелектуальну, а фізичну роботу, застосування силового тиску. З цим би не впоралася тендітна слідча, спроможна хіба що звертатися до правника з істеричними вигуками: «Да ви вже задовбали!».

Оперативники СБУ демонструв неабияку активність і зацікавленість: фотографували вилучені на обшуку печатки і відправляли ці фото… до телеграм-каналів. Тобто вчиняли злочин, передбачений ч. 2 ст. 387 Кримінального кодексу України (Розголошення даних досудового розслідування). Саме оперативники СБУ заважали адвокату надавати правничу допомогу клієнту: переривали при висловленні правової позиції, хамили, відбирали смартфон, відмовлялися назвати себе, повчали, як правильно надавати правничу допомогу.

Вони дуже впевнено почувалися втрьох проти  адвоката і кількох розгублених людей, у яких проводився обшук, мали суто чисельну, владну перевагу. Сперечались з адвокатом всі разом, підвищували тон, відповідали грубістю, зневажливо, намагалися дискредитувати правника у присутності клієнта, допускали висловлювання, що нівелює професійну діяльність. Улюблена фраза, що на думку правоохоронців, завжди викриває правозахисника: «Так ваш адвокат вочевидь отримує погодинну оплату, тому і затягує максимально слідчу дію…». Хоча лише недалекоглядний і боягузливий клієнт здатний побачити в цьому раціональне зерно, а не штучну провокацію «Розділяй – і володарюй». Розумні ж бачать професійну заздрість, меркантильні комплекси та недолугі спроби усунути адвоката від активних і ретельних дій.

Під час звіряння вилучених речей і документів з їх описом в протоколі та заперечень адвоката у правоохоронній відеокамері закінчилася карта пам’яті. Їх не збентежило, що за відсутності фіксації обшук як процесуальна дія визнаватиметься недійсною на підставі ст. ст. 107, 236 КПК України. Ніхто не намагався відшукати і замінити носій інформації. Продовжувати відеофіксацію обшуку адвокатом суворо заборонили під загрозою застосування силових заходів.

Порушуючи закон та основи етики, вони не замислювались, що перевагою правника в сучасному світі є інтелектуальні вміння та можливість публічного висловлення критичної думки, привернення уваги громадськості до примітивного рівня правоохоронної системи, уваги керівництва ДБР та СБУ до репутаційних недоліків співробітників, дискредитації відомства їхньою поведінкою.

І наостанок. Серед вилучених речей адвокат помітила медичні документи родички клієнта з рахунками за послуги ін’єкції краси гіалуроновою кислотою, ботоксом та іншими життєво важливими жіночими препаратами. В порядку ч. 1 ст. 223, ч. 1 ст. 234, ч. ч. 7, 8 ст. 236 КПК України зауважила, що ці документи однозначно не мають відношення до кримінального провадження, навіть опосередковано.

Слідча замислилася, зітхнула і прийняла рішення віддати ці документи, викресливши їх зі списку опису. Ймовірно, вона подумала, що саме ці дані і справді представляють особисту цінність для людини. Як святе непорушне право на красу і конфіденційну інформацію про неї. І це, схоже, було єдине, що її по-справжньому зачепило.

Всі інші документи, що не стосувалися кримінального провадження, було вилучено. Наполегливе прохання клієнтки залишити копію справді важливих для неї електронних матеріалів про поточне проходження розвиваючих особистісних курсів залишилося без уваги та задоволення.

Незважаючи на порушення слідчою О. Осетровою цілої низки норм КПК України, вона все одно зуміла проявити тонку жіночу солідарність в суворому кримінальному провадженні. Як-то кажуть, краса врятує світ. Але не професійну репутацію правоохоронців.