Що таке добре і що таке погано

«Немає майже нічого такого справедливого чи несправедливого, що не змінювало би своєї властивості зі зміною клімату» 

.

Блез Паскаль

Якщо ви доросла людина, від вас очікуватимуть уміння чітко відрізняти добре від поганого. Однак чи є адекватним це очікування? Добре і погане можна розглядати, як перспективи (різні погляди на ті самі речі), або ж посилатися на дещо, що дає універсальні відповіді: правові системи, релігійні писання, чи вірити в те, що людина одразу народжується з уявленням про те, що є добрим, а що — поганим. Проте чи на будь-яке з цих уявлень можна покладатися? Як найкраще визначати, що є хорошим, а що — поганим?

Хороше та погане за визначенням правових систем чи релігійних писань. Як перші, так і другі були покликані робити наше життя кращим. Більше того, вони навіть більш-менш із цим справляються. Важко уявити життєспроможне людське суспільство принаймні без однієї з цих систем, релігійної чи правової. Без законів, людських чи божественних, будь-який порядок миттєво руйнується. Загалом нам як частинам соціуму вигідно притримуватися принаймні більшості з них. Але в деяких випадках і протилежне може виявитися справедливим. Закони може навʼязати тиран або вони можуть банально застаріти.

На жаль, завжди є ризик, що якась криза призведе до того, що в країні розвинеться хвороба під назвою «тиранія». Занадто оптимістично очікувати, що тиран забагато думатиме про свій народ. Він лише людина, тому в багатьох випадках спокуса змінити легальну систему так, щоб отримати відносно короткострокові вигоди, занадто велика. Звичайно, такі закони вносять несправедливість, дисбаланс у систему, у соціум.

Можна змусити працювати на користь тирана і релігію. Що може бути спокусливішим за те, щоб назвати себе богом на землі? Більше того, звичайному громадянину може бути достатньо важко зрозуміти, що ним, його країною, керує тиран. Тому вони, тирани, так маніакально контролюють ЗМІ. Контроль медіа — це мало не найкращий спосіб замаскувати свої помилки та злочини, ще й можливість показати себе у хорошому світлі. Часом досягають навіть того, що народ починає вірити, ніби живе у демократії, тоді як насправді ним володіє одна людина і робить із ним усе, що заманеться. Тому так, у деяких випадках законами та релігією можна, мʼяко кажучи, зловживати. Це одна із причин, чому їх небезпечно приймати на віру, частка здорового скептицизму тут не зашкодить.

Інша проблема полягає в тому, що як правові системи, так і релігійні можуть застарівати. Саме тому ми постійно змінюємо закони та ігноруємо деякі релігійні ідеї. Наприклад, володіння жінкою як власністю, ставлення до неї як до «брудної» істоти, поневолення інших залишилися в минулому, принаймні офіційно. Побоювання бути вбитим серед білого дня лише через свій низький соціальний статус — тепер це просто нічний жах. Уявлення про Землю як про плаский диск, що лежить на слонах, які стоять на черепасі, також можна вважати дещо застарілими. І це лише деякі з тих речей, які наші закони та релігії раніше вважали правдивими та нормальними (подекуди вони й досі так вважають), але загалом ми змінили свої погляди.

То чи можемо ми розглядати закони і релігію як дещо, спроможне визначати, що є хорошим, а що — поганим? Сумнівно. Необхідно памʼятати, що ці системи створюються людьми, що ними можна зловживати і те, що з плином часу вони стають застарілими. Не можна ігнорувати їхні недоліки навіть зауважуючи, що ми не вигадали нічого кращого для впорядковування суспільство.

Тому краще не використовувати лише правові системи чи релігійні переконання для визначення того, що є добрим, а що — поганим. 

Хороше і погане як вроджені якості. Очевидно, що ми народжуємося із певним рівнем розуміння того, що для нас є хорошим та поганим. Наприклад, нам відомо, що біль — це погано, поранення, відповідно, — це вельми погана річ. Ну а, скажімо, мати — це дещо хороше для нас. Але, на жаль, наш світ дещо складніший. В більшості інших ситуацій дитина керуватиметься тим, що вона бачить навколо себе, соціальними нормами, правилами. Якби всі народжувалися із чітким, об’єктивним знанням того, що є хорошим та поганим, не потрібно було би постійно змінювати ті самі закони та релігійні норми, як це обговорювалося вище. Тому, на жаль, норми того, що є «хорошим» та «поганим» занадто складні і мінливі для того, щоб їх можна було отримати «безкоштовно», із самого початку.

Хороше та погане як суб’єктивні перспективи. Ця позиція уже доволі ризикована. Бо якщо це так, наш світ може виявитися набагато більш складним, аніж просто чорне та біле, універсально хороше та погане. Так, все одно з точки зору однієї людини все виглядатиме чорно-білим, де біле — це щось продуктивне, що допомагає досягти визначеної мети, а чорне — його протилежність, тобто певна перепона, щось не продуктивне.

Будучи частинами соціуму, ми маємо мислити ширше. І саме тут цей погляд на добре і погане стає життєзмінним, навіть якщо це важко одразу осмислити. Якщо його прийняти і зжитися з ним, виявиться, що важко когось щиро ненавидіти чи боятися. Стане значно зрозуміліше, що стоїть за діями, я би навіть сказав діяннями (як діями, так і бездіяльністю), інших людей. Виявиться, що людина фізично не здатна умисно діяти «погано», непродуктивно. Що би ми не робили, навіть якщо вчиняємо злочини, ми робимо через те, що очікуємо, що це дасть нам щось, матеріальне, можливо, емоційне, але в будь-якому разі, ми прагнемо продуктивності, певного позитиву. Спробуйте згадати, коли ви добровільно робили щось, що не має жодного сенсу і ніяк, на вашу думку, не буде вам корисним чи принаймні приємним. Сумніваюся, що вам це вдасться. Навіть мазохісти шкодять собі не просто так, а для отримання емоційної насолоди.

Убивця розглядатиме убивство, як дещо «біле», а люди, що намагатимуться йому перешкодити, як дещо «чорне». Просто через те, що він отримає матеріальну або емоційну винагороду, якщо вб’є. Убивця ніколи не вбиває просто так. У той же час його жертви розглядатимуть його, як дещо абсолютно «чорне», дещо руйнівне, суто контрпродуктивне. Знову ж таки, якщо він стане вбивати «поганців», когось, хто протистоїть соціуму, він вже буде не монстром, не покидьком, а героєм, людиною доблесною, доброчесною для цього соціуму, чиїх ворогів він винищує. Так змішуються кольори і світ стає сірим у вічному конфлікті інтересів.

Саме тому легальні системи та релігійні письмена насправді корисні. Вони дуже добре працюють тоді, коли треба дати хоч якийсь лад у хаосі конфліктуючих інтересів, навіть незважаючи на те, що вони можуть застарівати. Все одно у своїй суті вони спрямовані на те (принаймні, мають бути), аби більшість людей задовольнила свої інтереси: потреби та бажання. І більше того, задовольнити ці бажання, навіть якщо деякі з них не узгоджуються з іншими, все одно простіше разом, в команді. У більшості випадків індивіду краще потерпіти те, що якусь його специфічну забаганку соціум не затвердить, не дозволить, бо альтернатива лише одна — іти проти всіх. Так, антисоціальні особистості зазвичай випадатимуть, залишатимуться незадоволеними своїм положенням, але схоже, що це втрата, з якою більшість соціуму цілком готова жити.

Тому так, «хороше», «добре» та «погане» — суб’єктивні поняття, проте це можуть бути на диво хороша новина. Бо розуміння цього дає змогу бачити світ значно чіткіше, розуміти, що насправді стоїть за діями людей, це прибирає багато страхів та приборкує гнів. Більше того, відкриваються нові погляди на те, чому легальні та релігійні системи є важливими і корисними. 

Розглядати «хороше» та «погане» як відносні концепції може бути корисно. Імовірно, що це найкращий спосіб розуміння цих понять для людини.

Якщо коротко, визначати, що таке добре і погано суто за тим, що про це кажуть закони чи релігія — доволі ненадійно, бо ними можна маніпулювати, вони також можуть принаймні частково застарівати. Концепції «хорошого», «доброго» та «поганого» також занадто складні для того, щоб іти, так би мовити, безкоштовним набором разом із іншими інстинктами, даними при народженні. Доведеться вивчати, що є чим протягом життя. Але правдиво те, або принаймні настільки правдиво, наскільки про це зараз можна судити, що як поняття «хороше», «добре», так і поняття «поганого» — це відносні, суб’єктивні ідеї. Дивитися на це таким чином найкорисніше, бо саме таке бачення дасть краще розуміння про те, чому інші роблять те, що вони роблять і як працює соціум в цілому.