«Ученість» – не синонім доброчесності

Профільна правнича  газета «ЗіБ» опублікувала  інформацію  щодо чергового доформування органів суддівського урядування. Не дивує, що статтю присвячено лише переліку основних місць роботи, наукових посад і звань кандидатів на членство у Вищій раді правосуддя від наукової юридичної громадськості України, що і надає начебто повну характеристику людським і професійним якостям кандидатів, які претендують на можливість брати вирішальну участь в управлінні судовою гілкою влади в Україні. 

В нашій радянсько-українській традиції вважається, що наукова діяльність і наявність ученого ступеню (кандидата чи доктора наук) та учених звань (доцента, професора, академіка) є  визначальною характеристикою особистості людини лише в позитивному аспекті.

Тобто «учений» апріорі не може бути недоброчесним, непорядним, нелюдяним, непрофесійним. «Ученість» виглядає як такий собі «бронежилет» від будь-яких негативних оцінок людини, яка його носить.

Грунтуючись на власному життєвому і  професійному досвіду, візьму на себе відповідальність стверджувати, що насправді такий «жилет» нерідко виявляється дірявим  саме в морально-етичних та й професійних своїх складових. Але ми часто мовчимо про це публічно, аж поки «дірки» не засяють на небосхилі окремих осіб, на яких ці жилети одягнуті...

Як мав би, на мій погляд, відбуватись відбір конкурсантів на посади в органах суддівського урядування (судової влади) у зв'язку з новими процедурами відбору та кваліфікаційного оцінювання суддів на цьому етапі судової (недо)реформи?

Кандидатів на посаду членів ВРП і ВККС треба було би відбирати фактично за тієї ж самою процедурою (крім перевірки знань законодавства, яка взагалі є сумнівним інструментом щодо осіб, які мають вищу юридичну освіту і часто наукові ступені і звання), за якою оцінюють як чинних  суддів, так і кандидатів в судді. При цьому мають оцінюватись  підвищені  вимоги щодо доброчесності і здатності членів ВРП і ВККС оцінювати інших людей. Тільки в такому випадку можна було би говорити, що ВРП і ВККС мають належний кредит довіри як від суддівського корпусу, так і від суспільства в цілому. 

В наших умовах для цього  треба було би створити окрему конкурсну комісію з вітчизняних і зарубіжних експертів (50:50), яка і мала би провести конкурс серед 11 (чи менше-більше) кандидатів і допустити до обговорення на з'їзді науковців щонайменше чотирьох достойних кандидатів (по 2 або більше на кожну вакансію), які й мали переконати делегатів щодо своєї спроможності достойно  представляти юридичну науку і освіту в цьому органі! 

Якщо відібраних кандидатів було би 2-3, то голосування на з'їзді мало би бути лише на одну посаду члена ВРП.

За такою процедурою (через конкурсний відбір за процедурою відбору всіх суддів!) мало би відбуватись заповнення всіх вакансій в ВККС і ВРП,  незалежно від того,  за якою «квотою»  (від - суддів, адвокатів, прокурорів, науковців) відбувається заповнення посад в цих найвищих органах суддівського урядування.

В нинішній ситуації рішення з'їзду науковців-правників, на мій погляд, буде ухвалюватись на підставі компромісів-погодженостей між різними групами впливу в науково-освітянському середовищі. Умовно вони поділяються між 3-4 центрами: Київ-Львів-Харків-Одеса + побажання АП і окремих впливових політсил?

Висловлюю лише припущення – не більше того.

Висновок такий – недореформа судової гілки влади продовжується, а колапс правової системи держави – триває. 

Тому висловлю пораду нетерплячим: набиратись терпіння і чекати ще років 10-20, коли справжні реформи можуть розпочатись...а процеси глобальної інформатизації Земного простору можуть і скоротити цей строк.