Повернути довіру до вакцинації зможе тільки впровадження страхової медицини

Дмитро ПІДТУРКІН

В Україні вирує кір. Кожен з нас вже встиг почути про те, що у дітей у школі або у знайомих на роботі хтось захворів на цю недугу. Кір дістався навіть до Лук'янівського СІЗО. Та куди вже там, навіть у Міністерстві охорони здоров’я — головному борцю з кором — співробітники підхопили цю напасть. Влада намагається перекласти провину за розповсюдження кору на несвідомих і неосвічених пацієнтів, котрі відмовляються щепити своїх дітей та купують у лікарів «липові» довідки. Але чи вони насправді винні? Невже немає провини самої держави в тому, що люди втратили довіру до процесу вакцинації, що проводиться під її егідою? Спробуємо віднайти рецепт виходу з ситуації та знайти можливість побороти антивакцинальні настрої, повернути довіру громадян.

Нинішній спалах кору є найбільшим за всі роки незалежності України

Нарешті Україні вдалося вибитися в лідери серед європейських країн. Але пишатися нашій країні немає чим — перше місце ми зайняли не за рівнем розвитку демократії або економіки, а з розповсюдження кору. З початку 2019-го року в Україні на кір захворіли понад 18 тисяч людей. За останніми оприлюдненими даними, від цієї недуги загинули шестеро українців, у тому числі двоє дітей.

У минулому році на кір перехворіло понад 52 тисячі українців. Два попередніх антирекорди були поставлені в 2016 і 1993 роках, коли кір підхопило істотно менше українців.

Ситуація пояснюється просто — в Україні в останні десять років була провалена і вакцинація в цілому, і вакцинація від кору. Наша країна за рівнем охоплення щепленнями пасе задніх. Наприклад, у 2016 році першу необхідну дозу вакцини від кору отримали тільки близько 40% українських дітей, а другу — близько 30%, найменше за всі роки незалежності.

Чому ж українці не хочуть робити щеплення від кору? Причина банальна — страх і недовіра перед вакцинами, які закуповуються Міністерством охорони здоров'я, та невіра, що лікарі роблять усе, щоб захистити здоров’я дитини при проведенні щеплень. І в останні десять років вони тільки поглибилися.

МОЗ сконцентрував свої зусилля на закупівлі все більших та більших обсягів вакцин. Але якщо довіру до вакцинації повернути не вдасться, то їх велику частину просто не використають. Так, у 2018 році при річній потребі в вакцині КПК у 1395,421 тис. доз щепили тільки 1114,893 тис. дітей. Тоді ж залишок невикористаної вакцини КПК з закупівлі 2017 року склав 583 тис. доз, які використовуються зараз при проведенні додаткової вакцинації.

Єдиним дієвим методом боротьби з епідеміями кору та інших подібних захворювань є вакцинація. І її рівень має бути високим. Для цього необхідно побороти антивакцинальні настрої та повернути суспільству довіру до держави у цьому питанні.

Натомість Міністерство охорони здоров'я і пов'язані з ним громадські активісти, які називають себе «агентами змін», вибрали найлегший шлях. Вони вважають єдиним правильним методом боротьби з розпалюванням антивакцинальних настроїв агресивну пропаганду. І засновану зовсім не на роз'ясненні, як писав вище, а на приниженні незгодних з їхньою думкою і втоптуванням їх у бруд. На додаток до цього МОЗ активно розпалює в суспільстві недовіру до лікарів, формуючи в своїх інформаційних кампаніях образ лікаря-неука, ретрограда та корупціонера.

Крім того, МОЗ обіцяє посилити боротьбу з виписуванням «липових» довідок. Але до чого це призведе? Слабо віриться, що людям, які вважають, що борються за життя та здоров’я своєї дитини, буде складно обійти всі перешкоди та отримати «липові» довідки. Подібні так би мовити «послуги» просто здорожчають через підвищений ризик.

Щоб українці стали більше довіряти вакцинації, варто просто розібратися у причинах недовіри

До 2008 року в Україні не були поширені антивакцинальні настрої, а охоплення вакцинацією доходило до 85-95%. Це дозволяло досягати цілком ефективного захисту населення від багатьох епідемій.

Потім в Україні сталися кілька подій, кожна з яких завдала сильного удару по прихильності до вакцинації. При цьому, якщо подивитися на графік охоплення вакцинацією проти кору, то можна помітити чіткий взаємозв'язок між цими випадками і падінням рівня охоплення щепленнями.

Перша подія — смерть старшокласника, жителя Краматорська. Він помер у 2008 році менше ніж за добу після щеплення від кору і краснухи, вакциною, не зареєстрованою в нашій країні, яку до нас завезла в якості гуманітарної допомоги ЮНІСЕФ. Спочатку влада намагалася довести, що між смертю дитини та вакцинацією немає причинно-наслідкового зв'язку. Але комплексна судово-медична експертиза із залученням 12 провідних фахівців Академії медичних наук все-таки встановила цей зв'язок.

Зрозуміло, що оприлюднення офіційної інформації про причину смерті дитини та наступна інформаційна хвиля докорінно підірвали довіру до вакцин, адже вперше люди реально зрозуміли, що держава не несе жодної відповідальності за якість та безпеку проведення щеплень, навіть у разі смерті дитини від щеплення.

Поступово довіра до вакцинації стала повертатися, охоплення щепленнями зростало, але воно так і не повернулося на докризовий рівень. І тут сталася друга подія, точніше, ціла політична війна з використанням теми вакцинації як зброї.

У 2012 році між міністром охорони здоров'я Раїсою Богатирьовою з одного боку, прем'єр-міністром Миколою Азаровим і керівником профільного парламентського комітету Тетяною Бахтєєвою з іншого розв'язалася «кланова» війна за контроль над фінансовими потоками в медицині.

Одним з інструментів, які мали відсторонити від них Богатирьових, стала інформаційна кампанія проти вакцини від гепатиту В, виробництво якої було налагоджено на підприємстві сина Раїси Богатирьової «Фармстандарт-Біолік».

Спочатку з’явилися в ЗМІ повідомлення про смерті від вакцини проти гепатиту (які потім не знайшли підтвердження). Потім на декілька місяців 2012 року Державна служба з контролю за лікарськими засобами ввела тимчасову заборону кількох серій вакцин цієї фірми на підставі повідомлень про летальні випадки від її застосування. На завершення — Держлікслужба знову провела перевірку на підприємстві. Як наслідок чиновники взагалі призупинили дію ліцензії на виробництво.

Після проведення лабораторних досліджень виявилося — всі вакцини були якісні і допущені до застосування. Але після такої масової інформаційної обробки суспільства довіра до вакцинації та держави вже не могла відновитися.

Це тільки середина історії. На жаль, тепер на старі граблі наступили представники нової влади.

У жовтні 2013 року незалежна рада з моніторингу ВООЗ віднесла Україну до «червоного» списку країн з підвищеним ризиком спалахів поліомієліту, а влітку 2015-го в Україні виявили підозру на спалах цієї хвороби. Правда, потім з’ясувалося, що попередній діагноз у жодному з випадків не підтвердився і у реальності спалаху не було. Але на цій інформаційній хвилі Україна звернулася до ВООЗ з проханням про гуманітарне постачання вакцин від цього захворювання. У відповідь — уряд Канади виділив три мільйони доларів для закупівлі для України близько п'яти мільйонів доз вакцини.

Українські чиновники виявилися нездатні ефективно скористатися навіть гуманітарною допомогою. Другу партію вакцини — а це півтора мільйона доз — привезли в Україну з порушенням умов «холодового» ланцюга. Спочатку її розморозили, що призвело до скорочення терміну її застосування до шести місяців. А пізніше чиновники вирішили повторно її заморозити, що взагалі заборонялося інструкцією виробника і відповідним наказом МОЗу.

МОЗ, ВООЗ, ЮНІСЕФ і сам виробник намагалися спростувати свої ж власні вимоги до зберігання і транспортування повторно заморожених вакцин, запевнити українців у її якості та безпеці, щоб використати цю переморожену вакцину для проведення щеплень. Громадськість, провідні лікарі та експерти виступили єдиним фронтом та не дозволили це зробити. Після тривалої боротьби, яка активно висвітлювалася у ЗМІ, всю партію вакцини знищили після закінчення терміну придатності.

Інформаційні хвилі цього протистояння призвели до практично вакцинальної істерії в суспільстві, і антивакцинальні настрої стали зашкалювати.

На довершення — на початку 2016 року МОЗ, дуже поспішаючи використати всю наявну вакцину до закінчення строку її придатності в квітні місяці, запланував проведення третього туру масової вакцинації проти поліомієліту в період сезонної епідемії грипу і ГРВІ. І це при тому, що в інструкції до вакцини відзначалося — її не можна використовувати при вірусному захворюванні та підвищеній температурі тіла дитини.

Лікарі виступили проти вакцинації, МОЗ активно настоював на своєму. Конфлікт вилився у публічну площину. Антивакцинальні настрої суспільства вкоренилися ще глибше.

У 2016 році вакцини в державі взагалі зникли, бо у 2015 році Україна відмовилася від самостійної закупівлі ліків за державні кошти. Функції були передані трьом міжнародним організаціям. До цього кроку країна була непідготовлена, і тому поставки в країну ліків затягнулися на довгі місяці. Як потім виявив аудит Рахункової палати, середній строк постачання ліків через міжнародні організації складав біля 20 місяців.

Старі залишки вакцин давно вичерпалися, а нові поставки критично затримувалися. Деякі вакцини зовсім не постачалися до країни понад 1,5 року! Так, у 2016 році приблизно цілий рік в медустановах не було вакцини від кору.

Звичайно, при повній відсутності вакцин охоплення вакцинацією впало до критичних значень. Так, у 2016 році охоплення щепленнями проти туберкульозу склало 11,5%, кору — 33,6%, коклюшу, дифтерії, правця — 1,5%.

Це практично криза вакцинації.

З постачанням у 2017 році вакцин, які були закуплені за кошти 2015 року, ситуація з наявністю покращилася, а довіра пацієнтів до держави стала підвищуватися.

Антивакцинальні настрої в суспільстві рясно підживлюються завдяки непродуманим діям чиновників

Нині це пов’язано з використанням вакцини АКДС. МОЗ вирішив закуповувати замість дорогих ацелюлярних (безклітинних) вакцин цільноклітинні. Останні вакцини значно дешевші, ніж перші. Але цільноклітинні вакцини мають приблизно утричі більше побічних реакцій, більшу реактогенність, ніж у ацелюлярних.

Чиновники пішли на цей крок усупереч рекомендаціям ВООЗ, який заявляв: «У країнах, де спостерігається висока нетяжка реактогенність при застосуванні цільноклітинних вакцин, що може стати перешкодою у досягненні високого охоплення щепленнями застосування, безклітинні вакцини можуть стати підходом до покращання прийнятності вакцинації проти кашлюка». При цьому ВООЗ не рекомендує країнам, де проявляються потужні антивакцинальні настрої, переходити на цільноклітинні вакцини. Причина проста — введення в обіг вакцини, яка дає значно більше побічних реакцій, створює додаткові умови для росту антивакцинальних настроїв. Жодна країна у світі, яка впродовж десятиліть застосовувала безклітинні вакцини, не відмовилась від них і не повернулася до застосування цільноклітинних вакцин. Жодна, крім України.

Як суспільство може довіряти державі, яка проводить таку політику, та як можливо навіть мріяти про відновлення довіри до вакцинації за таких умов?

Внаслідок десятиліття проведення безглуздої політики українці не вірять, що держава здатна забезпечити їх якісними і безпечними вакцинами

Щоб виправити ситуацію, чиновники повинні не розповідати про те, що в усьому винні антивакцинатори, та штучно, огульними та безглуздими обвинуваченнями розпалювати конфлікт та недовіру між лікарями та пацієнтами, а мають почати формувати довіру до вакцин. Для цього необхідно повернути довіру суспільства до медиків — до їхньої компетентності та професіоналізму. Налагодити чіткі механізми контролю правильності застосування вакцин, фармаконагляд, досліджувати кожен випадок нетипових побічних реакцій. Крім того, сама держава повинна контролювати якість вироблених вакцин. Уряд має створити цілу програму з відновлення довіри до вакцинації, бо треба повернути довіру населення до держави, і зробити це можна тільки проведенням зваженої, послідовної державної політики в царині імунопрофілактики. Але і це ще не все. Реальне припинення антивакцинальніих настроїв та відродження довіри до вакцинації може статися тільки після впровадження обов’язкового медичного страхування.

Адже тільки при страховій медицині можливо провести коректну фінансову оцінку здоров'я пацієнта і визначити рівень шкоди, яка завдана пацієнту в разі ускладнення при неправильному лікуванні. Саме в страховій системі охорони здоров'я держава буде нести повну фінансову відповідальність і пацієнт отримає всеосяжну фінансову компенсацію при проблемах, пов'язаних з неякісними вакцинами або неправильним їх застосуванням.

Досвід провідних країн світу говорить: коли чиновник і держава платять пацієнтові за свої помилки, вони несуть повну фінансову відповідальність. Тільки так можна повернути довіру до держави при проведенні вакцинації.