Як реальні справи виявилися брехливими обіцянками в медицині

На початку ще минулого літа президент Порошенко ставив собі і своїй команді завдання — до кінця 2018 року ввести в експлуатацію 500 нових сільських амбулаторій. А за фактом, за втрачені за два роки дії президентської програми розвитку сільської медицини ввели в експлуатацію лише 30 із запланованих 517 приміщень — менше 6%! А витратили на це цілих 5 млрд грн. Для себе — порахуйте, у скільки обійшлося одне приміщення. А може, гроші просто розікрали?

Порожні обіцянки Президента і його команди

22 березня в Українському домі для кампанії Петра Порошенка організували форум сімейних лікарів «Допомога поруч!». Та розголосу у ЗМІ захід не набув — лише на офіційних сайтах. Ймовірно, через озвучені на ньому цифри, що сигналізують провал розпочатої у 2017 році з прийняттям законопроекту, поданого Петром Порошенком — про розвиток сільської медицини.

Про те, що програма провалиться, ми писали ще минулоріч. На жаль, влада не вчиться на своїх помилках і знову будує плани ввести в експлуатацію 517 медамбулаторій — тільки вже до кінця 2019 року.

Сьогодні Україні дійсно потрібне будівництво й оснащення нових ФАПів і амбулаторій — нині лише 28% ФАПів мають водопостачання, у 18% є санвузли, а 74% не мають необхідного мінімального набору обладнання й інструментів! Але тільки наша ще поки чинна центральна влада може замість дати людям потрібне, покласти собі в кишеню, а відповідальність перекинути на місцеву владу.

Сумна реальність для місцевої влади

Місцева влада просто не розуміє, як забезпечити ефективне функціонування побудованих амбулаторій. Для цього є декілька причин.

Причина перша. Немає лікарів

В Україні не вистачає понад 7 тис. сімейних лікарів. Впродовж останніх 5 років у понад 800 сільських амбулаторіях взагалі не працює жодного лікаря. На Чернігівщині не вистачає мінімум 30% лікарів, а ще 35% або працюють на пенсії, або передпенсійного віку. Скоро дефіцит лікарів складе понад 50%!

Про нестачу лікарів на засіданні Камбіну заявила уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова.

То де знайти лікаря у побудовану амбулаторію? У президентській ініціативі цю відповідальність переклали на місцеву владу — вона має реалізувати програму місцевих стимулів і забезпечити лікаря житлом. Є в місцевих бюджетах такі гроші? Відповідь однозначна — ні. Та й де взагалі лікаря взяти, якщо їх немає, а молоді спеціалісти тікають за кордон через низькі зарплати?

Причина друга. Де взяти гроші на зарплату лікарям

Зарплата лікаря, щоб там хто не розповідав, не залежить від бажання місцевої влади. Вона залежить від подушного нормативу (тарифу), за яким центральний монополіст — Нацслужба здоров’я — платитиме за обслуговування кожного пацієнта. За свою зарплату лікар й утримуватиме амбулаторію і персонал. А ось тариф однаковий і для сільської, і для міської місцевості. Проте влада «загубила» факт, що в селі потрібно утримувати не лише лікаря в одній амбулаторії, а цілу мережу в 3-5 дочірніх амбулаторій і ФАПів з їхнім персоналом. Тому лікар у селі отримуватиме менше, аніж у місті, і про «підвищені зарплати» йому варто забути. Чи захоче молодь їхати в село за таких умов?

Про те, що для сільської місцини потрібно зробити окремі, підвищені тарифи, Валерій Дубіль писав ще два роки тому. Тепер про проблему говорять соцдослідження, які замовляли лобісти цієї «реформи».

Додайте до низьких зарплат ще й відведену для себе владою можливість забирати (як зараз хочуть забрати 360 млн грн) у будь-який момент гроші з зарплат лікарів і вручну регулювати капітаційну ставку за ведення одного пацієнта (обіцяли підняти з 370 до 420 грн у 2019 році, проте тариф залишили попередній). Чи є гарантії, що коли новопобудовану амбулаторію місцева влада візьме на свій баланс, центральна влада забезпечуватиме їх достатнім фінансуванням? Немає. Навпаки — все свідчить про перекладання відповідальності на місцеві бюджети.

Причина третя. Суперечливість Законів

Місцева влада не горить бажанням брати участь у програмі ще й тому, що прийняті провладною більшістю закони суперечать однин одному. Про суперечку писав ще коли приймали Закон про медобслуговування в сільській місцевості. Наведу приклад неузгодженості його положень із положеннями Закону про фінгарантії: в останньому ФАП може бути лише у складі ПСМД і за рахунок його бюджету, а за законом про сільську медицину вони можуть існувати окремо. Тож чи будуть законними прийняті зараз місцевою владою рішення з розвитку системи сільської медицини, чи ляжуть непідйомним вантажем на місцеві бюджети?

Змінити все ще можна

Наша експертна група продумала план витягнення сільської медицини з прірви.

Перше — потрібно наповнити галузь грошима і забезпечити стабільні фінансові ресурси. Для цього — ввести обов'язкове медичне страхування.

Друге — забезпечити чіткий розподіл повноважень і відповідальності між місцевою і центральною владою з утримання об'єктів медичної інфраструктури та забезпечити їх фінансування — через прийняття необхідних законопроектів.

Третє, найголовніше — не фрагментарний, а фундаментальний послідовний підхід до реформування. Спершу — концептуальні документи — розробка і прийняття закону Стратегії сталого розвитку системи охорони здоров'я та Програми її реалізації, а потім вже їх реалізація.

Ми зможемо витягти сільську медицину і зробити її доступною та якісною для кожного українця — потрібна тільки політична воля. Не буде її у парламенті зараз — впевнений, вона з’явиться після парламентських виборів, адже українцям набридли «144 реформи» — вони хочуть реальних змін і чекають на них.

Дмитро Підтуркін, експерт із питань охорони здоров'я, засновник Українського медичного експертного співтовариства