Новини
Ракурс
Текст інавгураційної промови Зеленського, фото — Адміністрація президента

Я вас смішив, тепер робитиму так, щоб ви не плакали: текст інавгураційної промови Зеленського (ВІДЕО)

20 тра 2019, 12:25

Шостий президент України Володимир Зеленський офіційно розпочав виконувати обов’язки глави держави. Це сталося після процедури його інавгурації. У Верховній Раді Зеленський склав присягу на вірність народу, а також звернувся до українців.

Loading...

Подаємо текст промови, який 20 травня опублікувала Адміністрація президента (мову оригіналу збережено).

Дорогі українці! Після моєї перемоги на виборах мій шестирічний син сказав: «Та! По телевізору кажуть, що Зеленський — президент… Виходить, що я… теж президент?».

І тоді це прозвучало, як жарт, але згодом я зрозумів, що насправді це істина. Тому що кожен із нас президент. Не 73%, які за мене голосували, а всі 100% українців. Це не моя, це наша спільна перемога. І це — наш спільний шанс. За який ми несемо спільну відповідальність. І щойно не тільки я складав присягу. Кожен із нас поклав руку на Конституцію, і кожен із нас присягну на вірність Україні.

Уявіть собі гучні заголовки: «Президент не платить податків», «Президент напідпитку промчав на червоне світло», «Президент потихеньку краде, бо всі ж так роблять». Ви згодні, що це — ганьба? Ось, що я маю на увазі, коли кажу, що кожен із нас — президент.

Відсьогодні кожен із нас несе відповідальність за країну, яку ми залишимо своїм дітям. Кожен із нас, на своєму місці, зможе зробити все для розквіту України. Європейська країна починається з кожного. Ми обрали шлях до Європи, але Європа — не десь там. Європа ось тут (у голові — ред.). І коли вона буде ось тут (у голові — ред.), тоді вона з’явиться і ось тут (показує на залу — ред.), у всій Україні. І це — наша спільна мрія.

Але у нас є і спільний біль. Кожен із нас загинув на Донбасі. Кожного дня ми втрачаємо кожного з нас. І кожен з нас — переселенець. Ті, хто втратив власний дім… І ті, хто відчинив двері власного дому, розділивши біль. І кожен з нас — заробітчанин. Ті, хто не знайшов себе вдома, а знайшов заробіток на чужині… Ті, хто в боротьбі із бідністю змушений втрачати власну гідність.

Але ми все це подолаємо! Бо кожен із нас — українець. Ми всі українці: не існує більших чи менших, правильних чи неправильних. Від Ужгорода до Луганська. Від Чернігова до Сімферополя. У Львові, Харкові, Донецьку, у Дніпрі й в Одесі — ми українці. І ми маємо бути єдині. Адже тільки тоді — ми сильні. І сьогодні я звертаюся до всіх українців у світі. Нас 65 мільйонів.

Так, не дивуйтесь — нас 65 мільйонів. Тих, кого народила українська земля. Українці в Європі та Азії, у Північній та Південній Америці, в Австралії і в Африці. Я звертаюсь до всіх українців на планеті: ви нам дуже потрібні! Усім, хто готовий будувати нову, сильну та успішну Україну, я з радістю надам українське громадянство. Ви повинні їхати до України не в гості, а додому. Ми чекаємо на вас. Сувенірів з-за кордону не потрібно, привезіть, будь ласка, свої знання, досвід і ментальні цінності.

Все це допоможе нам почати нову епоху. Скептики скажуть: це фантастика. Це неможливо. А, може, це і є наша національна ідея? Об'єднавшись, зробити неможливе. Всупереч усьому!

Згадайте збірну Ісландії з футболу на чемпіонаті Європи. Коли дантист, режисер, пілот, студент і прибиральник билися й захищали честь своєї країни. І зробили це, хоча ніхто не вірив. І це наш шлях. Ми повинні стати ісландцями у футболі, ізраїльтянами — в обороні рідної землі, японцями — у технологіях, швейцарцями — в умінні щасливо жити одне з одним, незважаючи на будь-які розбіжності.

І наше найперше завдання — припинення вогню на Донбасі. Мене часто питали: а на що ви готові заради припинення вогню? Дивне запитання. А на що готові ви заради життя близьких вам людей? Можу запевнити — задля того, щоб наші герої більше не гинули, я готовий на все. І я точно не боюсь ухвалювати складних рішень, я готовий втрачати свою популярність, свої рейтинги, і якщо буде потрібно — я без вагань готовий втратити свою посаду, щоб тільки настав мир. Не втрачаючи наших територій.

Історія — несправедлива річ. Не ми почали цю війну. Але нам цю війну закінчувати.
І ми готові до діалогу. И я уверен, что прекрасным первым шагом для начала этого диалога станет возвращение всех украинских пленных.

Наш наступний виклик — це повернення втрачених територій. Чесно кажучи, мені здається, що це формулювання не зовсім коректне. Бо неможливо втратити те, що й так наше. І Крим, і Донбас — це наша українська земля. Де ми втратили найголовніше. Це — люди.

И сегодня мы должны возвращать их сознание. Вот, что мы потеряли. За эти годы власть не сделала ничего, чтобы они чувствовали себя украинцами. Знали — они не чужие, они наши, они украинцы. И пусть, кто угодно раздает хоть по 10 паспортов, это ничего не изменит. Украинец — это не в паспорте. Украинец — это вот здесь (в сердце — ред).

І я точно це знаю. Знаю від бійців, які захищають Україну — наших героїв, і україномовних, и русскоговорящих. Там, на передовій, немає чвар і розбрату, там є сміливість і честь. І я хочу звернутися до наших захисників.

Не буває сильної армії там, де влада не поважає людей, які щодня віддають життя за країну. Я зроблю все, щоб ви відчували повагу. Це гідне, а головне, стабільне фінансове забезпечення, ваші житлові умови, законні відпустки після виконання бойових завдань, відпочинок для вас і ваших родин. Потрібно не розповідати про стандарти НАТО, а творити ці стандарти.

Безумовно, окрім війни, є ще багато бід, які роблять українців нещасливими. Це — шокуючі тарифи, принизливі зарплати і пенсії, болючі ціни, неіснуючі робочі місця. Це — медицина, про покращення якої говорять здебільшого ті, хто ніколи не лежав із дитиною у звичайній лікарні. Це — міфічні українські дороги, які будуються та ремонтуються тільки у чиїйсь бурхливій уяві.

Дозвольте мені процитувати одного американського актора, який став класним американським президентом: «Уряд не вирішує наших проблем. Уряд і є нашою проблемою». І я не розумію наш уряд, який тільки розводить руками й каже: ми нічого не можемо зробити. Неправда. Можете. Ви можете взяти аркуш, взяти ручку і звільнити свої місця для тих, хто буде думати про наступні покоління, а не про наступні вибори! Зробіть це. І люди оцінять.

Якісь у вас вибіркові оплески. Не всім подобається, що я кажу? Дарма, бо це кажу не я, а народ України. І моє обрання доводить — громадяни втомилися від досвідчених, системних, надутих політиків, які за 28 років створили країну можливостей. Можливостей відкатів, потоків і дерибанів.

Ми збудуємо країну інших можливостей. Де всі рівні перед законом, де є чесні та прозорі правила гри. Одні для всіх. А для цього до влади повинні прийти люди, які будуть служити народу. І я дуже хочу, щоб у ваших кабінетах не було моїх зображень. Бо президент — не ікона, не ідол, президент — це не портрет. Повісьте туди фотографії своїх дітей і перед кожним рішенням дивиться їм в очі. Я можу ще багато чого сказати, але українці хочуть не слів, а дій.

Шановні депутати! Ви призначили інавгурацію у понеділок, у робочий день. Я бачу в цьому один плюс — це значить, що ви готові працювати. А тому прошу вас ухвалити:
1. Закон про скасування депутатської недоторканності.
2. Закон про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення.
3. Багатостраждальний Виборчий кодекс і зробити відкриті списки.

А також. Прошу звільнити з посад:
1. Голову Служби безпеки України.
2. Генерального прокурора України.
3. Міністра оборони України.

Це геть не все, що ви можете зробити. Але для початку — достатньо. У вас буде два місяці. Ухваліть ці важливі закони та рішення. Повісьте усі медалі собі. Заробіть непогані бали на дострокові парламентські вибори.

Я розпускаю Верховну Раду України 8-го скликання. Слава Україні!

І наостанок. Дорогий народе! Протягом свого життя я намагався робити все, щоб українці усміхалися. Це була моя місія. Тепер я робитиму все, щоб українці принаймні більше не плакали.

Джерело: Ракурс


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter



Загрузка...
Загрузка...