Что год грядущий нам готовит

Коли Китаю добре, то й нам непогано

Ерік Найман, фінансовий аналітик, керуючий партнер компанії «Капітал Таймс», на круглому столі у Фонді Блейзера «Економічні підсумки 2012 року. Перспективи, прогнози і ризики на 2013 рік» сказав, що дивиться у 2013 рік з оптимізмом. І пояснив: у світовій економіці, від якої Україна дуже залежна, сталися позитивні зрушення. У Китаї, наприклад, нещодавно відбулася зміна влади, і це розв’язує руки Народному банку Китаю, який тепер, щоб підтримати власну економіку, скоріш за все, почне друкувати гроші. А інфляція привабить ще більше іноземних інвесторів, які і без того знову почали вкладати чималі кошти у Піднебесну та у Східну Азію загалом. Повернення азійських країн на вершини світових рейтингів інвестиційної привабливості — це тренд наступного року. Що ж від цього виграє Україна? Китай — це основний конкурент на міжнародних ринках, зокрема на ринку металу, тож нам вигідно, щоб у цій країні зростав внутрішній попит на сталь, тоді менше її надходитиме на світові ринки. Отже, пожвавлення китайської економіки позитивно позначиться і на Україні.

Трохи ліпше порівняно з поганим — це вже добре

Ще одним плюсом для економіки України наступного року, на думку Еріка Наймана, буде низька база порівняння, тому що у 2012 році відбувався спад у сільському господарстві. А нині сніг щільно укрив землю, вологи весною буде достатньо, отже, урожай 2013-го може бути кращим від цьогорічного. Якщо ціни на сільгосппродукцію залишаться на тому ж рівні, на сільське господарство очікує черговий стрибок.

Віддавати борги нічим, бо хтось конвертує бюджет

Однак на цьому оптимізм експерта вичерпався. Він попереджає, що 2013 рік — це «мінне поле», по якому потрібно пересуватися дуже обережно. Серед мін — фіскальний обрив, а також можливі проблеми, пов’язані з обмеженням цін на нафтопродукти, що відразу обвалить попит Росії на товари українських товаровиробників. Перша половина 2013 року буде дуже важкою, дадуться взнаки помилки нинішнього року, зумовлені виборами. А найбільший ризик для України — повернення зовнішніх боргів. Україна має виплатити 9 млрд дол., з яких 6 млрд — Міжнародному валютному фонду. А де їх узяти? В резерві золотовалютних коштів Національного банку України — 25 млрд дол.

«Якщо забрати 9 млрд з резерву, це буде кінець української економіки. Валютні спекулянти одразу ж зрадіють, почнуть усіляко обігравати тему дефолту, і психологія мас штовхне українську економіку у прірву, перетворюючи очікування на реальність. Та все ж, гадаю, резерв Нацбанку — це дуже слабке джерело, і до нього звертатимуться тільки в крайньому випадку, в останню чергу. Вже зараз резерв НБУ перебуває на критичній позначці, подальше зниження загрожуватиме економічній стабільності держави», — розмірковує пан Найман.

Інше джерело коштів — населення. Експерт наводить дуже цікаві цифри: «До кризи 2008 року населення купувало на 2 млрд дол. на рік більше, ніж продавало. Нині ця різниця становить 10-11 млрд дол. на рік. З них 3 млрд дол. населення купує для обслуговування та погашення валютних кредитів. Додаємо до цих трьох ще два мільярди „традиційні“. Виходить 5 млрд, але аж ніяк не 10-11 млрд. Звідки взялося це перевищення у 5-6 млрд дол.? Саме така сума „пішла“ нинішнього року із золотовалютного резерву Нацбанку. У мене виникає закономірне запитання: у нас що, населення раптово розбагатіло і почало скуповувати долари? За моїми спостереженнями, населення багатшим не стало. Це хтось, у кого з’явився доступ до бюджету, конвертує цей бюджет в іноземну валюту. По-іншому це пояснити неможливо. Тому боротьба Національного банку з попитом населення — це боротьба з вітряками. Ця боротьба дасть змогу скоротити попит на 1-2 млрд дол. у результаті запровадження найжорсткіших обмежень на межі фолу, на межі соціальних прецедентів, але кардинально цієї проблеми розв’язати не може. Максимум, що може Нацбанк отримати, — це нівелювати дефіцит платіжного балансу, тобто населення перестане „вимивати“ золотовалютні резерви НБУ. Але стати джерелом 9 млрд дол. для погашення зовнішнього боргу населення не може».

Хто позичить нам гроші?

То хто ж позичить Україні гроші для повернення боргу? «Найімовірнішим джерелом капіталу є або МВФ, або Росія, — продовжує експерт. — Обидва варіанти реалістичні, але мають певне політичне навантаження. Загравання одночасно з обома потребує такої філігранної роботи, на яку Україна навряд чи спроможна. Росія чудово розуміє наші труднощі та вже оголосила Україні по суті торгову війну. Володимир Путін уже заявив, що якщо Україна не вступить до Митного союзу, то втратить експортні ринки. Тоді нафтогазові та молочні війни нинішнього року здадуться нам у 2013 році легкою прогулянкою. Тому я вважаю, що, зваживши на це, Україна бадьорим кроком рушить у бік Росії, у бік Митного союзу. Кредит МВФ у такому разі не знадобиться, та й навряд чи буде отриманий. Здоровий глузд підказує таке рішення. Тим не менш цейтнот, в який Україна себе заганяє, не залишає нам іншого виходу».

Дезертирство влади

Костянтин Матвієнко, політолог, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика», називає 2012-й «роком виходу держави із зон своєї соціальної відповідальності» і пояснює: «Віктор Федорович щойно скасував свою річну прес-конференцію, те саме відбулося і в липні. Аналогічним чином поводиться і велика кількість перших керівників державних відомств і установ, територіальних громад. Тобто фактично припиняється діалог влади і журналістського середовища, а дивлячись ширше — спілкування влади із суспільством. Це дезертирство держави має своїм наслідком втрату довіри населення. В тому числі і до платіжної системи цієї держави — починаючи Нацбанком і закінчуючи всіма зонами відповідальності гривні».

Тіньова економіка не будує мостів

Наступний рік, на думку експерта, характеризуватиметься зростанням техногенних і природних ризиків. Офіційна статистика МНС фіксує чітке зростання кількості техногенних катастроф, аварій на виробництві, природних катаклізмів. Відповідно, зростає як кількість жертв, так і збитки. Наступного року, на жаль, ця тенденція посилюватиметься.

«Я є великим і палким прихильником тіньової економіки, але до певної межі. Як кажуть, тіньова економіка не будує мостів. Інакше кажучи, вона не будує і не відтворює інфраструктури. Стагнація тієї інфраструктури, що залишилася в країні ще з радянських часів, тільки посилюватиметься, відповідно, збільшуватимуться і витрати на подолання її наслідків. Це є додатковим чинником негативного соціально-економічного й інвестиційного клімату в державі. Красномовна ілюстрація: поки ми з вами говоримо, дві с половиною тисячі будинків Шевченківського району Києва відключено від мережі теплопостачання через аварію. У такий лютий мороз. Коли ми говоримо про дезертирство держави із зони своєї відповідальності, то питання безпеки постає у першу чергу. Йдеться навіть не про традиційне наше уявлення про безпеку, пов’язану, наприклад, із запобіганням криміногенній ситуації чи із захистом від зовнішніх агресивних впливів. Я кажу про елементарну санітарну безпеку, безпеку праці, безпеку пересування тощо», — попереджає Костянтин Матвієнко.

Криза влади

Експерт вважає показною монолітність партії влади та сумнівається в її спроможності управляти економічними процесами в країні. Він пояснює: «Віктор Янукович є лідером серед своїх попередників за кількістю накладених на законопроекти вето. Але погляньмо на парламент 6-го скликання. З одного боку, там „монархічна“ більшість, повністю віддана „государю“ та підвладна руці Чечетова. А з іншого — подивіться, що відбувається: Кабмін вносить законопроект, Чечетов махає, парламент приймає, а Янукович накладає вето. Про що це свідчить? Що правляча партія, попри свою позірну монолітність, насправді не має центру прийняття рішень. Партія в особі її найбільш знаних членів приймає лише поточні рішення, які відповідають тим чи іншим інтересам у той чи інший момент. Звідси і „хюндаї“, і вишка Бойка, і фіаско з підписанням угоди про будівництво LNG-термінала.

Втім, і опозиція не має єдиного центру прийняття рішень. Вона так само розсварена, так само некомпетентна, так само популістична і так само безвідповідальна. Тобто вся представницька гілка влади у нас безвідповідальна. Янукович усувається від актуальної політики і вирішує тільки ті питання, які стосуються добробуту вузького кола осіб, але не стосуються інтересів країни. І опозиція все це радо експлуатує».

Куди йдемо?

Таким чином, на думку експерта, є два варіанти подальшого розвитку подій. Варіант оптимістичний — наступного року держава і суспільство продовжать своє паралельне існування: нам добре без держави, а державі добре без нас, допоки вона не згадує про податки (треба ж наповнювати бюджет) або про наші заощадження. Але цей light-варіант малоймовірний з огляду, по-перше, на вищезгадані техногенні ризики, а по-друге, на зовнішній вплив. «Насправді зараз за Україну точиться боротьба між світовими центрами впливу, — продовжує експерт. — Росії Україна цікава не так економічно, як ментально, культурно, політично. Як сказав один високопоставлений російський дипломат, Україна має пояснити росіянам, навіщо Путін знову прийшов до влади. Євросоюз теж не готовий далеко відпустити Україну, бо зацікавлений в її односторонній експлуатації. Я вже згадував про тіньову економіку. Так от, українська тіньова економіка фінансує польську систему освіти. Кількість студентів українського походження, які перебрались на навчання до Польщі протягом каденції Віктора Януковича, збільшилася втричі порівняно з минулими роками. Наша тіньова економіка фінансує системи освіти Іспанії та Великобританії, бо й туди їдуть навчатися українські діти, батьки яких накопичили долари, працюючи у „тіні“.

З України виймається ресурс, який не відтворюється. Залишки організованого населення, які не мають змоги реалізувати себе поза Україною, в Україні радикалізуються. І хоч би як ми робили вигляд, що ситуація стабільна і вже йде до „покращення“, будь-який поштовх (чи то техногенна катастрофа, чи то масові заворушення) може призвести якщо не до Майдану, то до чогось подібного».