Прозрачны ли украинские банки?

Аналітики агентства досліджували інформаційну політику та вивчали доступність даних 30 найбільших за розміром активів банків України. Відкриваючи захід, генеральний директор «Українського кредитно-рейтингового агентства» (UCRA) Станіслав Дубко попередив, що в ренкінгу (ренкінг — ранжирування учасників за зменшенням або зростанням якогось конкретного показника на певну звітну дату або за зазначений період. — «Ракурс») брали участь тільки ті банки, від яких очолювана ним структура не отримує плати.

Що аналізували

У процесі вивчення аналізувалася не просто наявність інформації на банківських сайтах станом на 1 листопада 2012 року, а й повнота її розкриття. Такий підхід використовується в усьому світі — перевірити, чи може звичайний користувач банківських послуг вільно та без зусиль отримати необхідну інформацію про банк (автор цих рядків, наприклад, ще пам’ятає часи, коли річний звіт банку могли побачити лише його акціонери, та й то на їх наполегливу вимогу).

Якість розкриття інформації досліджувалася за трьома блоками: «Структура власності та корпоративне управління», «Операційна діяльність і фінансова звітність», «Менеджмент і колегіальні органи».

«Середній рівень розкриття інформації по 30 банках становив 56,6 %, що свідчить про недостатньо високий рівень прозорості банківської системи України порівняно з міжнародною практикою розкриття інформації. Максимальний рівень розкриття — 75,9 %, мінімальний — 34,6 %. Найповніше банки розкривають інформацію за блоком „Структура власності та корпоративне управління“ (в середньому банками публікується 65,5 % від загального обсягу даних, розкриття яких перевірялося). Середній рівень розкриття — за блоком „Менеджмент і колегіальні органи“ і становить 54,9%. Найменш повно розкрито дані по блоку „Операційна діяльність і фінансова звітність“, середній рівень розкриття — 51,6 %», — повідомило UCRA.

Достовірність опублікованих даних не перевірялася. Як пояснив представник Незалежної асоціації банків України Олексій Куценко, який раніше співпрацював із міжнародним рейтинговим агентством S&P, за п’ять років він не пригадує, щоб банки вдавалися до маніпуляцій із публічними даними. «Так, траплялися випадки, коли банк не мав аудиторського висновку або цей висновок був оформлений не за належними стандартами, але це більше стосується фінансової звітності, а не публічної інформації», — прокоментував він.

Із участі у «перегонах» було знято банк «Родовід» з причини його санації.

Прозорість не означає стабільності

Аналітики попередили: ступінь прозорості банку не відображає рівень його фінансової стабільності та надійності. Дослідники не взялися будувати будь-які кореляційні моделі, що навіть теоретично простежували б взаємозв’язок між відкритістю банку, його «публічним обличчям» і надійністю. На жаль, від «скелетів у шафі» це не врятує і від бізнес-невдач також. Олексій Куценко пояснив: «Прозорість сама по собі не гарантує стабільності фінансово-кредитної установи, однак виступає фундаментом, на якому повинна будуватися довіра як до окремого банку, так і до системи в цілому. Тому НАБУ вітає конструктивні ініціативи, що спрямовані на поліпшення ситуації з розкриттям інформації, адже такі публічні дослідження стимулюють банки до змін на краще у своїй практиці. Асоціація планує власні ініціативи з метою навчити споживачів користуватися доступною інформацією для прийняття зважених рішень. Їх реалізація не тільки допоможе знизити ризики роботи банків із населенням, а й приведе до появи реального попиту на інформацію, на прозорість».

Результати

Вірю — не вірю

Раніше, до початку кризи 2008 року, банки мали самомотивацію до розкриття інформації. Цей процес стимулювався бажанням банків виходити на іноземні та внутрішні ринки запозичень. Якщо це відкритий ринок, то публічність фінансової установи є одним із обов’язкових критеріїв таких бізнес-відносин. Але, як вважає Станіслав Дубко, після кризи банки втратили мотивацію. «Нині головним мотиватором залишається регулятор», — вважає експерт. Банки виконують лише формальні вимоги регуляторів, не більше.

Голова наглядової ради ТОВ «Фондовий ринок» Юрій Іванишин піддав критиці позиціонування банків і навів кілька прикладів. У методиці неодмінно враховується наявність стратегічних планів банку (до речі, це є обов’язковим пунктом і при складанні рейтингів фінансової надійності), але те, як банки їх розкривають, він назвав профанацією. «Плани — це профанація. Написано: збільшити клієнтську базу на 15 %, але не сказано, за рахунок чого, якими методами», — зазначив Ю. Іванишин. Він також звернув увагу на відсутність біржових котирувань акцій на сайтах банків — вказано тільки номінальні ціни. «Але біржа — це ринок, і я не можу його відстежити. Тому виникає закономірне запитання, чи можу я йому довіряти?» — обурювався фондовик.

На запитання журналістів, чому «дочки» багатьох міжнародних банків (які по своїй суті є транснаціональними компаніями, і їх акції котируються на міжнародних біржах) перебувають наприкінці списку, дослідники певної відповіді не дали. Відбулися фразами на кшталт: «Відсутність мотивації», «Необов’язковість перенесення стандартів материнських компаній», «Можливо, вони не орієнтовані на роздрібний ринок».