Сланцевый газ: экологическая составляющая

Уже десять місяців екологи б’ють на сполох, лякаючи суспільство жахливими наслідками видобутку сланцевого газу. Їх висміюють, від них відмахуються, на них сердяться, називаючи агентами Москви і найманцями «Газпрому». Та, можливо, настав час усе ж таки почути, що вони кажуть? Їхня думка хоч і викликає суперечки, але точно варта уваги.

На круглому столі «Енергетична незалежність України: чи є альтернатива видобутку сланцевого газу?», про який ми докладно розповідали 12 лютого, виступила й Тетяна Тимочко, голова Всеукраїнської екологічної ліги (ВЕЛ). Показово, що під час дискусії пані Тетяні неодноразово намагалися затулити рота — і модератор круглого столу Олександр Данилюк, керівник Всеукраїнського центру сприяння підприємницькій діяльності, й деякі інші учасники заходу. Її звинувачували у брехні, у тому, що вона виконує замовлення «Газпрому». Вочевидь, не узгоджувалося те, що вона говорить, із їх власними переконаннями (або завданнями). А може, когось із учасників круглого столу просто дратувало те, що жінка затесалася у суто чоловічу компанію і нагнітає страхи?

«Коли вас слухаєш, складається враження, що читаєш методичку «Газпрому», — дорікнув доповідачці Олександр Данилюк. «Я не читала методички «Газпрому», але якщо вона дійсно існує, то мені прикро, що вороги України більше піклуються про її майбутнє, ніж її власний уряд», — відповіла Тетяна Тимочко під шикання прибічників видобутку. І додала: «У нас є всі результати досліджень, що проводилися українськими вченими на цю тему. Але коли ми їх виставили на сайті Всеукраїнської екологічної ліги, сайт одразу ж обвалили хакери. Якщо у когось з’явиться інтерес, я можу всі ці результати надати, звертайтеся».

Молоденька журналістка дорікнула Тетяні Тимочко, що та особисто мала би ще у квітні минулого року, коли стало відомо про наміри уряду щодо сланцевого газу, вийти до Кабміну із плакатом, мовляв, протестую, а не виступати з полум’яними промовами постфактум. На що отримала відповідь: «У мене дещо інші погляди на демократію. Я волію вирішувати такі питання цивілізованим шляхом, а не з вилами у руках. Я пишу листи, виступаю у ЗМІ. Щоправда, буває й таке, що після інтерв’ю до мене дзвонять журналісти, вибачаються та кажуть, що матеріал не вийде, бо редактор не пропустив».

І все ж пані Тетяна, попри намагання її зупинити, змогла донести свою позицію до присутніх. Тож еколог Тетяна Тимочко — про екологічні загрози техногенного характеру:

— Питання про видобуток сланцевого газу виникало ще у 50—60-х роках минулого століття. Тоді знані українські вчені, проаналізувавши всі можливі наслідки, рекомендували від цього відмовитися, мотивуючи це і технологічною складністю такого видобутку, і негативними наслідками для природного середовища.

Позиція ВЕЛ сформована саме на базі досліджень, які здійснювали і сьогодні здійснюють українські вчені. Ці дослідження вони проводять не на чиєсь замовлення — чи то Shell, чи то уряду, а самостійно, з огляду на своє професійне сумління і свої знання. П’ять українських учених поважного віку з різних галузей знань не заради грошей чи чогось іще багато років досліджували природне середовище тих областей, де планують видобувати сланцевий газ, і висловили свої негативні оцінки щодо запланованого видобування. Це академіки Національної академії наук України — і геолог, і гідролог, і біолог, і географ, і гідрогеолог-еколог. Вони виклали кожен свою точку зору, подивившись на проблему зі свого фахового ракурсу. Їх підтримали й інші вчені з різних українських науково-дослідних інститутів. Але, на жаль, в Україні немає можливості вільно висловити свою думку, щоб вона дійшла до великої маси населення. На телебачення нас не пускають, ефір заповнили держслужбовці, які за державний кошт промивають людям мізки щодо ймовірних вигод цього проекту.

Навіть побіжний економічний аналіз, виконаний депутатом Харківської облради Іваном Варченком, свідчить про те, що жодних економічних переваг від цього проекту Україна не отримає. На моє глибоке переконання, це чергова афера на кшталт афери із терміналом скрапленого газу, коли Кабміном було підписано угоду із якоюсь незрозумілою людиною, котра ніколи і нікого не представляла. Угода, що підписувалася у Давосі між катанням на лижах і поїданням вареників, теж будь-якої довіри не викликає.

Щодо екологічної складової можу сказати таке. Величезні території буде зруйновано внаслідок техногенної діяльності. На одну свердловину потрібно два гектари землі, нашої родючої землі. Увесь верхній шар ґрунту треба повністю зачистити до глини, а тоді вже пробурювати свердловину. Ми запитали представників компанії Shell, куди вони діватимуть цей чорнозем. Представники компанії нам відповіли: «Ми згорнемо землю у великі купи і згодом, коли закінчимо видобуток, відновимо її та рекультивуємо». Але ж земля, як шкіра людини. Якщо клаптик шкіри зняти і через 20 хвилин знову пришити, вона приживеться. А якщо мине дві години, то ця знята шкіра вже не зростеться із живим організмом. Так і ґрунт. Скільки було випадків, коли чорнозем звозили машинами у Київ, аби щось посадити, скидали з машин і залишали. Через півроку він перетворювався на сірий пил, на ні на що не придатну грязюку, яка потім просто змивалася дощовою водою. Тисячі гектарів родючої землі безповоротно буде знищено. Можливо, комусь цікавий газ. Але він сьогодні є, а завтра вичерпався. А земля для України — це єдиний ресурс, що даний нам назавжди. Корисні копалини колись закінчаться, а земля зможе дати людям, звичайним людям, змогу жити, отримувати доступ до нормального продовольства.

Наступне питання — вода. Україна і зараз не належить до водозабезпечених країн. Ми маємо енергоємну та водомістку економіку. На одну одиницю ВВП ми витрачаємо у 4,5 разу більше енергії та у 6 разів більше води, ніж у Європі. Вже сьогодні 17 тис. населених пунктів у нашій країні не мають доступу до якісної питної води. Тобто люди у багатьох областях живуть на привозній воді, у тому числі у Дніпропетровській, Донецькій і Харківській областях. Що ж пропонує технологія гідророзриву, тобто метод видобутку сланцевого газу? Потрібно взяти від 5 до 20 тис. кубометрів води на кожну свердловину, додати до неї хімікати, до речі, токсичні, і закачати цю воду у свердловини на глибину 3—5 км, щоб далі вона пішла по горизонтальних тунелях. Вода, яка не є речовиною, що стискається, урешті-решт розриває геологічний пласт, і газ, який там лежить, починає виходити назовні.

Щодо токсичності хімікатів. Компанія Shell розповідає, що хімікатів додається всього одна краплина на відро, і це не впливає на довкілля, але це сумнівні доводи. У будь-якому разі ці хімічні речовини потрапляють у наше природне і геологічне середовище. При видобутку більша частина води циркулює у замкненому циклі, але десь 20—25 % води, яку закачали у свердловини, теж виходить назовні. Однак те, що віддає земля, важко назвати водою. Це пульпа, суміш води із піском, камінням, глиною, тими ж отруйними речовинами. Вона пройшла у тому числі і радіоактивні шари, а природна радіоактивність підземних горизонтів у Харківській і Донецькій областях відома. Ця пульпа потрапляє нагору. І що далі? Цю масу потрібно кудись виливати. В США є Марселовське родовище, розташоване в пустелі. Там пульпу 15 років виливали прямо на землю. І все одно знайшлися громадські активісти, які зчинили галас, після чого там побудували завод із переробки цієї пульпи. Так от, там, де розміщується це родовище, щільність населення — 2 чол. на квадратний кілометр, а в Харківській і Донецькій областях — 78—84 чол. У Західному регіоні, де теж планується видобувати сланцевий газ, щільність населення — 65 чол. на квадратний кілометр. Це населені пункти, а не пустеля, тут ніде виливати розчин, який піднявся наверх. Бруд залишиться нагорі, він отруюватиме поверхневі води, не дасть людям якісно жити на своїх територіях. Нам кажуть, що свердловини будуть герметичними. Та хоч би що казали, труби, які зроблені із цементу, все одно рватимуться.

Ще одне важливе питання — це інфраструктура. На кожну свердловину потрібно десь 6 км труб. Уявіть, скільки це вантажівок із трубами? І це тільки на одну свердловину. А якщо їх тисячі? У Сполучених Штатах, на які постійно посилаються прибічники видобутку сланцевого газу, є спеціально побудовані дороги, розраховані на те, що по них весь час курсуватимуть вантажівки. А що в нас? Які дороги? Весь ландшафт буде знищено вщент. Заради чого? І це замість того, щоб зайнятися енергозбереженням. У нас 5 млрд кубометрів метану щороку виділяється в атмосферу, тож займімося цим газом!

Учені стривожені тим, що наявні свердловини і шахти, що є і в Східній, і в Західній Україні, вже створили геологічні розломи. Академіки Гожик, Руденко, Шестопалов із НАНУ представили геологічні карти з техногенними розломами в Донецькій, Харківській і Донецькій областях. Якщо почнеться гідророзрив, підвищиться сейсмічна струшуваність цих територій. Тобто відбуватимуться техногенні землетруси. Через це заборонили видобуток сланцевого газу в деяких європейських країнах.

Людям, жителям тих територій, де хочуть будувати свердловини, поки що розказують байки, як казково поліпшиться їхнє життя від приходу іноземного інвестора. Але ми побачимо, як зреагують люди, коли в них почнуть відбирати їхні розпайовані землі під будівництво цих свердловин. А це відбуватиметься, повірте.

Ті екологічні ризики, які вже достатньо вивчені, і ті, які ще не вивчені, є настільки значними, що ймовірні економічні вигоди (якщо вони справді є) на їхньому тлі тьмяніють. Компанії Shell та Chevron уже у виграші — їхні акції значно зросли у ціні, вони вже заробили. Гадаю, не тільки вони. Може, вони зрозуміють, що їм це невигідно, і підуть через деякий час, але те, що вони спаплюжать, уже не відновиться...