Альтернатива йодированной соли

Йододефіцит загрожує здоров’ю як дорослих, так і дітей, тримає під прицілом майбутні покоління. Це стосується багатьох країн світу, у тому числі й України. Вже багато років ВООЗ і ЮНІСЕФ як основну стратегію для стійкої ліквідації йодного дефіциту пропонують універсальне йодування солі. На запитання «Ракурсу» відповідає професор Віталій КОРЗУН, завідувач лабораторії Інституту гігієни та медичної екології ім. О. Марзєєва, який майже 40 років досліджує цю тему.

— Чи вдасться вирішити цю проблему, якщо Україна повністю перейде на вживання йодованої солі?

— Вважається, що універсальним і, головне, найекономічнішим методом боротьби з йододефіцитом є вживання йодованої солі. На цьому дуже часто наголошують ендокринологи. Справді, тривале використання цього продукту знижує частоту йододефіцитних захворювань. Але не ліквідовує їх повністю. І що найстрашніше — внаслідок регулярного вживання йодованої солі розвиваються такі тяжкі захворювання, як гіпертиреози, дифузний токсичний зоб. Особливо там, де був, як я називаю, низький п’єдестал, тобто було мало йоду (про це писав Ракурс у статті «Що небезпечніше — дефіцит йоду чи надлишок?»).

Від цього страждають навіть молоді здорові люди, а особливо — літні, з ослабленим здоров’ям. При ретельному обстеженні у 80 % людей старшого покоління діагностуються вузли на щитовидній залозі. Якщо ж вони починають вживати йодовану сіль, то отримують надлишок йоду, що призводить до швидкого збільшення вузлів. Тут потрібно бити на сполох, а не призначати додатковий йод.

На жаль, лікарі, виявивши вузол, одразу ж рекомендують йодовану сіль, не заглиблюючись у проблему.

— Як впливає вживання такої солі на обмін речовин в організмі?

— Йодована сіль — штучно створений продукт, аналоги якого відсутні у природі. Органічний йод, який зустрічається в природі, зв’язаний з білком або вуглеводами, він одновалентний. А в йодованих продуктах — п’ятивалентний, що робить його сильним окисником.

Десятки тисяч фундаментальних досліджень з біохімії, молекулярної фармакології, гігієни харчування показали, що в профілактиці й терапії йододефіцитних станів слід враховувати нерозривний зв’язок метаболізму йоду та інших мікроелементів, передусім селену. Тривалий час селен вважали токсикантом, таким, як, приміром, свинець, кадмій, миш’як. Але наукові дослідження показали: як тільки людині бракує селену, розвиваються так звані селенозалежні захворювання.

Як правило, там, де у ґрунті немає йоду, бракує і селену. У нас від цього потерпають Полісся, Закарпаття, Прикарпаття.

Селен входить до складу майже 50 різних ферментів у організмі. І головне — він впливає на утворення гормонів щитовидної залози. Коли в організмі достатньо селену, то не потрібна велика кількість йоду, бо його відщеплені молекули не виводяться, а, можна сказати, продовжують працювати у м’язах і печінці.

Ми провели масштабні дослідження у кількох областях, і, мушу зазначити, картина вимальовується досить невесела. У 25 % обстежених — важкий дефіцит йоду. Лише 10 % населення західних областей мають раціон харчування, який нормально забезпечує їх йодом. Разом з тим бракує таких важливих мікроелементів, як залізо, мідь, цинк і селен. До проблем зі здоров’ям слід підходити комплексно, тут не можна зарадити лише йодованою сіллю.

— Що у цій ситуації нам рекомендує наука?

— Найкраща форма забезпечення організму стабільним йодом і низкою інших мікроелементів — це вживання морських продуктів. До меню повинні входити морська риба, кальмари, креветки, мідії тощо. Але бажано, щоб вони були свіжими, а не замороженими. Якщо це консерви, то вибирайте ті, що виготовлені відразу ж після вилову. На жаль, для більшості українців подібне меню малодоступне — у нас немає таких рибних ринків, як у приморських містах за кордоном.

Науковці звернули увагу на те, що населення багатьох країн здавна використовує в їжу морські водорості. Дослідження довели, що це справжній природний скарб — вони містять не лише йод, а й цілу низку корисних мікроелементів. Я неодноразово бував у Японії, де вивчав систему харчування, і звернув увагу на те, що подрібнені сухі водорості там використовують досить часто, так само, як в українській кухні кріп чи петрушку. Достатньо щіпки, аби збагатити блюдо добовою нормою йоду. У середньому кожен японець споживає 11 кг сухих водоростей щорічно. Тому навіть після аварії на атомній станції «Фукусіма» радіоактивний йод не завдав японцям такого удару по щитовидній залозі, як це сталося в Україні у зв’язку з катастрофою на Чорнобильській АЕС.

— У нашому меню водоростей мало, найпоширеніші — блюда з морської капусти. Але вони мають специфічний смак і не кожному до вподоби.

— Зовсім не обов’язково шукати морську капусту (ламінарію), яка сьогодні є найвідомішою. З успіхом можна використовувати бурі водорості з Чорного моря — це цистозира (рідна сестра ламінарії), фукус, аскофіліум, зостера. Багаторічні дослідження, які ми проводили, дали змогу добре вивчити особливості кожної з них.

Ламінарія, щоб стати придатною для використання, повинна рости два роки і мати вагу 4–5 кг. На жаль, для переробки її везуть з Китаю, де зрізають рано — через 7–8 місяців, не чекаючи, доки вона виросте і сконцентрує всі необхідні мікроелементи.

Цистозира росте невеликою, однак за хімічним складом не поступається ламінарії. З неї навчилися виготовляти препарати, які дозволяють подолати йододефіцит, збагачують організм необхідними мікроелементами.Після тривалої дослідної роботи у Києві налагодили випуск спеціальних таблеток з водоростей. Одна пігулка містить 90 мкг йоду, 70 мкг селену та інші мікроелементи.Головне, що це природні сполуки, склад збалансований, людський організм чудово на все це реагує. Численні лабораторні дослідження показали, що у вагітних жінок і дітей, які проживають у районах з найвищим рівнем йодного дефіциту, вже через кілька місяців значно поліпшилися результати аналізів.

Фото: Ліси цистозири у Середземному морі

— Чому ж не запропонували випуск препаратів з водоростей як стратегію для подолання дефіциту йоду та мікроелементів?

— Ще кілька років тому ми ретельно проаналізували результати наукових досліджень, підготували висновки і пропозиції від Академії медичних наук, з якими звернулися до уряду. Тодішній віце-прем’єр з гуманітарних питань дуже зацікавився інформацією, навіть написав візу: «Терміново розробити програму з урахуванням пропозицій АМН!». (Ми й досі зберігаємо той документ.)

Але... Вже через кілька днів заговорили про необхідність підготовки законопроекту про йодування солі. Його, до речі, вже кілька разів намагалися проштовхнути у парламенті, та поки що відклали.

— Якщо постійно вживати не лише йодовану сіль, а й інші йодовані продукти, яких у нас немало, це може призвести до передозування йоду. Чим це загрожує нашому здоров’ю?

— Надлишок йоду в організмі (гіпертиреоз) дуже впливає на щитовидну залозу, призводить до її гіперфункції. Також може виникнути порушення роботи нирок, слабкість м’язів, людина стає дратівливою, нестриманою, у неї з’являється пітливість, атрофія м’язів, депігментація шкіри (хвороба vitiligo) тощо.

Неможливо сказати, скільки саме йоду отримує людина, яка споживає йодовану сіль. Технологія приготування не дозволяє рівномірно розподілити йодат калію, яким збагачують цей продукт. В одній пачці солі його може бути менше, а в іншій — у рази більше.

Якщо ви вже вирішили ввести йодовану сіль у сімейне меню, то зважайте на вік і стан здоров’я всіх членів своєї родини. Дітям і людям старшого віку, вагітним жінкам і тим, хто має хронічні захворювання, наприклад гіпертонію, краще вживати звичайну кам’яну або морську харчову сіль.

Науковці всього світу багато десятиліть досліджували морські водорості і довели, що до їх складу входять 28 макро- і мікроелементів. Така ж їх кількість — і в плазмі крові людини. На одному з міжнародних наукових форумів академік Микола Агаджанян, наголосивши на цьому факті, пожартував: «Тотожність складу водоростей і плазми крові людини свідчить про те, що люди пішли не від мавпи, а вийшли з моря. А всі захворювання, викликані нестачею мікроелементів, це розплата людей за те, що вони віддалилися від моря».