Реабилитация военных и советы для каждого — как пережить войну, сохранив здоровье

На війні українські захисники дістають поранення різного ступеню тяжкості. Медичну допомогу та лікування забезпечують у військових шпиталях і спеціалізованих медичних закладах. Життя бійцеві врятували, а що далі? Адже багатьох із них потрібно не просто звести на ноги, заново навчити ходити, обслуговувати себе, а й намагатися максимально повернути повноцінне життя у родини і суспільстві тим, хто тримав над нами небо. 

Мова не лише про ампутовані кінцівки й протезування. Наслідки поранень і тривала прикутість до ліжка, коли  рухливість обмежена, призводять до ослаблення та атрофії м’язів, внаслідок чоголюдина не може повноцінно рухатись.

Своєчасна реабілітаційна терапія часто дає змогу уникнути інвалідності, не провести життя в інвалідному візку, значно полегшити стан та повернути втрачену функціональність. Загалом, без професійної реабілітації неможливе повноцінне повернення військовослужбовців до мирного життя.

На яку реабілітацію можуть розраховувати наші воїни сьогодні? Системна реабілітація відсутня – в унісон стверджують експерти. Є нечисленні центри,що пропонують програми сучасної реабілітації. Наприклад, ерготерапія (відновлення втрачених рухових навичок у побуті), кінезотерапія (метод лікування рухом та навантаженнями), зали ЛФК з тренажерами тощо. Але зважаючи,скільки військових повернуться з поля бою, кількість таких центрів та кількість поранених – неспівставні речі.

Непоодинокі випадки, коли відновлення військовослужбовців відбувається лише на папері. Максимум пропонується масаж, електрофорез і трохи вправ. Більшість бійців отримують поради на кшталт «розробляй свою руку чи ногу». Що означає те «розробляй», яким чином це робити, щоб не нашкодити? Питання риторичне.

«Ракурс» уже писав про реабілітаційний центр на Десні у Чернігівській області, де наші воїни дістали рідкісну можливість короткого перепочинку від війни  у спокої і тиші. Тут смачно годують і намагаються надавати всебічну допомогу, зокрема це психологічна і фізична реабілітація.

Більшість військових після відновлення боєздатності та оздоровлення знову повернуться на фронт. Але є й такі, що потребуватимуть подальшого віжновлення. Головна проблема – через брак коштів кількість воїнів, яку має змогу пропустити через себе цей заклад, надзвичайно мала порівняно з потребами. Створення повноцінної мережі рекреаційних центрів по всій країні має взяти на себе держава, а поки що вони існують головним чином на умовах волонтерства та донатів від небайдужих.

Про те, як правильне дихання допомагає оздоровлюватися, проблеми реабілітації по-українськи та інші актуальні питання розповів «Ракурсу»  лікар-реабілітолог Ярослав КОЗЛОВ, який працює в реабілітаційному центрі для військовослужбовців на Чернігівщині. 

Пане Ярославе, чи охоче хлопці  ідуть на заняття з реабілітації?  Як швидко людина бачить результат від роботи з реабілітологом?

Результат відчуваються майже відразу. Спочатку приходять розгублені, як правило, ставляться негативно, мовляв, для чогоми сюди прийшли, краще би полежали. Я пропоную їм спочатку просто подивитися, к проходять заняття. Можна навіть влягтися на карематі і спостерігати, як працюють інші. І от буквально на другий день вони вже приходять самі, щоби працювати з реабілітологом.

Спочатку я оглядаю кожного. Ми починаємо з правильного дихання. Це методика діафрагмального дихання, запозичена із йогівських вправ. Вона не потребує спеціальних тренажерів – достатньо каремату. Завдяки діафрагмальному диханню, тренажерамта вправам, взятим від Джозефа Пілатеса, ми допомагаємо нашим хлопцям відновити не тільки бойовий дух, але й своє тіло.

Чому таким важливим є діафрагмальне дихання? Як це може впливати на здоров’я та самопочуття?

Тому що стресові ситуації, тривожність, фобія, ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) в першу чергу замикають грудочеревну діафрагму. Так  із 15 хлопців, з якими я працював сьогодні, лише у одного був більш-менш нормальний рух діафрагми. Якщо затягнута реберна дуга, то ваш вдих автоматично стає меншим мілілітрів на сто. Давайте порахуємо: якщо людина робить 12-16 вдихів за хвилину, то ви за цей час недоотримуєте півтора літри кисню. До чого це призводить? Головні болі, проблеми звенами, підвищується артеріальний тиск... Все це зав’язано на диханні.

Як пересвідчитися, що людина дихає правильно?

Дуже просто. Станьте навпроти дзеркала, покладіть руки з двох сторін на низ ребер, не тисніть. А тепер зробіть сильний вдих, щоб руки розійшлися в боки. Якщо одна рука рухається, а інша залишається на місці – це ще не гірший варіант. У більшості руки взагалі не рухаються. Це означає, що дихання не діафрагмальне. («Ви дихаєте в шию, вітаю вас!» – реабілітолог із помішкою виносить невтішний вердикт авторці цього матеріалу).

Наприкінці заняття хлопці знову проходять цей текст, більша частина з них «роздихується». За півтора місяці роботи нашого центру ми попрацювали зі 150 військовими, всі задихали животами. Вони зауважили, що після цього також позбулися згаги (медичний синонім печії. – Ред).

Є дуже багато хлопців із травмами від осколкових чи кульових поранень, які були прооперовані. У цьому випадку ми проводимо індивідуальну роботу, відновлюємо рухи і поліпшуємо якість життя, а також розписуємо індивідуальну програму, аби в подальшому вони знали, що з цим робити.

В якому стані перебуває нині  фізична реабілітація військових в Україні, на ваш погляд? Чи вистачає спеціалістів-реабілітологів?

Свого часу в СРСР були неабиякі досягнення і в спорті, і у лікувальній фізкультурі. І той системний підхід до відновлення вартий наслідування. Коли Союз розпався, в Україні залишалися лікарі ЛФК (лікувальної фізичної культури). Сьогодні багатьох із них уже немає в живих. Ще залишилися фахівці, які надають рекомендації, але добре, якщо на всю Україну їх набереться зо 20.

В незалежній Україні цей напрямок відроджується заново. Взагалі реабілітація – це відновлення втрачених функцій. Чимало наших бійців на війні втратили кінцівки. Їм потребують реабілітаціїі вчитися ходити заново. Хлопці з осколковими пораненнями чи переломами потребують зовсім іншої реабілітації і підходу.

Наприклад, у Львові відкрився центр з відновленню зору. Це вузькоспецифічна реабілітація. Тобто скільки є проблем, стільки й різних напрямків реабілітації.

Для розуміння нинішньої ситуації: нещодавно у батька мого знайомого стався ішемічний інсульті виявилося, що навіть у неврологічному відділені великої лікарні реабілітолог працює лише на півставки або взагалі на чверть.

На мою думку, основними проблемами реабілітації в Україні є:

1. Брак навчених фахівців, які мають займатися реабілітацією.
2. Нідсутність відпрацьованих методик.
3. Брак достатніх потужностей, щоб зв’язати все це в Асоціацію реабілітологів.

Наприклад, у психологів (я за освітою психіатр) є чимало асоціацій, а у реабілітологів немає жодної. Створення її  значно полегшило би вирішення багатьох проблем і наболілих питань.

Через великий запит на реабілітологів уряд України цього року збільшив кількість бюджетних місць для підготовки таких спеціалістів.  Це добра новина але навчання потребує часу.

Реабілітолог обов’язково повинен мати медичну освіту?

Базова медична освіта не є обов’язковою. Я навчаю реабілітологів більш як п’ять років. Вони мають знати, як відновити, наприклад, ходу, рух у суглобі, знати, як масажувати шрам (після операції або травматичний) і як він впливає на все тіло. За всі роки навчання, скільки не давав анатомії, пояснював, як проходять нерви, переконався, що людям, які не мають відношення до медицини, це не потрібно.

Якщо медицина – це більш симптоматичний підхід, то реабілітація – більш холестичний підхід, коли ми розглядаємо людину як одне ціле.  Інколи це людей дивує, але коли починаєш працювати, підвищується й загальний рівень здоров’я. Часом потрібен маленький поштовх, щоб наше тіло почало відновлюватися. Як казав Жан П’єр Бараль (відомий французький остеопат та фізіотерапевт), «Я не лікую людину, я можу  тільки спостерігати, як вона відновлюється самостійно».

Наприклад, сьогодні мій підопічний з пораненням ноги запитав, скільки часу потрібно, аби реабілітувати його кінцівку. Я йому покроково розповів про чотири різні етапи, кожний з яких – це зовсім інша реабілітація.

Тобто спрощено кажучи, це не три види вправ, які людина робить, припустімо, протягом трьох місяців?

Ні. Завдяки медичній освіті я знаю, як буде поводитися нога. Реабілітологи без медосвіти не можуть цього спрогнозувати. Але це не є проблемою. Є схеми, послідовності вправ, як працювати з ногою, рукою, хребтом, грижами... Якщо це якийсь складний випадок і мій учень-реабілітологне справляється з якоюсь задачею, я оглядаю пацієнта іроблю корекцію. Він відпрацьовує згідно з рекомендаціями і все стає на свої місця.

Результат реабілітації залежить також від самої людини. Наскільки вона налаштована, як мотивована. Це також сам людський ресурс, наприклад, має бути в порядку і нервова система.

На жаль, через війну мабуть не залишилося українців із здоровою нервовою системою...

Я досліджував вплив стресової ситуації на людину в умовах війни, і в умовах, в яких перебувають українські біженці за кордоном. Виявилося, що в психоемоційному плані (а це також впливає на фізичне здоров’я) як перші, так і другі реагують схоже і мають приблизно однаковий емоційний стан.

Ще одне спостереження. Через мене за день проходить тридцять людей. Зауважив, що у 20 раптово з’явилися дуже схожі симптоми. Почав досліджувати, спілкуватися з іншими реабілітологами. Виявилося, що і у Чернігові, і у Києві відбувається те саме. Там, де були сильні стресогенні фактори, що впливають на викид норадреналіну (гормони наднирників), і наднирники перебувають у дефіциті, «обвалюються» коліна та гомілки. Є певна періодичність, за минулий рік було три піки таких проблем. Після наших занять із хлопцями ноги відновлюються за тиждень.

Що ви можете порадити українцям–як  можна мінімізувати наслідки  війни  для здоров’я?

ВООЗ говорить, що здоров’я – це стан фізичного, психоемоційного та соціального благополуччя. Виходячи з цього визначення, нині через війну в Україні здорових людей немає. Якщо говорити про емоційну сферу, то скільки з’явилося агресії, неконтрольованих поведінкових реакцій, розлучень. А скільки було фізичного виживання на рівні базових потреб!

Людина має ресурс здоров’я десь до 35 років. Після цього віку слід докладати певних зусиль, залучати консультації спеціалістів, проходити якісний медичний огляд. Нині через зовнішні обставини у наших людей зацікавленості у цьому не вистачає. Адже для піклування про своє здоров’я має бути бажання, слід виділити час і фінанси.

Чому швейцарці і американці бігають зранку? Там сформувалася культура, адже прийом у лікаря може коштувати сотні доларів. Наприклад, у моїх пацієнтів усвідомлене бажання займатися з’являється десь після третього заняття, коли людина починає відчувати себе набагато легше,  образно кажучи, «пурхати» (порхать – рос). Тобто не зважаючи на всі обставини, раджу українцям піклуватися про своє здоров’я і привчати до цього змалечку діточок.