Возрождение Украины: Лугано, «План Маршалла», колоссальные средства и соответствующие риски

«Ракурс» розпочав серію матеріалів про проблеми повоєнного відродження України. Цей процес не має якоїсь спеціальної «пускової кнопки». Більше того – чекати на перемогу, аби розпочати його, було би неправильним.

На цьому шляху є певні важливі віхи, і однією з таких стала міжнародна конференція у Лугано (Швейцарія), що відбулася на початку липня.  На конференції саме обговорювалися плани відбудови нашої країни. Так, прем'єр-міністр України  Денис Шмигаль представив український «План Маршалла», розрахований на 10 років та оцінений у 750 млрд доларів. Прем’єр сподівається, на підсумком його буде «українське економічне диво».

Але на диво, як бачимо, потрібні гроші, і це ставить багато гострих питань. Скільки насправді потрібно грошей? Хто буде керувати грошовими потоками і скільки таких «керівних центрів» передбачено зробити? Наскільки прозорою буде звітність? Хто визначатиме першочергові завдання відбудови?

Почнімо з суми.

Менше половини від заявленого

Отже прем’єр-міністр України заявив про суму в 750 мільярдів доларів. До речі, журнал «Форбс», посилаючись на анонімного співрозмовника, близького до уряду, писав, що насправді українська сторона сподівалася на те, що привезе з Лугано  домовленості приблизно на третину від «термінової» частини плану, тобто на 60-65 мільярдів доларів, але, на жаль надії поки не справдилися.

А 9 вересня у Брюсселі Світовий банк оприлюднив власну оцінку збитків України за перші місяці війни. У документах фігурують скромнішы суми: Світовий банк оцінює збитки нашої країни не більш ніж у 350 мільярдів доларів, тобто залишає менше половини від суми, заявленої українським урядом.

Як відзначив «Форбс»: «У таку суму СБ оцінює обсяги потенційної відбудови за принципом «відновлюємо, але краще, ніж було», розповів Forbes представник України у Світовому банку Роман Качур. Поточні потреби відновлення на наступні 36 місяців банк оцінює у $105 млрд, додає він. З цієї суми український уряд визначив найбільш критичними $17 млрд кінця 2023 року, каже Качур».

Ця оцінка, по-перше, не остаточна, а по-друге, на конференції поки що не було чіткої конкретики, хто саме і як допомагатиме відбудовувати Україну. Тобто на український уряд чекає ще багато зустрічей, які мають прояснити це питання.

Але перш за все слід чітко визначитися з багатьма проблемами всередині країни.

Повернімося до згаданої у попередньому матеріалі міжнародної конференції «Зі стійкості до відновлення. Ключова роль громадянського суспільства в Україні», ініційована фондом «Відродження». Вона відбулася нещодавно у Києві і Львові одночасно.

«Програш у відбудові – гірше ніж програш у війні»

Є кілька питань, на які сьогодні слід знайти чіткі відповіді, якщо справді ідеться про перехід від економічної стійкості до відновлення, вважає голова правління Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський.

Експерт почав з трьох загальних тез, на які має спиратися концепція відбудови країни: «Перша: відбудова України - це безпрецедентне історичне завдання. Безпрецедентний економічний, політичний, соціальний, міжнародний виклик, з яким ще ніхто не стикався в Європі після Другої світової війни.

Другий момент: відбудова вимагає не меншої згуртованості українського суспільства і влади, ніж згуртованість у військовий час. Давайте чесно говорити, що у нас є звикання до війни, і я дуже боюсь, що це може перейти до звикання до відновлення з усіма відповідними наслідками.

Є третя теза, про яку сьогодні ніхто не говорить. Програш у відбудові в історичній перспективі, можливо, це навіть гірше, ніж програш у військовому конфлікті з Російською федерацією. Така постановка питання вимагає від нас не просто розмов, а абсолютно конкретних речей».

«Такі колосальні гроші ще ніколи не заходили в Україну»

Однією з головних проблем у відбудові є невизначеність ролі громадянського суспільства у цьому процесі і, що більш небезпечно, повна поки що невизначеність статусу плану відбудови, вважає Ігор Бураковський. Він виділив чотири головних проблеми:

«Пункт перший. Громадянське суспільство брало участь у розробці плану відбудови, стратегії і так далі. У мене два питання, на які немає відповіді. Перше – де остаточна версія плану для того, щоб громадянське суспільство могло його прочитати? І друге питання – а який буде статус цього плану? Це буде традиційна декларація від імені офісу президента, за якою немає жодного документу? Законодавчий акт? Це буде рішення Кабінету міністрів? Міжнародна угода? А від цього залежить позиція громадянського суспільства – як ми зможемо на це впливати.

Пункт другий. Ми не говоримо про власний внесок України у відбудову. На сьогоднішній день основна частина наших дискусій пов’язана з тим, що нам захід повинен дати гроші. Це правильно, ми повинні розраховувати на ці кошти. Але наш внесок – це не тільки реформи. Це, в тому числі, і наші власні гроші, хоча, можливо, і невеликі, але тим не менше без цього ми не зможемо говорити про власність відбудови, власність саме українського у широкому розумінні цього слова.

Третє питання: а хто у нас взагалі буде керувати відбудовою? Уряд? Кабмін? РНБО? Спеціально створена агенція, про яку вже на сьогоднішній день говорили?

Пункт четвертий. Ми дуже мало говоримо сьогодні про відкритість. Відбудова і кошти західних партнерів – це колосальні гроші. Такі гроші ще ніколи не заходили в Україну. Тому я дуже хотів би, щоб використовуючи наявні інструменти і не тільки їх , ми виступили з такою вимогою до уряду. Англійською це звучить дуже чітко: «Publish what you get, publish what you spend». Опублікуйте і доведіть до громадськості, що ви отримали і як ви це безпосередньо витратили, але в такий спосіб, щоб громадськість це зрозуміла».

«Україна-1991»

Відбудова не лише ставить перед українцями багато нових викликів, а й нагально вимагає діагностувати і лікувати якнайшвидше застарілі болячки суспільства. «Ракурс» неодноразово писав про зловживання і корупцію у забудові столиці. Експерт також згадує про це: «Нікуди не поділися зловживання, нікуди не поділася корупція. Забудова в місті Києві, незважаючи на війну, у багатьох випадках порушує законодавство. Забудовники, я нікого не хочу образити, але Київ - це просто класичний приклад, що сьогодні відбувається.

І таке коїться не лише у Києві. Давайте, можливо, оголосимо мораторій на це. Тому що коли ми почнемо відбудову, ви знаєте до чого все це може привести. Це надзвичайно велика проблема.

Наступне питання – це питання влади. Розмови про те, що громадянське суспільство має бути помічником влади, абсолютно некоректні. Суспільство багато в чому самостійний суб’єкт, хоча він і не єдиний.

Відбудова вимагає спроможності уряду і взагалі спроможності української держави,  і тут у мене виникає питання, хто за що буде відповідати. Тобто хто в уряді буде за що відповідати? У нас  є купа органів, міністерств, на сьогоднішній день створено приблизно десять різного роду рахунків, на які заходять кошти, в тому числі, і на відбудову. Можливо, це забагато?»

Ігор Бураковський поділився власною можливою назвою для процесу відродження України: «Я б назвав її дуже просто:  Україна 1991. Тобто відбудова в межах міжнародно визнаних кордонах України 1991-го року».

«Коли ми говоримо про відбудову, давайте говорити не лише про відбудову від стійкості до відновлення, – додав він. – Давайте будемо говорити, що для нас це відновлення для того, щоб потім забезпечити майбутню стійкість. Це принципово важливо».