Единственное адвокатское объединение создадут принудительно?

Минулої суботи, 17 листопада, як уже повідомляв «Ракурс», у Києві відбувся не один, а відразу два з’їзди адвокатів України. Обидва прийняли рішення про створення єдиної професійної організації адвокатів України — Національної асоціації адвокатів України та обрали альтернативне керівництво.

Як і очікувалося, один з’їзд обрав Лідію Ізовітову, інший — Володимира Висоцького. Обидва з’їзди обрали також керівників паралельних вищих кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, вищих ревізійних комісій адвокатури, затвердили статутні документи.

Попри всі чвари, що супроводжували з’їзд, для адвокатського середовища — це все-таки чималий прогрес. Адже досі в країні діяло до десятка громадських організацій адвокатів. Наразі перших лідерів лише два і організацій — лише дві.

От що характерно: обидва з’їзди сформували нові, абсолютно несподівані союзи в адвокатурі. Відомо, що владні повноваження у новостворених структурах на «з’їзді Ізовітової» дісталися представникам «молодої адвокатури». Цей конфлікт між «новим» і «старим» поколіннями адвокатів найяскравіше проявився торік, під час виборів нового керівництва у Спілці адвокатів України. Тоді президентом спілки було обрано Лідію Ізовітову, яка має... 40-річний стаж роботи в адвокатурі. Їй поступилася місцем Тетяна Варфоломеєва, заявивши, що час уже «давати дорогу молодим». Хоча, як відомо, обидві вони вийшли з однієї адвокатської організації, керованої Віктором Медведчуком.

У пресу просочилися відголоски цієї непримиренної «боротьби поколінь». Нові адвокатські об`єднання проявили неабияку громадську активність і змусили звернути на себе увагу. Хоч і тимчасово. І так би воно й минулося, якби владі не треба було виконувати свої зобов’язання перед Радою Європи про створення єдиної адвокатської професійної організації, які держава взяла ще тоді, коли більшість із цих молодих адвокатів лише вступили на юридичні факультети. Сьогодні ж у їхніх руках і політична воля, і можливість впливати на законодавство країни, і величезне бажання потрапити у вузьке коло тих, хто приймає доленосні рішення.

Ухвалений 5 липня 2012 року Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» був ініційований адміністрацією президента В. Януковича і, очевидно, багато в чому вийшов з-під пера його радника з питань судоустрою Андрія Портнова. Коментуючи підписання президентом документа, Андрій Володимирович зазначив, що законом передбачається створення системи органів адвокатського самоврядування, Єдиного реєстру адвокатів України, Національної асоціації адвокатів, розширення видів адвокатської діяльності, професійних прав і обов’язків адвокатів, урегулювання питань дисциплінарної відповідальності адвокатів і регламентація допуску адвокатів іноземних держав до здійснення професійної діяльності в Україні.

Як відомо, до реєстру адвокатів наразі включено близько 37,5 тис. осіб. До них же приєднаються практикуючі юристи, що змушені будуть отримати посвідчення адвокатів. Тож адміністрація президента навряд чи планувала залишитися осторонь впливу на це професійне об’єднання. Подальший розвиток подій лише підтвердив це припущення, оскільки мали місце намагання влади підіграти одній із сторін конфлікту, який не міг не розгорітися на тлі підготовки до унікального Установчого з’їзду адвокатів України.

Провести з’їзд законом доручалося Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури України при Кабінеті міністрів України, яку із2007-го по 2012 рік очолював Володимир Висоцький. Закон зобов’язав адвокатів провести установчий з’їзд через 60 днів від дня ухвалення документа. Конфлікт, що давно тлів у середовищі адвокатів, спалахнув з новою силою після прийняття ВККА рішень щодо Порядку скликання, підготовки та проведення установчих конференцій адвокатів регіону (в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) та установчого з’їзду адвокатів України.

Закон поклав на ВККА лише «обов’язок щодо організаційно-технічного забезпечення проведення установчого з’їзду адвокатів». І далі за текстом: «Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті міністрів України повідомляє делегатів установчого з’їзду адвокатів України поштою (електронною поштою), кур’єром або факсом, забезпечує публікацію оголошення про проведення установчого з’їзду адвокатів України у газеті „Урядовий кур’єр“ та розміщує його на своєму офіційному веб-сайті не пізніше двадцяти днів до дня проведення з’їзду. У повідомленні і оголошенні в обов’язковому порядку зазначаються час, дата і місце проведення установчого з’їзду адвокатів України».

Повноваження ВККА на з’їзді обмежуються наданням найстаршому за віком адвокатові, який відкриває з’їзд, відомостей про кількість делегатів з’їзду, що беруть участь у його роботі. Члени ВККА мали би брати участь у роботі установчого з’їзду адвокатів України з правом голосування щодо питань порядку денного. ВККА, кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, сформовані до набрання чинності цим законом, мали би прозвітувати про свою діяльність за останні три роки перед з’їздом щодо основних показників роботи, а також відомостей про кількість коштів, отриманих і витрачених комісією, з визначенням джерел їх отримання та видатків комісії.

Зазначалося, що ВККА при Кабінеті міністрів України, кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, сформовані до набрання чинності цим законом, продовжують свою діяльність до першого засідання складу відповідно Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури регіонів, сформованих відповідно до цього закону, а також те, що Вища кваліфікаційна комісія адвокатури, кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, сформовані відповідно до цього закону, є правонаступниками Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті міністрів України, кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, сформованих до набрання чинності цим законом.

Утім, ВККА визначила свій порядок проведення конференцій у регіонах. Це не сподобалося громадським організаціям. Це та інші рішення ВККА оскаржувалися у судах. Один із перших судових спорів розглядався широковідомим суддею Окружного адміністративного суду м. Києва В.Келебердою. Спір стосувався того, чи має ВККА право скликати конференції, чи повинні проводитися у регіонах загальні збори або конференції, що, як відомо, є зборами представників. У Положенні ВККА зазначалося, що участь у зборах адвокатів регіону можуть брати усі зареєстровані адвокати, тоді як у законі йшлося про те, що це мають бути лише адвокати, котрі мають свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, видане у певному регіоні. Ще одне спірне питання — повноважність зборів (конференцій). ВККА визначила, що повноважність зборів не залежить від кількості їх учасників, що теж стало предметом судового спору.

Розглянувши справу, Окружний адміністративний суд Києва формально за позовом адвоката Олега Беляєва щодо визнання незаконним вищенаведеного рішення ВККА у своїй постанові не лише наголосив на тому, що «чинним законодавством не визначено повноваження відповідача щодо скликання конференцій чи інших зборів адвокатів», а й визнав рішення ВККА протиправним і недійсним.

Суд також наголосив, що вказане положення було прийнято до вступу в дію закону.

Щойно розгорівся спір, В. Висоцький ініціював дивний крок: ВККА своє рішення скасувала і пізніше ухвалила ідентичне рішення за іншим номером.

Зважаючи на це, Окружний адміністративний суд м. Києва, посилаючись на ст. 166 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішив направити окрему ухвалу до Генеральної прокуратури.

Протистояння між основними групами впливу за можливість подовжити собі політичне життя цим судовим спором не обмежилося. Однак показовий виступ обох учасників конфлікту, як і відносна законність усіх рішень, що приймалися, свідчить про одне: перемогу у цій боротьбі може здобути лише «той, хто має більше прав». І кожен із них усі наявні права застосував повною мірою. Воно й не дивно, бо на іншому боці не раз підігравала одному із учасників конфлікту Адміністрація президента. Саме у розпал судових перипетій, 31 жовтня, було оприлюднено указ президента, яким визнано такими, що втратили чинність, усі попередні укази, що регулювали діяльність ВККА.

Таким чином, ВККА залишили лише «організаційно-технічні» важелі впливу. 17 листопада, у день проведення Установчого з’їзду адвокатів, баталії велися лише на кількох фронтах. Так, тільки Харків і Закарпаття мали представляти по дві делегації (одні делеговані конференцією адвокатів регіону, інші — конференцією, скликаною регіональною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури). 16 листопада стало відомо, що делегація Дніпропетровщини на з’їзд не прибуде. Пізно ввечері надійшла інформація, що Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд визнав протиправним проведення установчої конференції адвокатів Дніпропетровської області.

17 листопада у готелі «Русь» делегатів установчого адвокатського з’їзду зустрічали два кордони охорони, що стало великою несподіванкою для В. Висоцького й свідчило про чийсь рішучий намір довести адвокатське самоврядування до повного апогею.

Пропускали до зали лише за списком. Як наслідок, альтернативні делегації до неї не потрапили. Володимира Висоцького на з’їзді чекали і навіть дуже, оскільки він мав звітувати перед учасниками з’їзду про три останні роки роботи ВККА, а отже, й легітимізувати це зібрання, на якому ворогуючий табір вирішив припинити його представництво у Вищій раді юстиції від адвокатського корпусу за порушення присяги.

У організаторів дійства з позбавлення В. Висоцького членства у ВРЮ за порушення присяги були залізні аргументи: йому пригадали непрозорість використання мільйонного фонду внесків ВККА, зловживання службовими обов’язками, вплив на суддів, доноси на колег у СБУ, як зазначили на з’їзді, із передачею записів засідань. Як стверджував на з’їзді представник закарпатської адвокатської спільноти Олексій Фазикош, «зловживаючи своїми правами члена Вищої ради юстиції, В. Висоцький погрожував суддям, які розглядали справи за участі ВККА», і навіть подав такі скарги до ВРЮ.

Делегувати до ВРЮ вирішили голову ВАСУ Ігоря Темкіжева. Нагадаємо, що цей суддя із системи судів господарської юрисдикції з Донеччини за рік зробив карколомну кар’єру у ВАСУ. Ця пропозиція була висунута на безальтернативній основі, нібито від імені ради суддів адміністративних судів. Звернень від інших рад суддів делегатам з’їзду не пропонували. Що відразу ж дало відповідь на запитання, хто є справжнім ініціатором події, адже це однозначно посилило б у ВРЮ саме позиції Адміністрації президента.

Не виключено (хоча в нинішній ситуації зовсім не факт), що В. Висоцькому вдасться домогтися у судовому порядку скасування рішення установчого з’їзду щодо і його членства у Вищій раді юстиції. Такий прецедент уже був, коли з’їзд суддів України у схожій політично-складній ситуації звільнив за порушення присяги члена ВРЮ, суддю Вищого господарського суду України Валентину Палій. Того разу рішення суду були скасовані.

Однак, схоже, найяскравіші роки кар’єри В. Висоцького вже минули. Хоча, звісно, можливі ще незначні битви за правонаступництво, партизанські операції із архівом чи печаткою ВККА.

Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» виписаний так, що єдиної влади в адвокатському середовищі тепер не буде. Виникло принаймні три потужні центри впливу, що відіграватимуть надалі значну роль у середовищі адвокатів та істотно впливатимуть на їхню діяльність.

На небосхилі адвокатів з’явилися нові зірки. Деякі з них — великі фахівці у трендовій нині темі злиття та поглинання.

Новообраний голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури — Валентин Загарія (до цього — президент Асоціації юристів України). Його заступниками стали управляючий партнер юридичної фірми «Василь Кісіль і Партнери» Олег Макаров і той самий донецький адвокат Олег Беляєв, позов якого став доленосним для В. Висоцького. Вищу ревізійну комісію адвокатури очолила Ольга Дмитрієва (до цього — президент Асоціації адвокатів України). Заступниками Лідії Ізовітової стали заступник голови Союзу юристів України Катерина Коваль і управляючий партнер юридичної фірми «Гвоздій і Оберкович» Валентин Гвоздій.

Як відомо, на з’їзді у готелі «Русь» усе відбулося за планом, крім одного —Володимир Висоцький участі у цьому форумі не взяв, а зібрав своїх соратників на альтернативний з’їзд, де саме його одноголосно обрали президентом Національної асоціації адвокатів України. Голосували за нього і колишні соратники Лідії Ізовітової — Клара Маргулян, Тетяна Варфоломеєва, Сергій Сафулько, Ольга Жуковська...

З огляду на все це виникає єдине запитання — який із двох форумів був легітимним? Той, що відбувся за оголошенням та організований ВККА у столичному готелі «Русь» (інформаційне повідомлення про це й досі висить на сайті ВККА)? Чи той, де був присутній сам Володимир Висоцький?

Чи означає все це, що єдиної адвокатської організації в країні не існуватиме ще тривалий час, бо це буде питанням судового спору, що розтягнеться на довгі роки? Чи все закінчиться швидко й безболісно на користь Національної асоціації адвокатів України, яку очолила пані Ізовітова, банальною реєстрацією установчих документів у структурі, що належить виконавчій владі? Схоже на те, що гарна силова режисура з’їзду спрацює і тут. Відчувається, що це та сама рука, яка у 2010 році проводила останній з’їзд суддів, на якому суддівський корпус обирав нових членів ВРЮ та суддів Конституційного суду.

Якщо ж цю організацію буде створено, то очевидно, що адвокатам для швидкої легітимізації своєї діяльності доведеться піти на компроміс. Змогли ж, як пишуть дописувачі форумів, деякі делегати голосувати на обох з’їздах? Отже, зможуть і, підтримуючи всією душею і принципово В. Висоцького у його подальших судових баталіях, вступити до нового професійного об’єднання на чолі з Л. Ізовітовою або ж піти на пенсію. Чи не так?