По следам резонансного дела: настоящая история доктора Слюсарчука

Модними в України є розмови про favor defensionis, тобто сприяння захисту. У світовій практиці конструкції сприяння захисту успішно застосовують для компенсації надмірних інквізиційних начал судочинства і обвинувального ухилу. Сприяння захисту знаходить свій прояв у наявності презумпції невинуватості, тлумаченні сумнівів на користь обвинуваченого, праві на навідні запитання, праві на мовчання, праві на визнання доказів недопустимими, забороні погіршення становища засудженого у певних випадках і праві на останнє слово. Недотримання цих положень веде до судових помилок. Якщо ж суд дотримується цих вимог та ст. 2, 7 КПК тобто виконує вимоги щодо завдань і засад кримінального провадження і принципу законності  (ст. 9 КПК) та рівності сторін і змагальності  (ст. 22 КПК), то в адвокатів відкриваються реальні перспективи успішного захисту підопічного у випадку безпідставного обвинувачення.

Кримінальна справа проти Андрія Cлюсарчука показова тим, що свідчить, як легко можна звинуватити людину у вчиненні злочину та розслідувати проти неї кримінальну справу всупереч здоровому глузду за наявності чинної редакції ст. 214 КПК. Ця справа продемонструвала, як преса, порушуючи презумпцію невинуватості, може сприяти переконанню певної частини населення, що заявлені обвинувачення відповідають дійсності. 

В результаті Сихівський районний суд м. Львова погодився з помилковим обвинуваченням і ухвалив обвинувальний вирок. 

Три роки триває розгляд справи в апеляційному суді, який на думку захисту усвідомлює абсурдність обвинувачення, але не наважується скасувати вирок, протиставивши його громадській думці, сформованій пресою та позицією Офісу генерального прокурора. І тільки Верховний суд скасував обвинувальний вирок.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Але підсудний, використовуючи глибокі знання у медицині, був змушений і сам активно доводити свою невинуватість шляхом численних клопотань і пояснень на спростування позицій обвинувачення. Саме тісна співпраця захисту з А. Слюсарчуком дозволила адвокатам досягти позитивного результату. 

Специфіка цієї справи полягає в тому, що глибокі медичні знання А. Слюсарчука були потрібні для реалізації захисних функцій. І позитивний результат для обвинуваченого став можливим завдяки дотриманню судом, після скасування вироку, вимог ст. 62 Конституції України та норм КПК і стандартів доведення вини згідно з принципом «поза розумним сумнівом», сформованим Європейським судом у справі «Кобець проти України». 

Особливістю даної справи є і те, що прокурори не зуміли забезпечити явку свідків обвинувачення в судові засідання. Згідно із ст. 23 КПК сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на перехресний допит перед незалежним та неупередженим судом. Забезпечення явки свідка обвинувачення покладено не на суд, а на прокурора. Такою є судова практика Верховного суду (справа (ВС/ККС № 288/113/15-к від 11.08.2020 р.). 

Виходячи з особливостей справи по обвинуваченню А. Слюсарчука, суддя наважилась оголосити показання свідків обвинувачення, наданих перед Сихівським районним судом м. Львова, обвинувальний вирок якого був скасований. Внаслідок цього захист був позбавлений можливості провести перехресний допит цих свідків, де передбачено право на навідні запитання. У цьому випадку обмеження правзахисту вдалося компенсувати задоволенням клопотань про допит свідків зі сторони Слюсарчука та витребуванням додаткових доказів на дослідженні яких наполягали захисники. 

Суд у повній мірі забезпечив А. Слюсарчуку реалізацію його права, передбаченого ст. 20 КПК України, надати усні або письмові пояснення з приводу обвинувачення та права збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні і користуватись правовою допомогою адвокатів.

І надані пояснення А. Слюсарчука та пояснення лікарів, які разом із ним проводили хірургічні операції, вже самі по собі засвідчували його високий інтелект та професіоналізм як лікаря, вченого та абсурдність тверджень про те, що він був олігофреном у дитинстві.  

Специфіка справи полягає в тому, що глибокі медичні знання А. Слюсарчука були потрібні адвокатам для реалізації захисних функцій. І, звичайно, вони б дуже допомогли і експертам, якби Слюсарчук був допущений до участі в проведенні експертизи, на що має право. Адже його медичні знання більш глибокі і специфічні,  ніж у експертів, які проводили експертизу. 

Показово також, що до суду було надано не всі матеріали, які були зібрані досудовим слідством, що є звичайною практикою обвинувальної влади. 

Зокрема, не було надано матеріали зібрані досудовим слідством, які спростовували твердження обвинувачення про навчання Слюсарчука у спеціальній школі–інтернаті, у Бердичівській школі–інтернаті для дітей сиріт, позбавлених батьківського піклування, повідомлення Житомирського військового комісаріату, що А.Т. Слюсарчук на військовому обліку не перебував та не перебуває і ряд інших матеріалів які спростовують твердження, надані обвинуваченням.

Тільки пильність Слюсарчука та його адвокатів, які заявили клопотання про дослідження цих матеріалів дала змогу з’ясувати ці обставини. За клопотанням захисту була досліджена медична карта історії хвороби Слюсарчука Андрія Тихоновича, підтверджена показаннями свідків про те, що та дитина, яку ототожнювали із проф. Слюсарчуком, мала психічні розлади, була вищого росту, мала сліди опіків на обличчі та кисті руки, хворіла на дитячий церебральний параліч, мала видалені аденоїди, апендицит, наслідки гепатиту – тобто ознаки, які не могли зникнути з віком і такі ознаки відсутні у обвинуваченого А.Т. Слюсарчука. І ці відомості стороною обвинувачення не були спростовані. Суд за клопотанням сторони захисту допитав спеціаліста, який підтвердив, що такі ураження (зокрема, олігофренія в стадії дебільності, опіки, апендицит) і, звичайно, вищий зріст, не відновлюються і не змінюються в подальшому. 

Прокурором були заявлені для допиту ще кілька свідків стосовно особи обвинуваченого. Тобто прокурор намагався перекласти на суд свій обов’язок забезпечити свідків обвинувачення в судове засідання. Отже, судом було встановлено, за активної позиції захисту і обвинуваченого, що зібрані досудовим розслідуванням докази дати, місця народження і походження дитини жодним чином не стосувались обвинуваченого Слюсарчука Андрія Тихоновича. Але суддя у даній справі зробила все від неї можливе щоб оголосити показання свідків, наданих у суді, який ухвалив обвинувальний вирок, навіть не реалізувавши право захисту на перехресний допит. У даній конкретній ситуації такий підхід, за умови активної позиції захисту та задоволення його клопотань і забезпечення належного рівня захисту виявився виправданим. Однак право на перехресний допит свідків обвинувачення залишається невирішеною остаточно правовою проблемою в Україні. 

Становить інтерес і позиція суду щодо застосування ст. 333 КПК, яка встановлює імператив: якщо під час досудового розслідування були відомі обставини, які свідчили про необхідність проведення слідчих (розшукових) дій, щодо проведення яких у ході судового розгляду клопоче прокурор, то суд відмовляє прокурору у задоволенні такого клопотання, що і зробив Шевченківський районний суд м. Львова. Ст. 333 КПК – робочий інструмент адвоката. Додатковий аргумент – виконання такого доручення неможливе в умовах війни з РФ. Заслуговує на увагу і позиція суду про обов’язок сторін відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК надавати суду оригінали документів, а також копій документів засвідчених належним чином. 

Судом перевірено законність доручення про міжнародну правову допомогу і встановлено недотримання вимог ч. 6 ст. 472 КПК та ч.1,2 ст. 473 КПК України 1963 р. – без погодження прокурора, не через генерального прокурора, без засвідчення документів печаткою відповідного органу та без офіційного перекладу цих документів мовою держави, до якої вони направлялися. Суд долучив висновок експертного дослідження, проведеного за клопотанням захисника і взяв до уваги, що підпис ректора університету до диплома про базову вищу медичну освіту та підпис ректора на оригіналах інших документів виконані однією особою – ректором російського університету Яригіним, що поставило під сумнів твердження про підробку дублікату диплому, який підтверджує освіту А.Т.Слюсарчука. Отже, захист ініціював проведення експертизи, яка спростувала висновки обвинувачення. Суд пішов назустріч та задовольнив відповідне клопотання згідно з вимогами ст. 20 КПК, що також вказує на дотримання принципу змагальності. В результаті суд визнав документи, які підтверджують здобуття освіти у Російській федерації а відтак і їх нострифікацію в Україні такими, що освітніми закладами не оспорювались, не визнавались підробленими і недійсними, а тому є чинними і на даний час.

Необґрунтоване кримінальне переслідування є посяганням на гарантоване статтею 28 Конституції України право кожного на повагу до його гідності (частина перша), тому держава зобов’язана забезпечити можливість реабілітації особи після закриття кримінального провадження, або виправдального вироку, тобто відновлення її честі, доброго імені, репутації, які постраждали у зв’язку з висунутою їй підозрою чи обвинуваченням щодо вчинення кримінального правопорушення. А також гарантувати перевірку в судовому порядку законності й обґрунтованості кримінального переслідування та ухвалених під час його здійснення процесуальних рішень. Визнання чинними документів про освіту є одним із елементів реабілітації особи. Це також важливий урок цієї справи.

Тому логічним є і висновок суду про те, що чинні документи про освіту, наукові ступені та його право на здійснення лікарської діяльності вказують, що Слюсарчук не вводив в оману жодного із потерпілих у всіх епізодах пред’явлених обвинувачень. Відтак – на відсутність об’єктивної сторони у інкримінованих А.Т. Слюсарчуку епізодах шахрайства. В цьому випадку було би логічно, якби прокурори відмовились від підтримання обвинувачення, що дало би змогу виправити помилки досудового слідства і прямо вказало би на зрілість і самостійність обвинувальної влади. Про це неодноразово писав і голова Верховного суду України Василь Тимофійович Маляренко і в таких ситуаціях адвокатам доцільно звертатись до прокурорів з проханням відмовитись від обвинувачення, незважаючи на те, що відповідна практика поки що не знайшла розуміння у системі обвинувальної влади. Як писала проф. Зорислава  Ромовська, все нове – на кінчику адвокатського пера.  

Показовим для цієї справи є і оголошення підробкою документів без пред’явлення доказів такої підробки (наприклад, висновку експерта). Практично всі подальші обвинувачення ґрунтувались на припущенні, що документи, які надавались А. Слюсарчуком, є завідомо для нього підробленими. Такий підхід є елементом обвинувального ухилу.  Між тим, ці документи тільки засвідчували, що Слюсарчук при працевлаштуванні на роботу у різних закладах надавав необхідні для цього документи, які ні у кого не викликали сумнівів, що і підтверджено допитом цих осіб. Не було враховано і те, що видані в рф документи успішно пройшли в Україні нострифікацію. В інкримінованому Слюсарчуку кримінальному провадженні досудове слідство і прокурори при призначенні експертиз надавали вихідні дані про підробку документів як доконаний факт, що апріорі визначало – що така експертиза буде недопустимим доказом. А..Слюсарчуку, навіть коли він уже був підозрюваним, не надавалась можливість взяти участь у проведенні експертизи. Отже, він не міг заявити відвід експертам, поставити їм запитання і дати вичерпні пояснення професійного плану. (ст. 42 КПК).  Велика заслуга захисників, які працювали у Шевченківському районному суді, полягає в тому, що вони виявили та звернули увагу суду на численні процесуальні порушення, які були допущені. Сторона захисту наголосила на тому, що у Реєстрі матеріалів досудового розслідування відсутні відомості про процесуальні дії, проведення яких обов’язкове під час досудового розслідування:                                                                                                 

• Про вручення Слюсарчуку А.Т. письмового повідомлення про підозру (ст. 278 КПК). 
• Повідомлення прокурора або слідчого про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування (ч. 1 ст. 290 КПК).    
• Повідомлення прокурора або слідчого потерпілого, цивільного позивача про відкриття сторонами кримінального провадження (ч. 7 та ч. 8 ст. 290 КПК). 
• Рішення прокурора про об’єднання усіх кримінальних проваджень в одне кримінальне провадження і присвоєння йому номера № 1201200000000011 (ч.5 ст. 217 КПК України). Повідомлення слідчого про початок досудового розслідування, підставу початку досудового розслідування (ч. 6 ст. 214 КПК).
• Рішення керівника органу досудового розслідування, яким визначається  слідчий, який буде здійснювати досудове розслідування (ч. 1 ст. 214 КПК). 
• Про повідомлення Слюсарчуку А.Т. про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень (ч. 1 ст. 276-ст. 277 КПК). 
• Про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 1201200000000011.
   

Була надана тільки ксерокопія такої постанови, яка не завірена відповідною посадовою особою Генеральної прокуратури, а тому не була прийнята судом до уваги. У даному кримінальному провадженні підозру Слюсарчуку не було пред’явлено, що суд визнав грубим порушенням норм КПК, усунення якого є неможливим на подальших стадіях судового процесу.

Суд також констатував відсутність чітко сформульованого обвинувачення в контексті положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і дав відповідну оцінку, тому що невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, якщо були порушення  конституційних або конвекційних прав. Під час кримінального провадження мають бути гарантовано  права підозрюваного та обвинуваченого (рішення Європейського суду з прав людини «Коем проти Бельгії від 22. 06. 2000 р.). 

Оскільки не було пред’явлено підозраи, що не заперечив і прокурор в судовому засіданні, то обвинувачення, на думку захисту, взагалі не мало перспективи.
Ще одним  процесуальним порушенням було недотримання вимог щодо ознайомлення з усіма матеріалами справи. Обвинуваченому 24. 10. 2012 р. було оголошено про закінчення досудового слідства № 141-0641 в 25 томах, а 25. 10. 2012р. винесено постанову про продовження строку досудового слідства.  У подальшому слідчим у період з 21. 11. 2012 по 26.11.2012р. вносились в ЄРДР відомості (31 процесуальна дія).  При цьому відсутні дані щодо того, як вказані провадження були об’єднані.
 

Отже,  слідством проведено 31 процесуальна дія, а не одна,  як зазначено в обвинувальному акті. І за відсутності даних, які провадження були об’єднані, – складено обвинувальний акт. Таким чином обвинуваченому та його захисникам було пред’явлено матеріали кримінальної справи в 25 томах. До Шевченківського районного суду м. Львова передано справу в 26 томах і, як ствердив обвинувачений, ні він, ні його захисники не ознайомлювались із об’єднаними матеріалами. Суд констатував, що слідством фактично проведено 34 процесуальні дії, а не одна, як зазначено в обвинувальному акті. Суд визнав слушними і зауваження захисту на те, що обвинувальний акт містить значну кількість положень, які суперечать одне одному, дав належну оцінку всім дослідженим у суді обставинам та постановив виправдальний вирок з підстав відсутності складу кримінального правопорушення в діяннях обвинуваченого.

Висновок

Обставини справи, плідна робота обвинуваченого і його захисників, уважне ставлення суду як до позиції обвинувачення, так і до позиції захисту, оголошення показань свідків обвинувачення, явка яких до суду не була забезпечена, хай навіть ціною позбавлення права захисту на перехресний допит – в сукупності дали позитивний результат. Справа продемонструвала, наскільки важливою є і співпраця захисту з обвинуваченим, всебічна оцінка наявних матеріалів та пильність захисту щодо дотримання вимог КПК.

Суд здійснив велику аналітичну роботу, проявив високий рівень кваліфікації та написав вирок більше як на 200 сторінок, ще раз підтвердивши, що вирішальне слово повинно бути за судом.