Лише 10-20% випускників правничих шкіл знають свій подальший шлях

 «Чем старше мы становимся, тем больше мы умнеем, 

и постепенно мы понимаем, 

что часы, которые стоят тридцать долларов и

часы, которые стоят триста долларов, 

показывают одно и тоже время»

(Стивен Пол Джобс)

Міфи, виклики і проблеми  правничої професії. Розмова четверта

Навчання в університеті майбутнього правника завершено. Диплом бакалавра/магістра з правознавства в кишені. Що далі чекає молодого фахівця-правознавця? Адже чимало студентів-правників на момент завершення навчання в університеті розчаровуються у вибраному напрямку свого професійного майбуття.

Сподівання, що не справдилися

Таке розчарування або навіть зневіра ґрунтується на доволі важкому і далеко не завжди цікавому (виходячи з очікувань студентів) навчальному процесі, на обов’язковому опануванні «не потрібних», на їхню думку, в подальшому «теоретичних» знань. Особливо із загально-університетського циклу навчальних дисциплін: історії, філософії, логіки, мови, політології, економічної теорії тощо, бо більшість чекала отримати суто практичні професійні навички (про які чула, читала в книжках, бачила в кінофільмах),  а довелося  копирсатися в «теоріях, принципах, методах» та інших постулатах університетської освіти...

Крім того, проходження виробничої практики, яка останніми десятиліттями часто-густо дуже погано організована з боку ВНЗ і роботодавців, ставить перед студентами одвічне запитання: чому  університетська теорія має такі суттєві розбіжності з  реальним  життям – юридичної практикою?  І ці розбіжності – не на користь освіти і науки...

Приблизно 10-20% випускників правничих шкіл більш-менш точно знають свій подальший шлях у професії.  Бо їхні сподівання в цілому справдились, їм вдалося під час навчання на старших курсах працювати (стажуватись) в юридичних компаніях/фірмах, державних установах чи у приватних юристів, які зуміли зацікавити молодь своєї професією і показати перспективу професійної кар’єри. За моїми спостереженнями, майже 80% випускників не можуть однозначно зорієнтуватись щодо своєї подальшої професійної долі.

Перші кроки в професії

Які ж варіанти застосування на практиці отриманих правничих знань постають перед випускниками університету? Їх декілька,  залежно від мети і завдань, що перед собою малює їхня  уява і певний життєвий досвід.

По-перше, пошук роботи у якості молодшого юриста (помічника) в юридичній компанії, юридичному департаменті, юридичній службі підприємства/установи/організації, адвоката, нотаріуса.

По-друге, пошук вакансій правників-початківців в органах державної влади та управління, включаючи структури правової системи. Це суди; прокуратура; поліція; служба безпеки, митниці, податкові, виконавча влада і  місцеве самоврядування.

По-третє, продовження навчання в правничих школах (магістратурах) закордонних ВНЗ ( як правило, в країнах Європи чи  Америки) з метою залишитися там жити і працювати, або ж підвищити свій професійний рейтинг для подальшого працевлаштування в Україні.

По-четверте, продовження навчання в аспірантурі українських правничих ВНЗ з метою захисту кандидатської (тепер – філософської) дисертації для подальшого заняття науковою і викладацькою діяльністю. Або ж знову-таки – для підвищення свого професійного рейтингу в подальшому працевлаштуванні на різних правничих і не правничих посадах...

Частина молодих людей вступає до аспірантури, щоби уникнути можливого призову на обов’язкову військову службу в ЗСУ.

П’яте – так зване «вільне плавання», коли випускники не впевнені в тому, що отримали  саме потрібну професійну  освіту, і розпочинають пошук себе в бурхливому океані різних професійних  пропозицій, знахідок і «спокус»,  отримуючи нову профільну освіту чи нові навички, долаючи нові виклики долі...

Важливо знати, що при цьому юридичні знання у будь-якому випадку не є зайвими.

Міфи…

Які ж міфи/стереотипи про правничу професію розповсюджені серед молоді та їхніх батьків і знайомих, які збираються стати юристами?

Міф перший. Правнича професія – престижна з точки зору умов праці: персональні робочі кабінети, гламурний зовнішній вигляд, повага до правника на межі з певним острахом перед його знаннями і посадою,

Міф другий. Достатньо висока  оплата праці юриста чи захмарні «адвокатські гонорари», що дозволяють достатньо швидко (за кілька років) придбати автомобіль престижної моделі, квартиру/будинок, відпочивати на кращих курортах й лікуватись, подорожувати світом.

Міф третій. Можливості встановлювати необхідні і корисні контакти з сильними світу цього: бізнесменами, політиками, спортсменами, артистами. А  також  відносно  швидко і безболісно розв’язувати будь-які життєві проблеми (як свої, так своїх близьких та інших людей, які потребують фахової правової допомоги).

…і реальність

Насправді всі ці стереотипи далекі від реального життя тому, що:

а) персональні робочі кабінети, «гламурний зовнішній статус» і реальна повага – з’являються далеко не у всіх юристів і лише, як правило (винятки трапляються) через 5-10 років напруженої праці, яка дає змогу створити власний імідж висококласного професіонала;

б) відносно високі заробітна плата і адвокатський гонорар – також приходять з часом і після того, як правник зміг довести рівень свого професіоналізму до позначки, коли можна на свій розсуд визначати ціну своїх знань, умінь і навичок...і на це також потрібні 5-10 років виснажливої праці;

в) встановлення «потрібних» контактів із сильними світу цього часто бувають оманливими і приносять  розчарування у людських відносинах, оскільки часто-густо є нещирими і не доброзичливими. А можливості швидко і безболісно розв’язувати життєві проблеми пов’язані з істотними ризиками зрадити професійним і життєвим принципам: незалежності, неупередженості і справедливості, -  дотримання яких ми прагнемо, коли обираємо професію правника.

Завчасне усвідомлення названих і не названих мною  міфів/стереотипів про правничу професію дає  змогу уникнути в подальшому розчарувань і зневіри щодо обраного шляху.

Про виклики і проблеми професії поговоримо в наступних наших віртуальних зустрічах.