Про сенси правничої професії. Розмова друга

Впливати на когось — означає віддавати комусь власну душу

Оскар Уайльд

У своєму попередньому блозі  я сформулював декілька запитань, що, на мій погляд, постають перед молодою людиною, яка намагається обрати  подальший  життєвий шлях після закінчення загальноосвітньої школи. Продовжимо пошук відповідей на них.

Якщо 15-16 річна молода людина, подивившись цікавий кінофільм чи виставу про успішну людину, прочитавши спогади/розповіді відомого лікаря, бізнесмена чи правника,  послухавши концерт відомого співака, чи подивившись боксерський поєдинок світового кумира, звернеться до своїх батьків, дідуся чи бабусі, учителя і однолітка з запитанням : «Хто така успішна людина, як вона досягла свого успіху і взагалі – що таке успішне життя людини, з чого воно складається?», які варіанти відповідей вона може отримати?

Один із співрозмовників молодої людини відповість, що успіхом є досягнення  матеріального благополуччя, яке дає змогу  мати  фінансовий достаток для придбання власного житла (будинку, квартири) та автомобіля (бажано престижної моделі) на кожного дорослого члена сім’ї, дачного будинку та можливості подорожувати/відпочивати/лікуватися за межами/кордонами свого постійного місця проживання(села, міста, країни), забезпечуючи пристойний добробут  собі і своїм дітям.

Інший відповість, що важливим і первинним у житті є отримання вищої освіти або професії, яка дозволятиме створити належний рівень матеріального благополуччя, часто-густо навіть не беручи до уваги особисту здатність/спроможність отримати таку освіту чи професію.

Третій скаже, що найважливішою гарантією успіху є можливість самореалізації у житті як Особистості, втілюючи в реальність свої мрії, сподівання, плани...

І кожен з них, відповідаючи на запитання молодої людини, скоріше за все буде правий. Ідеальним, на мій погляд, є варіант, коли при ухваленні рішення присутні всі три складові. Але пріоритетною є третя – бажання самореалізації Особистості. В той же час, кожен з нас на власний розсуд чи/та за порадою людини/людей, якій ми  довіряємо, вибудовує пріоритетність та вагомість цих трьох складових успішності та відповідним чином наповнює їх змістом/втілює в життя.

Дозволю собі стверджувати, що важливим чинником життєвого успіху є спроможність/здатність людини адекватно повно і своєчасно оцінити власні  інтереси/прагнення та здібності щодо їх втілення. Наголошу, що, на жаль, здійснити таке оцінювання вдається далеко не всім і не завжди. За моїми життєвими спостереженнями частина молодих людей, здатних на таку самооцінку, сягає числа не більше 5-10% від загалу. Цей показник є достатньо сталим. Чи можна зарадити молодій людині спробувати не припуститись помилки вже на початку свого життєвого шляху?

Думаю, що можна, але – за певних умов. Ці умови залежать від процесу і результатів виховання, тобто передачі життєвого досвіду старшого покоління в сім’ї, школі та за їх  межами. Молодій людині потрібна допомога у максимально об’єктивному і повному самовизначенні і самооцінці.  

Така допомога полягає в тому, що люди старшого віку зі значним життєвим  досвідом або з вагомим для молоді авторитетом (в сім’ї, школі, групах  позашкільних занять спортом, мистецтвом, технікою) шляхом уважного спостереження та приязного спілкування мають  виявляти в молодій людині її схильності та здібності/бажання опановувати певні види знань, умінь та навичок і допомагати (стимулювати)  їх розвиток і прояв. При цьому бажано мати на увазі, що певний примус щодо участі розвитку знань і здібностей   матиме позитивні наслідки лише в дуже обмеженій кількості випадків, а на загал – цей процес самопізнання  має  бути просто  цікавим.

Корисним результатом таких спостережень і спілкування є виявлення схильності і здібності людини в трьох базових напрямках самореалізації та саморозвитку в процесі життя: гуманітарній, технічній, природничій. Нерідко буває так, що молодій людині цікаві всі три сфери і таке бажання не треба стримувати, а лише намагатись  виявити домінантну (базову, основну) сферу, в якій найбільш яскравіше проявляються всі її наявні та потенційні знання, уміння  і навички.

Коли до мене протягом уже багатьох років (точніше - десятиліть) звертаються родичі і друзі – батьки таких молодих людей з проханням порадити їм щодо обрання шляху отримання вищої освіти/професії,  то я завжди зауважую, що бажання продовжити навчання після школи в університеті та вибір напрямку такої освіти/професії має бути виключно рішенням самої молодої людини за умови, що вона усвідомлює мету такого навчання для себе особисто. Отримання вищої освіти не повинно бути даниною «моді», престижу, гонінню «бути як всі», самоціллю чи задоволенням забаганок батьків/інших близьких людей, оскільки з часом не власна  мотивація такого рішення може обернутись втраченим часом, розчаруванням, іноді – моральною трагедією. І про це мають знати і пам’ятати і старші, і молоді.

Як правило, я пропоную батькам надати можливість поспілкуватись зі мною самим дітям без присутності їхніх батьків чи родичів, бо хочу, щоби молода людина була максимально розкутою, відвертою і щирою у власній самооцінці і висловленні своєї мети у подальшому навчанні. І тільки в процесі такої розмови вдається більш-менш точно діагностувати схильність і здатність людини до свого подальшого розвитку і визначення його напрямку.

Ще одне моє застереження, спрямоване до батьків і їхніх дітей, стосується того, що отримання вищої або професійної освіти/підготовки за певним напрямком не слід вважати остаточним і на все життя. Особливо, коли на початку життєвого шляху ще не сформовані чіткі життєві і професійні орієнтири (у 95% випадків це саме так і є). Молода людина повинна бути морально і психологічно підготовлена до зміни цього напрямку, сфери свого подальшого університетського навчання або професії, призупинення цього процесу, переорієнтації... Така зміна не повинна ставати «трагедією» для неї самої та її близького оточення, а навпаки –  їй  треба  допомагати шукати і віднаходити саму себе в контексті самовизначення і саморозвитку...

В контексті заявленої теми моїх роздумів щодо набуття правничої освіти/професії можна зробити (обгрунтоване власним життєвим і професійним досвідом) припущення, що для отримання вищої юридичної освіти молода людина має бути зацікавлена і зорієнтована, як правило, на гуманітарну сферу життєдіяльності, тобто –  сферу взаємовідносин людей як поміж собою, так в соціумі в цілому. Хоча така орієнтація не є обов’язковою умовою, бо доводилось знати успішних правників, які малу зовсім іншу базову/первинну вищу освіту: технічну або природничу. Хоча, скоріше – це були винятки.

При цьому зауважу, що юридична освіта, тобто знання у сфері реалізації природних прав і свобод людини, за своїм змістом і спрямованістю має універсальний  характер. Ці знання, уміння і навички  можуть бути  застосовані в подальшому не лише у сфері  професійної правничої діяльності, а й у повсякденному особистому житті людини, не пов’язаною з діяльністю адвоката, судді, прокурора, нотаріуса чи науковця-викладача. Юридична освіта не завадить в подальшому змінити інтереси, мету, види життєдіяльності – і цим вона є привабливою в контексті саморозвитку і самореалізації людини.

Які виклики постають перед майбутнім студентами юридичних вищих навчальних закладів в процесі навчання? Про це ми будемо говорити в наступних наших розмовах.