Окозамилювання з переміщеннями по горизонталі як реформа фіскальної служби

Минулого тижня битва між прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком і головою Державної фіскальної служби Романом Насіровим нарешті ознаменувалася поразкою останнього: він таки звільнив 76 керівників центрального апарату і регіональних підрозділів, у тому числі й скандально відому очільницю Головного управління ДФС у м. Києві Людмилу Демченко. Тепер питання стоїть про те, чи зможе уряд довести справу до кінця й звільнити усіх чиновників, яким не місце в податкових органах.

Слід зазначити, що боротьбу з фіскалами Кабінет міністрів розпочав зовсім не з власної волі, бо на нього цього разу добряче натиснули іноземні кредитори України, зокрема Міжнародний валютний фонд. Названі вище співробітники ДФС, як відомо, були звільнені відповідно до вимог Закону України «Про очищення влади», причому 66 із них мали бути звільнені протягом десяти днів після набрання цим законом чинності. Тобто не пізніше 26 жовтня 2014 року. Вимоги люстраційного закону вчасно виконані не були, але протягом року ні уряду, ні Міністерству юстиції, ні його Департаменту з питань люстрації не було до цього ніякого діла. Грім грянув після провалу останньої вересневої місії МВФ, яка змушена була констатувати, що на ниві фіскальних реформ в Україні ще й кіт не валявся, а тому з наданням чергової порції кредиту поспішати не варто. Й тільки після цього, а саме 29 вересня 2015 року, Кабінет міністрів заходився створювати робочу групу з перевірки особового складу керівництва ДФС.

Прикро, що навіть у такому життєво важливому питанні за нас знову думають наші іноземні партнери. Нині вже, здається, всім зрозуміло, що покращення добробуту неможливе на старій економічній моделі, що базується на матеріало- й енергомісткому виробництві. Потрібно розвивати високотехнологічні й наукоємні галузі, а це ніяк не вдасться зробити без фундаментальних іноземних інвестицій. Разом з тим, у нас тут звикли дивитися на іноземних інвесторів як на благодійні організації, забуваючи, що для інвестора головна мета вкладень — отримання вигоди.

Економічна історія свідчить, що інвестору, за великим рахунком, байдуже, який режим у країні — корумпований чи прозорий, демократичний чи диктаторський. Коли йому було вигідно, він вкладав гроші в будівництво хоч комунізму в СРСР, хоч капіталізму в Китаї. У випадку ж із Україною іноземці порахували й дійшли висновку, що головна перешкода для отримання вигоди з інвестицій у нашу країну — це не що інше, як тутешня податкова інспекція. Причому, хай там як ти її називай: чи Міністерство доходів і зборів, чи Державна фіскальна служба, чи ще якось, а суть незмінна. І полягає вона в тому, що податковий інспектор дивиться на закордонного інвестора як на лоха, якого треба якомога сильніше обскубати.

Поки що всі спроби змінити цю систему виявилися марними. У травні 2015 року, призначаючи на посаду голови ДФС Романа Насірова, Арсеній Яценюк дав йому три місяці на те, аби змінити усю вертикаль керівництва служби на рівні областей і забезпечити прихід на посади незаплямованих людей, здатних зламати корупційні схеми. Проте проконтролювати виконання свого доручення глава уряду за звичкою забув, і повернувся до цього питання не через три, а через п’ять місяців, та й то після того, як туди його тикнули носом ревізори з МВФ.

Як і слід було очікувати, ніякого оновлення керівного складу в Державній фіскальній службі перевірка не виявила, у кращому разі — окозамилювання з переміщеннями по горизонталі. При цьому навіть із звільненням тих самих 76 «недолюстрованих» чиновників Насіров тягнув до останнього, аж поки в Міністерстві юстиції не поставили питання про його можливе звільнення.

Звісно, цього нікчемного «інвестбанкіра» ще влітку слід було вигнати з податкових органів за провалене завдання уряду, проте нині вже слід ставити питання про звільнення не одного лише глави відомства й навіть не сотні керівників нижчого рангу, а про повну ротацію всіх 57 тисяч працівників Державної фіскальної служби, які й надалі перешкоджатимуть приходу в Україну серйозних іноземних інвесторів.