Головні українські тренди боротьби з корупцією

Рік тому відбувся старт антикорупційної кампанії в Україні. Які кроки зробила наша країна у нелегкій боротьбі з внутрішнім ворогом, і чи можна говорити бодай про якісь успіхи? Про невдачі та перемоги антикорупційної кампанії, а також де в Україні ховається найбільша корупція, розповідає Ігор Попов, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань запобігання та протидії корупції.

— Боротьбу з корупцією характеризують три головні маяки. Перший — розслідування, покарання і посадки. За минулий рік із резонансних посадок можна назвати тільки справу Ігоря Мосійчука, який перебуває в ізоляторі за дещо сумнівними звинуваченнями. Решта звинувачених в корупції, перш за все високопосадовців, втекли чи відкупилися.

Другий показник боротьби з корупцією: превентивні заходи — нормативна база та діяльність органів влади, які не дозволяють здійснюватися корупції. Наразі ці функції покладені на Міністерство юстиції. Проте всі чекають на створення Національного агентства з питань запобігання корупції. Мабуть, саме через це на сайті Мін’юсту, на відміну від попередніх років, досі немає звіту за 2014 рік про стан антикорупційної роботи.

Третій показник — як суспільство реагує на корупцію. До цього часу наше суспільство поблажливо ставиться до корупціонерів. Багато хто з українців, критикуючи, замість того, щоб протидіяти корупційним діям, бажали б зайняти місце корупціонерів. Отже, корупціонери й надалі хизуються корупційними заробітками, розуміючи, що немає навіть рішучого суспільного осуду.

Що було зроблено за рік

Рік тому ухвалили пакет антикорупційних законів, які не можна вважати стовідсотково досконалими. Основний упор робиться на створенні нових органів, адже чинні не займаються реальною боротьбою з корупцією. В Генеральній прокуратурі всі справи просто тонуть.

29 квітня 2015 року була ухвалена Державна програма щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії). Це рамковий документ, на який повинні спиратися інші закони.

Національне антикорупційне бюро після деякого пробуксовування все-таки запускається. Це правоохоронний орган, клієнти якого — найвищі посадові особи і політики. Призначено керівника та його заступника, оголошено конкурси на ключові посади. До цього часу не призначений спеціальний антикорупційний прокурор. Для його обрання створена окрема конкурсна комісія, щодо складу якої є нарікання. Спочатку довго торгувалися стосовно квот парламенту і прокуратури, врешті-решт встановили квоти, які начебто всіх влаштували. Але потім генпрокурор призначив туди осіб, які не сприймаються суспільством, які завалили проведення тестів у самій прокуратурі, а також причетних до кришування так званої справи діамантових прокурорів. Якщо ці особи будуть обирати антикорупційного прокурора, то є великий шанс, що вони оберуть людину, яка стане гальмом роботи Антикорупційного бюро. Детективи можуть фіксувати злочини високопосадовців, передавати прокурору, а далі ці справи будуть точнісінько так само припадати пилом, як наразі в ГПУ.

Ситуація зайшла в глухий кут. Бюро не працює, комісія теж. Ніхто не хоче робити крок назад. Члени комісії сьогодні судяться між собою. Якщо ГПУ відкличе своїх членів комісії і назве інших представників, робота органу буде розблокована та буде призначений новий антикорупційний прокурор. Якщо ним стане людина, заточена на реальну боротьбу з корупцією, то боротьба почнеться. Це буде величезна робота, протидія системі. Адже можливий підкуп підлеглих, корупціонерів будуть захищати найкращі адвокати, будуть намагатися впливати на тих, хто збирає докази, можуть залякувати свідків. Хоч би що Антикорупційна прокуратура чи Антикорупційне бюро не робили, справа йде до суду. Тому суди потрібно повністю чистити.

Наступний орган, що буде створюватися, — Державне бюро розслідування, яке повинно займатися слідством щодо осіб, які не підпадають під юрисдикцію Національного антикорупційного бюро. Нещодавно проект закону передано на повторне друге читання.

Хочу ще згадати про Національне агентство з питань запобігання корупції — превентивний орган, який повинен координувати роботу всіх відділів з питань запобігання корупції в усіх органах влади та розробляти таку нормативну базу, щоб корупцію було помітно і займатися нею було невигідно. Саме ця структура буде тримачем всіх декларацій державних службовців та повинна здійснювати їх аналіз.

Незважаючи на широкий міжнародний досвід, у нас сьогодні немає експертної відповіді про контроль видатків і способу життя. Декларується, що створене Нацагентство з питань запобігання корупції цим займеться, проте як воно зробить цей контроль реальним — ніхто поки що не знає. Сьогодні на завершальному етапі відбір керівника цього агентства, дев'ять кандидатів відправлені на спецперевірку. Швидше за все, протягом місяця оберуть одного кандидата, який почне формувати агентство, і декларації за 2015 року аналізуватиме вже новий орган.

Остання структура, яку почали створювати минулого тижня, це Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Створюючи цей орган, посилалися на міжнародний досвід. Вважаю, що можна було створити просто відділ у Мін’юсті чи Національному антикорупційному бюро, який би чудово з цим впорався. Це ж агентство створюється під конкретних осіб. Більше того, в першому варіанті законопроекту закладалася комісія у 25% для тих, хто повертає ці активи!

Із законів, ухвалених за поточний рік, можна відзначити закон про відкритість використання публічних коштів, який дозволяє краще спостерігати за державними тендерами.

Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції не є однозначним. Згідно цього закону держбюджет України ще чотири роки фінансуватиме Комуністичну партію, партію «Сильна Україна». Тобто партії, які рік тому на виборах набрали 3%, але які наразі фактично не існують. Те ж саме можна сказати про партію «Народний фронт», яка не бере участі у місцевих виборах, але буде отримувати серйозне фінансування з державного бюджету як переможець минулих виборів до парламенту.

Ухвалений закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів», яким запроваджується обов’язок юридичних осіб повідомити про своїх кінцевих вигодоодержувачів та відкриття Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Наш комітет розглядає законопроекти, які стосуються запобіганню та протидії корупції. Ми даємо їм оцінку щодо того, чи містять вони корупційні механізми. Депутати працюють активно, але законопроекти не можна назвати якісними. На часі реформа внутрішніх процедур парламенту. Одне з питань — занадто велика кількість законопроектів. Ми в них тонемо, тому потрібно визначити якісь фільтри.

Часто вносяться проекти законів, які були провалені минулими скликаннями, просто для того, щоб створити собі статистику. Треба оцінювати депутата не по кількості внесених законопроектів, а по кількості тих, які були розглянуті та реально стали законами.

Однією з причин неякісних законопроектів є якість депутатського корпусу. Прийшло багато людей, які не те що не писали законів, вони їх навіть не читали. Їм приносять на підпис дурниці, вони це вносять, а потім з цього всі сміються. Наприклад, законопроект про легалізацію проституції викликав бурхливу дискусію в суспільстві. Мабуть, депутат, який його вносив, хотів показати себе, адже його мало хто знає.

Велике питання, хто фізично пише закони. На сьогодні Інститут законодавства ВР треба реформувати, адже він став науковою установою, яка просто допомагає отримувати вчені звання. Депутат не має офіційного бюджету на написання законопроектів, тому що на всіх помічників має 12 тис. грн (без сплати податків). Фактично законопроекти у нас пишуть або уряд з усіма своїми обмеженнями (як економічними, так і політичними); або лобісти, тому якість їх може бути добра, але спрямованість не завжди продержавна; або міжнародні організації, до чого також є питання, адже у них є свої застереження і пріоритети.

Корупція починає загрожувати життю і безпеці громадян

Головний тренд — це боротьба старого й нового. Скажімо, на прикладі формування Національного антикорупційного бюро ми бачимо, що є величезне бажання старої прокурорської мафії із нинішньої влади зберегти статус-кво: коли є ручне управління кримінальними справами, перш за все, проти високопосадовців та великого бізнесу. Є новий підхід — намагання збудувати систему стримування, яка автоматично боротиметься і не залежатиме від політичних та ручних впливів. Ця боротьба проявляється на кожному етапі.

Один із проявів боротьби старого з новим (і це треба зробити найближчим часом) — відставка генерального прокурора. Сьогоднішня робота Генпрокуратури іноді видається просто абсурдною: показова справа діамантових прокурорів. Якщо прокурори попалися на діамантах, потрібно давати справі хід, а не перетворювати діаманти на скляні камінці, а білий порошок з сейфу називати пральним.

Загалом для вироків, на які так чекає суспільство, не вистачає політичної волі. У нас достатньо інституцій, є законодавча база, не вистачає тільки команди. Більше того, на сьогодні у ВР формується більшість, яка готова брати участь у корупції та її покривати. Сьогодні зібрано лише 130 підписів народних депутатів за відставку генпрокурора — цього недостатньо для розгляду питання в залі. Мабуть, більша частина депутатів беруть участь у корупційних схемах, адже вони не готові міняти генпрокурора.

Наступна тенденція, яку потрібно розуміти українському суспільству: не можна занадто покладатися на нові органи. Навіть після призначення антикорупційного прокурора наступного дня посадки не почнуться. Ці органи не вирішать за нас усі проблеми. Так само наступного дня після створення Національного агентства з питань запобігання та протидії корупції в Україні не припиниться корупція.

На жаль, якщо говорити про корупцію за часів Януковича, то всі співучасники відкупилися. Перспектив по цих справах немає. За півтора роки слідства вже знищені всі докази. Я слабо вірю, що будь-яка нова влада чи нові органи зможуть дорозслідувати ці справи і витягнути кошти.

Ще одна важлива тенденція. Міжнародне співтовариство дуже стурбоване станом боротьби з корупцією, про що всіляко наголошують як на закритих, так і на відкритих зустрічах з українською владою. Мені здається, що скоро після глибокого занепокоєння вони перейдуть до міжнародних ордерів, тоді можна очікувати, що хтось із нинішньої влади може бути заарештований в аеропортах Великої Британії чи Швейцарії. Це, звичайно, буде ляпасом, але вони вже втомилися робити «останнє китайське попередження». У міжнародного співтовариства є повна інформація. Кошти, які виводяться на Захід, не є захищеними. На них поширюється міжнародна юрисдикція і вони можуть бути арештовані. Але от повернуті не в Україну, а в бюджети тих країн, де вони відмиваються.

Небезпечна тенденція — корупція починає загрожувати життю і безпеці громадян. Поки перерозподілялися доходи від, скажімо, газових схем, це не було настільки загрозливим, хоча відбивалося на тарифах. Те, що відбувається у Міністерстві охорони здоров'я, привело до загрози життю і навіть до загибелі людей. Винні ті керівники МОЗ, які завалили тендери на закупівлю ліків, від яких залежить життя людей. Урядова комісія, яка провела службове розслідування у МОЗ, дала рекомендації про звільнення, але всі ці люди досі перебувають на своїх місцях.

Хочу зазначити, що найбільша корупція не у ВР, а на держпідприємствах, які освоюють державні кошти. Жодних кримінальних справ не було доведено до кінця. Було проведено розслідування на державних підприємствах, виявлені численні факти корупції, є прізвища народних депутатів, які це кришують. Але ГПУ не дає цим справам ходу.

Корупція на митниці триває. Величезна корупція при поверненні податку на додану вартість — ці потоки йдуть напряму у певні партійні каси.

Про корупцію в судах розповідати не треба. Показово, що є відкриті свідчення керівника одного з судів Антона Чернушенка, який втік і був записаний в агенти ФСБ замість того, щоб провести слідство. Тому в нашій країні судді і прокурори залишаються найбільшими покупцями елітної нерухомості та елітних товарів.

У рамках комітету ми звертатимемося до Глобальної організації парламентарів проти корупції (GOPAC), до колег у країнах, де відмиваються кошти, щоб вони надали інформацію. Ми можемо отримати, скажімо, від парламенту Австрії відповіді по офшорах, що відмивалися через цю країну. Задокументовані факти знову потраплять у ГПУ.

В усіх корупційних розслідуваннях у нас не вистачає героя, який зробить заяву. Ми захищаємо, наприклад, Костянтина Лікарчука, звільненого з посади керівника митниці. Тому що він готовий давати свідчення. Його ніхто не хоче запитувати, а тільки облити брудом. До мене і моїх колег звертаються багато і бізнесменів, і прокурорів, суддів, які розказують про тиск, але на запитання, чи готові дати офіційні свідчення під присягою, ми отримуємо негативну відповідь. Всі бояться звільнення та помсти.

Підготувала Оксана ШКЛЯРСЬКА