Поспішні реформи і податковий тиск

Один із пакету так званих реформаторських законопроектів нарешті внесено на розгляд до Верховної Ради. Проект Кабміну №3630 «Про створення конкурентних умов в оподаткуванні та стимулювання економічної діяльності в Україні», названий в експертному середовищі «все по 20», а після певних доопрацювань ще й «компромісно-узгоджений», стосується, перш за все, таких найбільш помітних податкових змін.

Податок на прибуток підприємств, відповідно до проекту, становитиме 17%, податок на додану вартість — 0, 7%, 20%, єдина ставка податку на доходи фізичних осіб без застосування прогресивної шкали — 18%. Серед позитивного — зменшення єдиного соціального внеску з майже 37% до 20%, проте залишається військовий збір у розмірі 1,5% та податок на депозит, зростуть ставки акцизів.

Урядовий підхід до тасування ставок оподаткування не надто відрізняється оригінальністю та не містить принципових змін у порядку їх стягнення. Не помітно логіки у застосуванні єдиної плоскої ставки оподаткування при розрахунку податку на доходи фізичних осіб — тепер для тих, хто отримував невелику зарплату, ставка оподаткування зросте, а для тих, хто сплачував податок за підвищеною ставкою та отримував достойну зарплату, — розмір ставки податку зменшиться.

Перегруповані спрощенці, серед яких виключно фізичні особи та сільськогосподарські товаровиробники, матимуть можливість отримувати річний обсяг доходу, який не може перевищувати 2 млн грн, та зобов’язані застосовувати реєстратори розрахункових операцій (РРО). Найбільш загрозливим та ризикованим у застосуванні такого підходу є вимушена необхідність переходу значної кількості підприємців на загальну систему оподаткування, а надто тих підприємців, які не мають відношення до подрібнення великого бізнесу. Справді, необхідність вирішення проблеми використання засад спрощеної системи оподаткування для мінімізації податків назріла. Водночас, незважаючи на значний суспільний резонанс у зв’язку з такими новелами, механізму безболісного для цієї категорії підприємців переходу на складніший та більш обтяжливий порядок оподаткування уряд не запропонував.

Через недосконало обґрунтовану базу оподаткування та відсутність реального реєстру власності, що мав би враховувати вартість майна, а не тільки кількість чи метраж, не доведений до логічного завершення порядок стягнення податку на розкіш. Безліч питань щодо певних критеріїв, узгоджень, строків, платежів та спорів залишаються невирішеними.

Загалом положення податкового законопроекту свідчать про те, що тривалої та скрупульозної роботи над їх розробкою не відбулося. Поспіхом накрапані «під ялинку» реформи, головним завданням яких мало б бути спрощення податкового законодавства та зниження податкового навантаження для запуску економічних процесів, насправді спрямовані винятково на дотримання показників наповнення бюджету, як того потребують кредитні та інші платіжні зобов’язання перед Міжнародним валютним фондом шляхом єдиного, як виявилося, можливого для уряду способу — податкового тиску.