Як Революція гідності та російська агресія змінили українців

Камо грядеши, Україно? Як ми змінилися за останні два роки (і чи змінилися)? Чого у нас більше — суспільного оптимізму чи песимізму? Надії чи тривоги за нову Україну? Які громадські стратегії і дії потрібні для нової України? На ці питання намагалися відповісти соціологи — 12 січня в Українському кризовому медіацентрі відбулася презентація результатів соцопитування «Як змінюється суспільство нової України»*, цікавість до якого залучила неабияку кількість експертів, громадських діячів та ЗМІ. Опитування проводилося за нетрадиційною методикою: респондентам пропонувалося оцінити не тільки зміни в суспільстві, а й те, як змінилися самі респонденти за останні два роки. З висновками соціологів та найцікавішими коментарями експертів «Ракурс» знайомить наших читачів.

Ірина Бекешкіна, директор фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва»: «Згідно результатів соціологічного дослідження, у людей склалося дуже оптимістичне уявлення про наше суспільство. Але що таке суспільство? Це кожен з тих, хто відповідав на питання. Українці вважають, що суспільство суттєво змінилося, проте безпосередня готовність громадян до зміни своєї поведінки є нижчою, ніж здається. Пройдемося по деяких цифрах.

50% респондентів вважають, що готовність громадян України до захисту власних прав, свобод і гідності зросла (лише 9% мають протилежну думку). Що стосується самих опитуваних, то цей показник дещо нижчий: 33% вважають, що зросла саме їхня готовність відстоювати власні права. Це дуже важливий показник результатів Революції гідності, це підвищення самооцінки нашого суспільства.

Ще один важливий показник: 43% вважають, що підвищилася готовність українців до активної участі в політиці. Але особисто лише 12% вбачають в собі таку готовність (19% узагалі вважають, що цей показник знизився). Тобто наразі спостерігається відсторонення громадян від політики. Це негативний факт. Далі — участь у контролі за діяльністю влади. 44% відповіли, що в суспільстві цей показник зріс, але особисто зростає така готовність у 16%, а в 14% навіть зменшилася.

Ще один важливий результат, який стосується активізації суспільства, — готовність пожертвувати особисті кошти на корисні справи. 60% вважають, що вона зросла в українському суспільстві, у 40% така готовність зросла особисто. Цікаво порівняти ці дані з попередніми роками. У 2012-му 23% українців відповіли, що жертвували кошти на суспільно корисні справи, в 2014-му таких налічувалося вже 41%, у 2015 році (зауважте, коли добробут населення рухнув) цей показник збільшився до 47%. Середній річний чек допомоги становить 300 гривень. Більшість людей (65%) віддає кошти на АТО та соціально вразливі групи.

Чи зросла за останні два роки готовність громадян до безоплатного витрачання часу на суспільно корисні справи (волонтерство)? Опитувані вважають, що у суспільстві така готовність зросла у 57% громадян, але особисто цей показник зріс у 22% респондентів. Якщо у 2012 році лише 6% українців щотижнево витрачали кілька годин на волонтерську діяльність, то сьогодні кількість тих, хто стабільно займається цим, значно зросла — 28%.

Чи зросла доброчесність суспільства? 15% опитуваних вважають, що за останні два роки зросла готовність українців до надання та отримання хабара, 15% думають, що цей показник знизився. Що стосується особисто респондентів, то лише 3% готові давати хабарі, а у 22% така готовність зменшилася. Тобто реальність насправді виглядає оптимістичнішою, ніж наше скептичне ставлення у цьому питанні до суспільства загалом.

Чи зросла готовність українців до чесної сплати податків з усіх своїх доходів? На жаль, лише 7% відповіли, що цей показник підвищився, у 75% залишився сталим.

Що в першу чергу громадяни очікують від держави? П’ятірка найочікуванішого має такий вигляд. Соціальне забезпечення (38,7%) та забезпечення справедливості й правосуддя (37,2%) більшість громадян ставлять у пріоритет. Далі очікувано йдуть захист від зовнішньої агресії (32,1%), надання безкоштовної медицини (30%), забезпечення робочим місцем (29%).

Що готові українці робити заради розвитку держави, суспільного блага? Пріоритети мають такий вигляд: стабільний пріоритет «допомагати конкретним людям, що потребують допомоги» набрав 27%, брати участь у заходах із благоустрою території готові 23,4%, чесно сплачувати податки з усіх своїх доходів — 18%, допомагати армії готовий кожен п’ятий респондент.

На жаль, дуже важливі пріоритети сьогодні набрали низькі цифри: допомагати у роботі органам влади готові лише 6% українців, контролювати владу — 8%. Все, що стосується влади і політики, у нашому суспільстві відходить на другий план. За останній час довіра українців до всіх гілок влади просто рухнула, водночас швидкими темпами зростає довіра до громадських організацій. Цікаво, що громадяни довіряють волонтерам навіть більше, ніж церкві.

Мені здається, що сьогодні формується новий вид патерналізму, який взагалі дуже притаманний українському суспільству. Якщо влада не може забезпечити того, що ми від неї очікуємо, це повинні зробити волонтери, громадські організації, але не ми самі. Українці не розуміють, що ці структури не можуть замінити державні інституції, у них просто немає таких повноважень.

Відбувається активізація суспільства. Зростає соціальна активність. Але за рахунок того, що активні стали ще більш активними. Очевидно, що на такому виснаженні люди не можуть триматися довго. Це проблема. Більшість займають очікувальну позицію. Істотно зросла готовність громадян до захисту своєї гідності, проте на практиці у них бракує інструментів. Економічна активність та соціальна мобільність громадян є достатньо низкою, люди зосередилися на приватному житті. Із результатами соціологічного дослідження перед нами постали нові питання: як трансформувати віру в громадянське суспільство в активні дії громадян, перетворити стихійний волонтерський рух на сталу активність та подолати відчуженість від політики».

Олег Рибачук, голова громадської організації «Центр UA»: «Свого часу на одній із міжнародних зустрічей мене вразили слова поляків про те, що Польщу практично на налигачі тягнули в Європу. Вважаю, що в Україні ситуація інша. У нас народилося громадянське суспільство, сили, які генерують ідеї знизу догори, вимагають змін. Адам Міхнік (польський громадсько-політичний діяч, один із ідейних натхненників «Солідарності». — Ред.) якось зауважив, що Польщі вдалося побудувати правову державу, ринкову економіку, але найскладніше було змінити людей, відійти від «совка». В Україні все відбувається навпаки. Ми не побудували поки що ні першого, ні другого, але у нас народилося чудо, про яке мріють у Європі. Якщо поляків, румунів тягнули в Європу, в Україні суспільство штовхає державу, копняками змушує рухатися. Це принципова відмінність українського сценарію.

Візьмемо волонтерський рух. Уявіть собі, що могло статися з Україною, якби під час російської агресії громадянське суспільство не діяло б як влада, а було просто громадянським суспільством, яке збирає круглі столи чи просто критикує Міністерство оборони, відслідковує корупцію на закупівлях.

Сьогодні не меншою загрозою для України, а, можливо, й більшою, є корупція. Якщо наразі волонтерська енергія не зробить те, що зробила з російською агресією, невідомо, де буде Україна. Побутова корупція падає, але схеми не зникли. Від нас залежить, чи ми будемо корупцію просто моніторити, критикувати, чи ми цю систему зламаємо».

Володимир Єрмоленко, директор європейських проектів «Інтерньюз-Україна»: «Тема Майдану для світу застаріла. Це нікого не цікавить. І це нормально. Одна з наших проблем полягає в тому, що ми завжди питаємо, як Європа нам може допомогти. Ми дуже рідко ставимо зворотне питання: що у нас може бути такого, чого ніколи на планеті не відбувалося? Дуже важливо змінювати цю перспективу. Треба розуміти, що активна частина населення завжди у меншості. Наведені цифри дослідження мене не здивували. Нам важливо підтримувати ініціативи, яких ніколи не було в Європі. Досвід, який будуть копіювати інші країни, а не навпаки. У світі дедалі більше цінують ідеї того, чого раніше не існувало».

Валерій Пекар, засновник проекту «Нова країна»: «У мене песимістичний погляд. Якщо до Революції гідності та війни в Україні було приблизно 15% активних громадян із цінностями розвитку, освіти і т. п., за останні два роки таких стало 20%. Тобто все, що сталося, вплинуло аж на 5%! Так, це немало, але решта не зміняться. Лише економіка може включити енергію людей. Те, що можна зрушити реформами, не можна досягти політикою чи волонтерством.

Згідно результатів дослідження, майже 20% людей готові до протесту, це набагато більше, ніж було до Майдану. Рівень напруги фантастичний. Якщо ми зараз не зможемо трансформувати енергію всіх цих людей у нові форми з практичними результатами — боротьбу з корупцією, прихід на державну службу, в органи самоврядування, нас всіх зметуть».

Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ: «Стоїть питання, як повернути людей у бік політики. Це утопічне завдання. Політика тісно залишається пов’язаною з олігархами. Мас-медіа виступають як інструмент політичної реалізації. Громадськість не може проникнути в трикутник політики-олігархи-мас-медіа. Сюди не зацікавлені пускати нових гравців. Тому так тяжко відбувається становлення нових політичних партій. Нам потрібно знайти нові форми впливу на політику. Громадські організації — це варіант впливу, але ненадовго. Політики з часом навчаться не відчувати штрикання громадськості в їхній бік. Третій Майдан, повторювання того самого — це слабка гра.

Чому в одних сферах ми показуємо приклади самоорганізації громадян, гідні подиву всього світу, а в інших не можемо організуватися? Наприклад, щоб зробити ОСББ масовим явищем. Мені здається, що волонтерство — це реакція на загрозу безпеці. Люди здатні бути лінивими і бездіяльними, поки це є можливим. Побудувати державу на волонтерському рухові — утопічне завдання. Волонтерство можна порівняти із захисною реакцією при вірусній інфекції: зростає температура, наш організм бореться з хворобою, але людина не може бути ефективною в умовах постійно підвищеної температури. Це тимчасовий захисний механізм».

Вікторія Бриндза, соціолог: «Це дослідження у мене викликає оптимізм. Існує принцип Євгена Головахи, так званий феномен «аморальної більшості», згідно якого люди, як правило, вважають суспільство гіршим, ніж вони самі. Цей феномен свого часу серйозно закріпився у наших громадян. Наразі люди почали думати про суспільство краще, ніж про себе. До речі, українці дуже зважають на думку оточення, вони звикли звіряти свої показники з тим, що відбувається навколо. Те, що очікування від суспільства є позитивні — добрий знак, люди можуть тягнутися до кращого.

Ще один момент. Українці почали розуміти, що суспільство — це спільні цілі, але поки що ми протиставляємося державі, є недовіра до державних інституцій. Це простір, над яким потрібно працювати. Є недовіра до того, що діє верховенство права. Отже, логічно, що дуже невелика кількість українців готова сплачувати податки з усіх доходів, адже люди не розуміють, куди підуть ці кошти.

Треба зазначити, що ми проходимо дуже складний процес трансформації — від тоталітарної системи (де за людину приймали рішення) до нової України, де рішення повинен приймати громадянин. Наразі рівень активності людей є ще низьким. Це не означає, що ми песимістичне суспільство, або що нам нічого не вдасться. Це розвиток. Українці з часом повинні усвідомити, що державні інститути не можуть вирішувати все за них».

* Загальноукраїнське опитування, проведене фондом «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» та Київським міжнародним інститутом соціології з 8 по 20 жовтня 2015 року. Опитування проводилося в 110 населених пунктах в усіх областях України, окрім Криму та окупованих районів Донецької і Луганської областей. Загалом опитано 2040 респондентів за квотною вибіркою, репрезентативною за такими параметрами як стать, вік, регіон і вид населеного пункту. Похибка не перевищує 2,3%.

Підготувала Оксана ШКЛЯРСЬКА

Читайте також: Про невивчені уроки майданів, або Чому українці не вміють утримувати здобутки революції