Ракурс тижня: поговорімо про люстрацію

Людям властиво все спрощувати. Насправді, в якихось випадках це дуже корисна якість, однак часто подібні рішення призводять до створення додаткових проблем.

Поняття «спрощувати» дуже підходить до опису ситуації, що виникла в країні по темі люстрації. На процедуру люстрації, якщо хочете — очищення, виник величезний суспільний запит після всім відомих подій на Майдані Незалежності, що закінчилися бажанням суспільства щось міняти. Під бажання суспільства негайно підлаштувалися політики, що прийшли до влади, назвавши люстрацію однією з ключових цілей держави.

Ініціатива сама по собі правильна, проте необхідно робити поправку на українські реалії. Як відомо, у нас в країні політики своєю головною метою роблять бажання сподобатися виборцеві. Якщо виборці хочуть негайно — влада робить негайно. Особливо глобальні речі, здатні принести профіт у вигляді підйому рейтингу вже зараз.

Саме так почалась українська люстрація. Незважаючи на відчайдушні крики юристів, яких, до речі, (хоча б інколи) потрібно слухати, незважаючи на їхні наполегливі заяви про те, що в прописаної процедури багато мінусів, прямі вказівки на те, що «це не люстрація», влада запустила процес, оскільки рейтинг потрібен вже зараз. Що з цього вийшло, ми всі мали можливість спостерігати далі.

Приміром, цього тижня в інформаційний простір країни увірвалися чергові новини про відновлення люстрованих чиновників. Зокрема, йдеться про екс-голову Державтоінспекції Анатолія Сіренка та колишнього заступника голови Нацбанку Бориса Приходька.

Тут, гадаю, треба трохи зупинитися на схемі публічної люстрації чиновників. У руках представників влади вона перетворилася на шоу не особливо високої якості. У більшості випадків люстрація має такий вигляд: безпосередній начальник чиновника пафосно оголошує про люстрацію конкретної людини, попутно звинувачуючи її в різного роду злочинах і обіцяючи простежити, щоб за ці злочини чиновник був покараний. Ну і, само собою, далі йдуть запевнення у тому, що вказана людина ніколи більше не повернеться на посаду і взагалі відправлена на задвірки історії.

У свою чергу фігурант люстрації просто мовчить або незграбно відбрикується заявами про кришталеву чистоту й чимось на зразок «на себе подивися». Тим не менше, ситуація далі старанно тримається на середньому рівні згадуваності, пізніше затихає. А потім з’являється заголовок: «Люстрований ... відновився через суд».

Де-юре, на думку самої влади, вона своє завдання виконала, тобто гнівно люструвала винуватця. Де-факто всі учасники ситуації задоволені тим, як усе обернулося. Представники влади заробляють бали в електорату (а він у нас в країні має дуже коротку пам’ять), а екс-люстрована особа в більшості випадків працює, або ж отримує солідну компенсацію.

Так от, у квітні минулого року міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що прийняв рапорт про відставку Сіренка. Більше того, міністр особливо наголосив, що екс-голова Державтоінспекції несе відповідальність за ті «потворні явища, які відбувалися і відбуваються в ДАІ» (які явища, думається, читачеві пояснювати не варто).

За ідеєю, звинувачення в причетності «до цих явищ» у підсумку повинні були б вилитися в будь-якого роду відповідальність, проте далі сталася вищезгадана подія. Сіренко просто відновився в суді.

У справі Бориса Приходька начальник Головного управління Генпрокуратури з представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді говорив про те, що встановлено розкрадання 2 млрд грн внаслідок злочинних дій, пов’язаних із діяльністю Аграрного фонду. Екс-заступника голови НБУ навіть заарештовували в липні 2014 року.

Як результат — відновлення на посаді через суд.

Усе це до чого. Питання ж не в тому, що подібні чиновники якісь «злі генії», які беруть та й обіграють представників прокуратури і уникають люстрації. Проблема в тому, що серед українського суспільства непопулярно думати. Необхідно все і зараз, це просто-таки революційна потреба, немає розуміння, що за поганої підготовки будь-якого роду законопроекту результати будуть як мінімум незадовільними. Як максимум — вся ідея буде скомпрометована.

Ще одна небезпека, що таїться в подібному підході, — це ризик не шукати справді винних, а люструвати певну кількість людей, тобто виконати плани (на цей ризик вже вказували експерти). Судячи із загальних тенденцій, це зараз і відбувається.

* * *

Друга важлива подія, що відбулася цього тижня, — взяття на озброєння різного роду злочинцями так званого «закону Савченко». Нагадаємо, що згідно з поправкою Савченко в ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України суди зобов’язані враховувати засудженим кожен день, проведений у СІЗО, як два дня відбуття покарання.

Першопрохідником по цій нормі із знаменитих кримінальних особистостей став український суддя Ігор Зварич, більш відомий як суддя-колядник.

Чиновник, у якого знайшли мільйони гривень, який стверджував, що гроші в його кабінеті виявилися завдяки «колядникам», скористався цією нормою і вполовину скоротив собі термін. Чим, до речі, ще раз довів, що країні необхідно кардинальне реформування правоохоронної системи.

Другим пташеням, що вилетить із тюремного гнізда, може стати відомий шахрай Андрій Слюсарчук, відомий на прізвисько Доктор Пі. Слюсарчук, який тривалий час переконував інших у власній винятковості, що заробляла на довірливих людях великі суми грошей, вже відправив клопотання про звільнення і чекає позитивного рішення.

Таким чином, норма Савченко готова рятувати особистостей, яким не завадило б посидіти у в’язниці

або колонії якийсь період часу (бажано тривалий). Так, можливо, «закон Савченко» допоможе людям, які справді його потребують. Однак згадаймо улюблену гру пройдисвітів, що потрапили в руки до українських правоохоронних органів.

Головний прийом подібних людей — імітація стану «при смерті» в СІЗО і під час судового процесу. Все зводиться до нескінченної боротьби між захистом і звинуваченням, під час якої обвинувачений спокійно чекає своєї долі саме в СІЗО. Тобто, заробляє значне зменшення терміну.

У будь-якій справі важлива відповідальність. У будівництві країни, в її реформуванні вона потрібна особливо. Якщо ми не будемо жити по законах, якщо ми будемо шукати найпростіші ходи, ігноруючи норми законодавства та заяви юристів, — ми дуже скоро можемо перетворитися на умовне Сомалі. У країну, де законності дуже мало, а все вирішують переможці в боротьбі кланів. Країні потрібні зміни. Країні потрібна люстрація. Але нам усім потрібен вдумливий процес, що не залишає шансів на відновлення відвертим злочинцям. Саме тоді країна зміниться.