Закупівля медтехніки і потьомкінські села Академії медичних наук

Не тільки якісна діагностика, а й лікування неможливі сьогодні без досягнень науки й техніки, втілених у медичному обладнанні. Попри те, що Україна викроює з держбюджету на охорону здоров'я своїх громадян менше 5% ВВП, рекомендованих ВООЗ, якщо говорити про закупівлі медичної техніки, то тут ми не економимо. При тому, що не всі державні медустанови в Україні можуть похвалитися оснащенням медичним обладнанням навіть так званої золотої середини, наша країна не шкодує грошей на ультрасучасні новинки. Здавалося би, що тут поганого? Однак сам факт купівлі зовсім не означає не тільки якісної та ефективної роботи приладу, але часто навіть його введення в експлуатацію.

В Україні, на жаль, уже нікого не дивує, що на момент закупівлі обладнання копають котлован і клініку заплановано здати через енну кількість років, а в контрактах на закупівлю не передбачено приміщення, в якому медтехніка буде встановлюватися, за які гроші будуватимуться бункери, як навчатиметься персонал і де візьмуть гроші на витратні матеріали, планові й позапланові ремонти... Тож «золоті коробки» роками навіть не розпаковуються, втрачаючи гарантійне обслуговування, або обладнання використовується неефективно, часто виходить із ладу, а витрачені державою кошти йдуть у пісок.

Постає логічне запитання: навіщо тоді купувати? Навряд чи людина спочатку купить меблі й побутову техніку, а потім будуватиме будинок або купуватиме квартиру. Це не лише недалекоглядність, брак стратегії. Передусім закупівля дорогої медтехніки в Україні — це «нафтова свердловина» для корупціонерів.

Розуміючи, що за медичним обладнанням велике майбутнє, приблизно з 2000-х років у нашій країні держзакупівлі ультрасучасних новинок медтехніки перетворилися на суперприбутковий бізнес. Женців, що збирають урожай на цьому полі, не так і багато. Це п'ять-шість компаній, які ділять між собою весь бюджет, що виділяється державою. Приходять і йдуть президенти, але ці гравці не змінюються.

На жаль, жоден міністр охорони здоров'я не заглиблювався в цей процес, не намагався навести лад, не проводив аудит закупленої медтехніки та ефективності її роботи. Кілька штрихів. Техніка закуповувалася в різних виробників. Іноді надавали перевагу дешевій китайській — наприклад, закупили томографи, які фактично виявилися одноразовими, але заявляти претензії нікому — китайська фірма зникла.

Потім настала «ера лінійних прискорювачів». Цікаво, що один із перших таких пристроїв в Україні, придбаний за бюджетні гроші, було відправлено у... Крим. Чим керувалися — невідомо, невже на півострові лінійний прискорювач потрібніший, ніж у регіонах, де рівень онкологічних захворювань вищий? А можливо, таке рішення колишній міністр охорони здоров'я Андрій Підаєв ухвалив тому, що сам родом із Криму? Тоді він не втомлювався повторювати, що Крим забувати не можна.

Ще два лінійні прискорювачі було куплено для Донецького обласного протипухлинного центру (наскільки відомо, за гроші Міністерства енергетики та вугільної промисловості). Справді, з одного боку, ситуація в цьому регіоні з онкологією не найрайдужніша в Україні, але з іншого, наполегливо ходили чутки про те, що дочка генерального директора центру мала відношення до фірми-виробника закупленої медтехніки.

Закуповуючи лінійні прискорювачі, покупці навряд чи замислювалися над тим, що променева терапія є тандемом лікаря й фізика. Фізик розраховує поля, налаштовує промінь і розраховує глибину його впливу, аби не зачепити здорові тканини. Підготовка професіонала триває чимало часу. У США, наприклад, є спеціальний центр, де процес моделюється на різних тканинах. В українських реаліях персонал на лінійний прискорювач нерідко набирається з випускників фізичного факультету, які навіть не чули про фантом (спеціальний виріб, на якому калібрується прилад, перш ніж опромінювати людину). Вчилися на пацієнтах.

Весь бруд і бездарність держзакупівель медичної техніки проявилися в історії з будівництвом Центру ядерної медицини на базі Київської міської онкологічної лікарні. У 2007 році з держбюджету на створення центру із застосуванням ПЕТ-технології (позитронно-емісійний томограф) для раннього виявлення онкологічних захворювань було виділено 228 млн грн. Сума була взята «зі стелі», адже на той момент навіть не прийняли рішення про клас апарату, тип циклотрона. Не врахували, що в нашій країні немає фахівців із підготовки приміщень, встановлення такої техніки та її експлуатації. Компетентні фахівці тоді зазначали, що, можливо, за ці гроші варто спочатку придбати 10–15 лінійних прискорювачів, що дали би змогу вилікувати десятки тисяч громадян нашої країни, хворих на рак.

Однак ідею купівлі все ж підхопили, і мільйони бюджетних грошей було успішно «розпиляно» трьома-чотирма фірмами, що керували цим процесом. Надалі на будівництво самого центру з бюджету Києва довелося теж викласти чималу суму. Наскільки відомо, загальний кошторис зашкалював за 400–500 млн грн. Попри величезні гроші, на проекті так безглуздо заощадили, що двері в бункері зачинялися нещільно, лишалася щпарина. Ціна виробів була завищена в три-чотири рази. ТобтоУкраїна могла би побудувати за ці кошти щонайменше три-чотири аналогічних центри.

Не можна не звернути увагу, що у справі закупівлі високовартісного медичного обладнання лідером у нашій країні є Національна академія медичних наук України. По-перше, упродовж останніх років закупівлі медтехніки МОЗ не передбачалися бюджетом. По-друге, є ще один нюанс — потреба того чи іншого інституту (до складу НАМНУ входить 36 наукових установ) практично в будь-якому обладнанні легко підтверджується необхідністю проведення передових експериментальних досліджень і впровадженням сучасних методів лікування й діагностики.

У розпал президентства Віктора Януковича НАМНУ очолив Андрій Сердюк, який прийшов на цю посаду в лютому 2011-го, змінивши академіка Олександра Возіанова (обраного ще 1993 року). Свого часу Возіанова неодноразово критикували, наприклад, обурювалися, що у створений академіком клініко-діагностичний центр «Здоров'я літніх людей» закуповували невиправдано дороге обладнання одного виробника — Siemens. Та якщо тоді й були відкати, до виконання завдання все-таки підходили комплексно: все обладнання було сумісне між собою, передбачався його ремонт, медтехніка працювала й виконувала своє призначення.

Президентство Андрія Сердюка обросло скандалами і кримінальними справами про зловживання службовим становищем та розкрадання держкоштів в особливо великих розмірах під час закупівлі медичної техніки для академічних інститутів. За попередньою оцінкою слідства, йшлося про махінації на 5 млрд грн (у цінах 2013 року та раніше). Велика біда, що це обладнання здебільшого так і не запрацювало.

За розпорядженням Кабміну у 2013 році Державна фінансова інспекція України провела ревізію фінансово-господарської діяльності НАМНУ (з 1 січня 2011-го по 1 травня 2013 року). Як засвідчили результати, на час проведення перевірки в експлуатацію не було введено 23 одиниці медичного обладнання загальною вартістю 178 млн грн, придбаних протягом цих двох років. Описана ситуація із закупівлею обладнання, яке не було інстальовано через те, що в інститутах не проводилися в необхідному обсязі ремонтні та будівельні роботи, широко висвітлювалася у ЗМІ й спричинила суспільний резонанс.

В одних випадках закуповувалося обладнання незрозумілого походження й сумнівної якості. Так, Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова НАМНУ закупив угорський ПЕТ за 39 млн грн. Подейкували, що навіть без документів. Загалом у світі продано близько п'яти таких апаратів, три з яких — у самій Угорщині. А от ціна закупівлі техніки сумнівної якості порівнювалася до найкращих світових аналогів. Історія з придбанням Інститутом отоларингології ім. О. Коломійченка лінійного прискорювача вартістю 79,6 млн грн за завищеними цінами й зовсім стала предметом розслідування.

Часто в гонитві за надприбутками купувалося унікальне, а отже, дуже дороге обладнання. Так, Інститут невідкладної і відновної хірургії ім. В. Гусака закупив найсучасніший комп'ютерний томограф Toshiba Aquilion ONE 640. Згідно зі специфікацією, цей апарат додатково оснащений функціями для кардіологічних досліджень. Експерти дивувалися: мовляв, інституту для вирішення його завдань цілком вистачило би більш простої та дешевої моделі. До речі, в США лише три такі кардіологічні томографи, останній із яких встановлений у 2013 році в North Shore University Hospital. Можна тільки порадіти за українців, адже в Україні, як і в США, також три томографи Aquilion ONE 640. Але чи наблизилася наша країна до тих, що стоять в авангарді медичної діагностики?

Про необхідність реформування НАМН України шляхом створення єдиного медичного простору з переданням інститутів, що лікують пацієнтів, під управління Міністерства охорони здоров'я, поділу наукової та клінічної діяльності йдеться вже давно. Однак, як часто буває в Україні, під прикриттям гарних слів, цього разу «оптимізація», відбувається зворотний процес і створення нових інститутів. Так, Науково-практичний центр променевої діагностики НАМНУ (саме цей центр і створював свого часу О. Возіанов у 1999 році, щоправда, він тоді мав іншу назву) кілька років тому перетворився... на держустанову «Інститут ядерної медицини та променевої діагностики». Назву заклад отримав гучну, та в іншому центр навряд чи змінився, розташований цей інститут у тому самому приміщенні — одноповерховій будівлі, що сиротливо примикає до Інституту нейрохірургії ім. академіка А. Ромоданова. Директором центру (тепер інституту) ось уже десять років є член-кореспондент НАМНУ, доктор медичних наук, професор Ірина Дикан. Навіщо було створювати ще один інститут на папері? Відповідь дивіться вище. Нікого ж не цікавить, що це радше потьомкінське село й медтехніка навряд чи функціонуватиме. Під інститут із гучною назвою легко можна закуповувати суперсучасне обладнання з усіма подальшими прибутками.

Свого часу «дитяча лікарня майбутнього» Віктора Ющенка стала не лише символом краху помаранчево-революційних сподівань українців, а й гірким ім’ям. Наша країна ніяк не може втілити в життя «будівництво століття» — довгоочікуваний і вистражданий новий корпус дитячої лікарні «Охматдит». Українські чиновники із завидною постійністю нарікають на брак грошей на закупівлю життєво необхідних лікарських препаратів для українських дітей, на їх лікування та навіть вакцини (а це вже біологічна безпека країни). Просте запитання: чому держава, виділяючи величезні суми на закупівлю дорогої медтехніки, не робить висновки з того, що повторюється з року в рік?