Держбюджет: невиправданий оптимізм і фінансова децентралізація

За останні роки уряд вперше у законодавчо визначені строки, до 15 вересня розробивши й подавши в парламент майбутній кошторис держави у проекті Закону України «Про Державний бюджету України на 2017 рік» (реєстр. № 5000), відразу не відкликав його. Разом з тим, слід зазначити, що це більшою мірою процедурне, а не змістовне досягнення уряду щодо забезпечення ефективності бюджетного процесу у прийдешньому році.

Серед положень державного кошторису найбільш вразливими і такими, що цілком свідчать про відсутність стратегічної стабільності у бюджетній сфері, є норма щодо можливості не дотримуватися урядом параметрів боргової безпеки при формування бюджету чи внесенні змін до вже затвердженого бюджету. Відповідно до чинних положень, державний борг має бути не більше 60% ВВП, а згідно проекту — 89% без граничного обмеження. Це означає можливість ситуативного прийняття рішень і те, що базовими статтями бюджетних витрат поряд з витратами пенсійного фонду, соціальними витратами, субсидіями із погашення вартості комунальних платежів залишаються державні кредити та їх обслуговування, а не розвиток країни й стабільна забезпеченість законодавчих гарантій її громадян.

Незрозумілою є також надмірна оптимістичність уряду щодо показників наповнення бюджету, адже його доходи формуються на недостатньо реалістичних показниках ВВП, інфляції й надходжень від податкових платежів. Чергове латання дірок з допомогою збільшення митних платежів та акцизів жодною мірою не сприяє відкритості таких ринків і в остаточному підсумку призводить до зростання цін на кінцеву продукцію.

Передбачене у проекті збільшення видатків на утримання силових структур (Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, НАБУ), певне, могло би бути виправданим у випадку публічно засвідченої ефективності їх роботи й динамічних позитивних змін у цих сферах.

Ще одним викликом в реалізації фінансової децентралізації від уряду стала пропозиція щодо збільшення витратних повноважень місцевих бюджетів. На їх утримання передається додатково низка установ сфери охорони здоров’я, освіти, зокрема у частині оплати всіх комунальних платежів. Також частина передбачених законодавством соціальних виплат ветеранам, багатодітним сім’ям, чорнобильцям, інвалідам мають бути сплановані саме у витратах місцевих бюджетів.

Відзначаючи в окремих територіальних громадах й регіонах певну зацікавленість місцевих органів влади у розвитку власної території та зростання їх підприємницького потенціалу, запропоновані витратні повноваження для місцевих бюджетів мають підлягати диференційованому підходу залежно від реальних можливостей територіальної громади брати на себе відповідні зобов’язання та зважаючи на дотримання якості надання суспільних послуг, зокрема, у малих територіальних поселеннях.

Підтримка економічної діяльності, яка по суті є важелем забезпечення поштовху до позитивних соціально-економічних змін, у майбутньому бюджетному періоді серед інших видатків займає лише трохи більше 7% (переважно підтримка аграрного сектора та інфраструктурний розвиток регіонів).

Законодавчо не унормованими є питання, що стосуються боротьби з офшорними операціями та детінізацією економіки.

Залишається сподіватися, що позитивна зміна урядового підходу до дисципліни бюджетного планування стане початковим компромісом щодо підконтрольності публічних фінансів, відкритості й ефективності бюджетного процесу, в основі якого не переваги політичних інтересів, а реальні можливості держави, які базуються на взаємозв'язку між державними цілями, завданнями та фінансовими ресурсами.