Новини
Ракурс
Глава НАБУ Артем Ситник

На полях «Куликовської битви»

Як із великою помпою повідомило Національне антикорупційне бюро України, 7 жовтня 2016 року було нарешті завершено досудове слідство в найгучнішому кримінальному провадженні, розслідування якого стало справою честі для директора НАБУ Артема Ситника й керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назара Холодницького, — справі про незаконне збагачення військового прокурора сил АТО Костянтина Кулика. Щоправда, при цьому піар-служба НАБУ делікатно оминула три моменти.


.

По-перше, провадження щодо Кулика було зареєстровано ще 25 грудня 2015 року й далі затягувати завершення досудового слідства було вже просто немислимо, тим більше що цей злочин не належить до категорії тяжких чи особливо тяжких.

По-друге, насправді 7 жовтня 2016 року НАБУ лише повідомило Кулику черговий варіант підозри. Коли справа буде направлена до суду й чи буде направлена взагалі — невідомо.

По-третє, НАБУ розпочало свою діяльність 16 вересня 2015 року, лише в поточному році на фінансування цієї установи виділено з бюджету 1,5 млрд грн. Але досі в кримінальних провадженнях, що розслідувало НАБУ, судами винесено тільки 5 (п’ять!) вироків, причому всі вироки — це затверджені судом угоди зі слідством. Чотири з них — по «газовій» справі Онищенка й один — щодо адвоката, який був посередником у передаванні хабара вже колишньому заступнику прокурора Сєверодонецька Пивоварову. Причому затримав Пивоварова 23 жовтня 2015 року якраз Костянтин Кулик — просто під час розширеної наради правоохоронців.

Тим, заради чого створювалось Національне антикорупційне бюро України, детективи НАБУ, схоже, не займаються взагалі. А якщо навіть під тиском громадськості й доводиться реєструвати провадження за витівками голови НБУ Гонтаревої чи міністра внутрішніх справ Авакова, то дуже швидко виявляється, що «Рафік ні в чому не винуватий». Натомість НАБУ ганяється за головами сільських рад, розслідує порушення при використанні талонів на бензин слідчими Генпрокуратури та слідкує за районними суддями. Справа Кулика — яскравий тому приклад.

Впродовж багатьох місяців директор НАБУ Ситник розповідав про неймовірні статки Кулика, про його автомобілі, квартири, відпочинок за кордоном тощо. Але в остаточному тексті підозри про це — ані пари з вуст. Там лише два епізоди — придбання, як у таких випадках каже народний депутат Сергій Лещенко, «любімим чєлавєком» квартири площею 77,6 кв. м вартістю 2,9 млн грн і одного машиномісця в підземному гаражі вартістю 97,5 тис. грн. Незаконне збагачення, за версією слідства, полягало в тому, що Ірина Німець, яка придбала цю квартиру й це паркомісце, є приватним підприємцем, але задекларувала дохід, недостатній для купівлі нерухомості. А відтак Кулик має за це нести відповідальність, оскільки ця жінка перебувала з Куликом у близьких стосунках і тому він, теоретично, має право претендувати на половину придбаної нерухомості.

Кидається в очі повна аналогія між справою Кулика й скандальним придбанням квартири народним депутатом Лещенком — начебто на гроші двох жінок, жодна з яких не має таких офіційних доходів, щоби дозволити собі спонсорувати народного обранця. Але є й відмінність. І не тільки в сумах та площі квартир (Лещенко придбав квартиру площею 200 кв. м вартістю 7,5 млн грн). Для того щоби встановити відсутність у діях Лещенка складу злочину, Ситнику не знадобилось навіть реєструвати кримінальне провадження. Натомість НАБУ невідомо на підставі якого закону провело не передбачену КПК України «перевірку» й за лічені дні дійшло висновку, що народний депутат Лещенко та незаконне збагачення — речі несумісні.

У випадку з Куликом аналогічним фактам дається протилежне тлумачення, реєструється кримінальне провадження, але водночас справа не передається до суду ось вже 10 місяців. Тому виникають два запитання, відповіді на які ми спробуємо знайти.

По-перше, у чому причина того, що для перевірки Лещенка співробітникам НАБУ вистачило тижня, а аналогічне придбання квартири знайомою Кулика перевіряють ось вже 10 місяців? Власне, тут можливі три варіанти відповідей: або кричущий непрофесіоналізм детективів НАБУ, або замовний характер справи проти Кулика, або і те і те.

Про професіоналізм співробітників НАБУ взагалі у пристойному товаристві без сміху не можна говорити. Наприклад, 28-річний детектив Сергій Яндюк, який розслідує справу Кулика, з кримінальним процесом знайомився зі слів засуджених, перебуваючи на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби Олексіївської виправної колонії №25. Цитую службову характеристику лейтенанта внутрішньої служби Яндюка Сергія Вікторовича з архівної особової справи №2043:

«За час служби зарекомендував себе негативно. Вимоги наказів, інструкцій та інших нормативних документів, які регламентують діяльність виправних установ, знав, але не завжди вірно керувався ними у своїй службовій діяльності… На посадах виявив себе невмілим організатором… На критичні зауваження старших начальників не реагував, висновків з цього не робив. Свої спеціальні знання підвищував у системі службової підготовки слабо, до проведення занять відносився байдуже… Займаній посаді не відповідає».

Отже з професіоналізмом усе зрозуміло. З неупередженістю — також. Злочини на кшталт «незаконного збагачення» не є складними для розслідування. Власне, вже на момент реєстрації кримінального провадження має бути зрозумілим, чи є в діях потенційного підозрюваного склад злочину та яким має бути план слідчих дій. І якщо впродовж 10 місяців слідство не може передати справу до суду в одному випадку, але навіть без відкриття кримінального провадження доходить висновку про відсутність складу злочину в аналогічному випадку, то про об’єктивність і неупередженість слідства говорити можна хіба із саркастичними інтонаціями в голосі.

Навіть заявник по справі Кулика — народний депутат України Віталій Купрій, за заявою якого в НАБУ зареєстрували кримінальне провадження щодо військового прокурора сил АТО, — вважає, що Ситник лише скористався депутатським зверненням для переслідування Кулика з метою, яка не має нічого спільного з боротьбою з корупцією. Ось яку заяву Купрій розмістив на своїй сторінці у Facebook:

Друге запитання: яким чином директору НАБУ Ситнику вдалось отримати дозвіл слідчого судді на прослуховування телефонів Кулика, його матері, батька, Ірини Німець і навіть адвокатів Володимира Ракова та Миколи Мельника, якщо інкриміноване військовому прокуророві сил АТО незаконне збагачення (ч. 2 ст. 368-2 КК України) належить до категорії злочинів середньої тяжкості, а відповідно до ст. 246 Кримінального процесуального кодексу України негласні слідчі (розшукові) дії, до числа яких належить зняття інформації з каналів зв’язку, можуть проводитись виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів?

Виявляється, у клопотання до Апеляційного суду м. Києва про надання дозволу прослуховувати телефони у справі Кулика детектив НАБУ вписав фіктивний епізод за ч. 3 ст. 368 КК України — отримання неправомірної вигоди. Водночас жодних слідчих дій за цим вигаданим епізодом, ясна річ, ніколи не проводилось, а у протоколах НСРД зазначено, що «в ході проведення негласної слідчої (розшукової) дії інформація, яка може свідчити про вчинення кримінального правопорушення, не встановлена».

Іншими словами, телефони слухали лише для того, щоби контролювати правову позицію адвокатів, а також задля того, аби мати інформацію про перебіг розслідування прокурором Куликом кримінального провадження щодо Олександра Кацуби, який закупляв «вишки Бойка» (не даремно обшук у Кулика детективи НАБУ вирішили провести саме в той момент, коли Кулик мав їхати до суду для розгляду питання про обрання Кацубі запобіжного заходу).

Елементарна арифметика підказує, що на сьогоднішній день собівартість одного судового вироку у провадженнях, які розслідує НАБУ, становить 300 млн грн. Це — гроші українських платників податків, які Ситник і Холодницький бездарно витрачають на те, щоби впродовж багатьох місяців розслідувати копійчані справи щодо службовців далеко не першого порядку. Причому розслідувати із сумнівною судовою перспективою, кричущими порушеннями законності та за явної вибірковості об’єктів кримінального переслідування, коли за аналогічні діяння щодо одних представників влади відкриваються кримінальні провадження, а щодо інших — ні.

Шкода, звісно, що Ситник і Холодницький про особливості своєї правосвідомості та поваги до законів не розповіли тоді, коли їх призначали на ці посади. Втім, кадрові помилки ніколи не пізно виправляти.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter