Генетика: про «собаче серце», стерилізацію «неповноцінних» і спроби поліпшення людської породи

(Початок)

Генетика в Радянському Союзі в період культу особи Сталіна і навіть після нього переслідувалася і заборонялася. У 1937 році вчених заарештовували, засилали в табори або розстрілювали, в 1948-му провідних генетиків було звільнено з роботи, а викладання цієї науки в школах і вишах заборонили на довгі роки. Безумовно, це застопорило розвиток «науки про закономірність спадковості й мінливості», однак тут є і позитивний аспект, вважає Олександр Коляда, генетик, науковий співробітник Лабораторії епігенетики Інституту геронтології НАМН.

— У 20–30 роки ХХ століття у світі було дві лідируючі школи генетики — в СРСР і Німеччині. Микола Кольцов — відомий біолог, якому дуже гармонійно вдалося перейти із царського режиму в радянський, за допомогою приватних інвестицій (досі залишається загадкою, хто вклав гроші) створив незвичайний для свого часу науково-дослідний заклад — Інститут експериментальної біології. Нетривіальність його полягала в тому, що інститут займався не звичайною ревізією рослин, а тут велися експерименти — що зробити з організмом, щоб він змінив свої властивості. В цьому ж інституті було організовано євгенічне товариство, а також кафедру євгеніки.

Євгеніка — наука про поліпшення людини. Це течія, яка говорила про те, що якщо ми можемо селекціонувати тварин, то чому б не зробити того ж із людьми? Адже якщо схрещувати розумних і красивих представників людства й обмежувати розмноження асоціальних елементів, злочинців тощо, можна значно поліпшити людську расу.

Євгеніка була дуже популярною наукою в першій половині ХX століття. Слід розрізняти «позитивну» і «негативну» євгеніку (хоча межа між ними умовна). Якщо метою позитивної євгеніки є сприяння відтворенню людей з ознаками, які розглядаються як цінні для суспільства, — наприклад, відсутність спадкових захворювань, хороший фізичний розвиток і високий інтелект, — то мета негативної полягає у припиненні відтворення осіб, які мають спадкові дефекти, або тих, кого в цьому суспільстві вважають расово, фізично або розумово неповноцінними.

«Російське євгенічне товариство», створене в 1920 році, дотримувалося постулатів позитивної євгеніки і випускало власний «Російський євгенічний журнал». Перший випуск видання відкривався статтею Кольцова «Поліпшення людської породи», в якій окреслювалося коло проблем і завдань євгеніки, а також намічалися шляхи євгенічних досліджень на найближчий час.

Кольцов не допускав насильства і жодного примусу (проте в той час у суспільстві знаходила підтримку і протилежна думка): «Ми не можемо ставити досліди, ми не можемо змусити Нежданову вийти заміж за Шаляпіна тільки для того, щоб подивитися, які в них будуть діти». Вчений вважав за можливий лише шлях спостереження й опису, а також віддавав перевагу освіті, пропаганді євгенічних ідей і «позитивній» євгеніці, яка сприяла народженню поліпшеного потомства.

Учень Кольцова, відомий генетик Олександр Серебровський дотримувався інших поглядів і вважав, що мутаційний процес обумовлює безперервна зміна генофонду людства, причому вантаж шкідливих мутацій накопичується. В результаті людству загрожує виродження, запобігти якому можливо завдяки рішучим і дієвим заходам. Вчений вважав, що суспільство має бути організоване на науковій основі. Любов слід відокремити від дітонародження. Для поліпшення людської породи необхідно створити банк сперматозоїдів від обдарованих і позбавлених спадкових хвороб людей для широкомасштабного штучного осіменіння.

По суті, Серебровський виступав за селекцію людини. На його думку, євгеніка могла б стати дієвим способом підвищення продуктивних сил країни: «Якщо підрахувати, скільки сил, часу, коштів звільнилося б, якби нам вдалося очистити населення нашого Союзу від різного роду спадкових страждань, то, напевно, п'ятирічку можна було б виконати в 2,5 роки».

Євгеніка у світі: стерилізація «неповноцінних»

У деяких штатах США для осіб, які скоїли злочини на сексуальному ґрунті, можливість заміни довічного ув'язнення добровільною кастрацією передбачена до теперішнього часу.

На початку ХХ століття одні з найжорстокіших євгенічних законів існували в Північній Кароліні. Приміром, стерилізація проводилася автоматично всім людям, чий IQ був нижче за 70. Також заохочувалася стерилізація серед бідняків — за цю операцію їм давали премію у 200 доларів.

У Європі кастрація вперше була проведена в 1925 році в Данії за рішенням суду. З 1934-го по 1976-й програма примусової стерилізації «неповноцінних» існувала у Швеції. Схожі закони діяли в Норвегії і Фінляндії, а також Естонії та Швейцарії.

Є фото зі Швеції того часу — здавалося б, звичайна співбесіда з претендентом на посаду в одну з фірм. Однак під столом стоїть рентген-випромінювач, який протягом усього часу розмови з потенційним працівником опромінював його з метою стерилізації. Збереглися також фотографії людей на кордоні США, де їх оббризкують якоюсь речовиною нібито для дезінфекції. Насправді обробку проводили дуже сильним мутагеном, який також приводив до стерильності. Скільки у світі загалом постраждало людей — можна тільки здогадуватися.

Мені хотілося б донести одну важливу річ: все, що в подальшому відбувалося з генетикою в СРСР — переслідування вчених, гальмування розвитку генетики на 50 років, — мало також позитивний аспект. Це таке собі «чарівне гальмо», яке не дало можливості повторити те, що відбувалося в інших країнах. Реалізація ідеї селекції людини, напевно, принесла б користь генетиці, але навряд чи це можна сказати про людство в цілому і про кожного окремо.

«Собаче серце»

Багато хто з нас любить фільм «Собаче серце» — про професора, який проводив експеримент із пересадки людського гіпофіза собаці. Ця історія не була вигаданою. Відомий біолог-експериментатор Ілля Іванович Іванов займався створенням міжвидових гібридів і мріяв схрестити людину з мавпою. З цією ідеєю він виступив у 1910 році на Всесвітньому конгресі зоологів. Його мрії не судилося здійснитися, але подібні ідеї були на слуху в науковому світі початку ХХ століття. Насінники мавп підсаджували людям, і зазвичай вони жили після цього добре... два тижні — потім помирали.

Переслідуючи мрію створити суперлюдей або супернацію, Іванов запропонував уряду ідею: мавпи схожі на людей, давайте їх схрещувати і подивимося, що з цього вийде. Йому вдалося зібрати чимало грошей і здійснити три експедиції в Африку, де вчений проводив експерименти, запліднюючи самок шимпанзе людською спермою. Як відомо, із цього нічого не виходило з біологічних причин: у мавпи на одну пару хромосом більше, і цього досить, щоби схрещування не відбулося. Однак Іванов про це не знав і йшов далі — запліднював жінок спермою мавп. Про це пишуть менше, проте подібні досліди проводилися. Далі Іванов взяв велику групу мавп, перевіз до Сухумі і влаштував там величезний розплідник (який існує досі), де збирався продовжувати досліди. Однак йому перестали допомагати фінансово, розуміючи, що експерименти не дають результату, а Іванов не відпрацьовує виділені непомірні суми.

Лисенківщина і «фашистська наука»

Мало на честь якої людини називають цілу епоху. Лисенківщина — політична кампанія з переслідування генетиків, заперечення генетики і тимчасової заборони генетичних досліджень в СРСР. Отримала свою назву завдяки імені агронома Трохима Лисенка, який став символом цієї кампанії.

Трохи передісторії. Трохим Лисенко навчився писати тільки в 13 років, закінчив два класи школи, поступив до непрестижного ПТУ, а потім до аграрного університету в Києві. Говорив він із великими труднощами, публічно виступав не часто. Відгукувалися про нього як про неприємну людину.

Найбільше відкриття Лисенка — яровизація. В Азербайджані він провів нехитрий експеримент і побачив, що за умов впливу низьких температур на зерна пшениці урожай стає краще. Після вдалого експерименту Лисенко почав активно пропагувати яровизацію, суть якої в тому, що, впливаючи на рослину ззовні, можна надати їй якихось якостей. Ідея про те, що будь-яку якість рослин можна виховати, сподобалася радянському уряду.

Лисенко говорив, що, впливаючи температурою, світлом, добривами на рослини, можна отримувати нові сорти кожні два з половиною роки. Є дані, що нові сорти він, швидше за все, крав у тих же генетиків. Проте кожні два роки Лисенко видавав новий сорт. Чи був сорт успішним — міг показати тільки час (років п'ять-сім), однак за цей період суть відкриття змінювалася, з'являлися нові сорти і на такій низці обманів він і тримався.

Лисенко активно виступав проти генетики: у нас голод, а ви займаєтеся мухами, треба займатися сільськогосподарською діяльністю! Вчений-агроном стверджував, що гени — це вигадка генетиків, не може бути особливої ​​речовини спадковості, все можна виховати.

У 1937 році, коли репресії захлиснули всю країну, з'явилася така категорія, як діти ворогів народу. Напевно, генетика постраждала також тому, що поняття «спадковість» треба було просто прибрати. Діти за батьків не відповідають — ключова фраза того часу. Виховання нової людини з генетикою не мало нічого спільного, тому Лисенко і підтримували нагорі.

Класичну генетику почали іменувати «фашистською наукою», вчених-генетиків політично переслідували. Микола Вавилов, видатний вчений-генетик, який протягом багатьох років був директором Інституту генетики АН СРСР, був заарештований у 1940 році. В інтелігенті Вавилові побачили англійського шпигуна і засудили до смертної кари, яку пізніше замінили на 15 років таборів. Вавилов помер через три роки в саратовській в'язниці від виснаження. Переслідування тривали: одні вчені-генетики потрапили в табори, інших було розстріляно, треті під страхом переслідування змінили поле діяльності або приєдналися до кампанії проти науки.

Після сесії ВАСГНІЛ (Всесоюзна академія сільськогосподарських наук ім. Леніна) в 1948 році всіх провідних генетиків було звільнено з роботи. Викладання генетики в школах і вузах було заборонено. Колекції мутантних дрозофіл, рослин і тварин знищено.

Здавалося б, після викриття культу Сталіна в 1956 році ситуація з генетикою мала кардинально змінитися. Почали з'являтися критичні статті проти Лисенка, проте останній втерся в довіру до Хрущова, пообіцявши вивести гіллясту пшеницю гігантських розмірів. І попри те, що поновилися генетичні дослідження, повної реабілітації науки все ж не відбулося.

Лише в 1964 році, після зняття Хрущова, «лженауку» реабілітували: відновилося викладання у школах і вузах, був організований Інститут загальної генетики Академії наук. Відтоді почався новий виток розвитку «науки про закономірність спадковості й мінливості».

(Далі буде)

Підготувала Оксана ШКЛЯРСЬКА