Посадові злочини: поховані справи

Прокуратуру нині не лає хіба що лінивий, бо навіть із повідомлень офіційної хроніки складається враження, що це відомство кишить не лише хабарниками та казнокрадами, а й мародерами, п’яницями та наркоманами. А статистика її роботи просто вбивча. Так, в опублікованому 12 січня на сайті ГПУ звіті сказано, що протягом 2016 року слідчими Головного слідчого управління та регіональних прокуратур завершено досудове розслідування у понад 11,5 тис. кримінальних провадженнях, з яких лише 1100 направлено до суду з обвинувальними актами. Постає законне питання: куди ж поділися решта 10 тис.? А потім сама собою напрошується логічна відповідь: їх же було закрито за відсутністю складу злочину чи за інших реабілітуючих або нереабілітуючих обставин. А якщо без дипломатичних умовностей, то було поховано за хабарі, оскільки, власне, заради одержання хабарів і відкривалися ці кримінальні провадження.

Але Юрію Луценко — попри те, що він «свіжа» людина в системі, — все божа роса. Не лише тому, що, не маючи юридичної освіти, очільник відомства не здатен вдатися в усі таїнства його роботи, а насамперед тому, що він зручно пристосувався до корупційних схем Генеральної прокуратури, так само, як і в минулому десятилітті зручно пристосувався до корупційних схем МВС.

Та заради об’єктивності слід визнати, що переслідування посадових злочинів у прокурорському середовищі набирає обертів із кожним роком. Так, у 2014 році до судів було спрямовано кримінальні провадження з обвинувальними актами щодо двох працівників органів прокуратури, у 2015 році — вже 15, а в 2016-му — 21 кримінальне провадження щодо 28 прокурорів, які скоїли посадові злочини. Характерно, що по двох останніх цифрах доробок НАБУ й САП становить шість кримінальних проваджень із дев’ятьма підозрюваними прокурорами. А от із вироками негусто. Якщо вірити повідомленням сайтів ГПУ та НАБУ, їх минулого року було лише два, але якщо залучити базу даних Єдиного державного реєстру судових рішень, то вийде аж сім.

Почнемо з активів НАБУ, директор якого Артем Ситник у своїх численних інтерв’ю дуже гнітиться, коли йому ставлять запитання щодо обвинувальних вироків, старанно уникаючи називати конкретні факти й цифри. А раз він такий сором’язливий, зробимо це за нього.

«Судова практика 2016 р. Посадові злочини, перший ешелон» — проект Юрія Котнюка

Юрій Котнюк,1971 року народження.

У 1993 році закінчив Київський національний університет ім. Тараса Шевченка.

З 1993 року до листопада 2004 року працював в органах внутрішніх справ.

З того часу й понині — в юридичній журналістиці.

Національному антикорупційному бюро та Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі є чим похвалитися

20 травня 2016 року сайт НАБУ повідомив, що його детективи викрили прокурора Херсонської місцевої прокуратури, який одержав неправомірну вигоду в сумі 30 тис. дол. за вплив на вирішення питання щодо закриття двох кримінальних проваджень. З інших джерел можна дізнатися, що каша заварилася через двох азербайджанців, спійманих поліцією за шахрайство й наркотики, яким за це світило тривале ув’язнення. Зловмисник формально не мав жодного стосунку до процесуального керівництва цим кримінальним провадженням, та натомість мав дружні стосунки з першим заступником прокурора Херсонської області Сергієм Циганком, котрі вирішив використати як козир у таємних переговорах із представниками місцевої азербайджанської громади.

Під час зустрічі з одним із них він повідомив, що за 30 тис. дол. може вплинути на керівництво таким чином, що справи щодо його земляків буде закрито. Співрозмовник сторгувався до 25 тис. дол. і домовився про спосіб передачі грошей, а сам звернувся із заявою до НАБУ. 13 червня 2016 року прокурор як доказ своєї впливовості пред’явив азербайджанцю копії постанов про закриття двох кримінальних проваджень, а 18 червня, через треті руки свого знайомого, одержав свої 25 тис. Коли наступного дня детективи НАБУ прийшли затримувати хабарника до приміщення Херсонської місцевої прокуратури, в нього з цих грошей лишилося тільки 21,1 тис. дол.: решту він устиг розтратити на повернення боргів та обмін доларів на гривні.

Про всі ці деталі сайт НАБУ, звичайно ж, не повідомляв, але розповів, що прокурору було пред’явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 369² Кримінального кодексу України (зловживання впливом), а Солом'янський райсуд Києва обрав йому запобіжний захід у виді двомісячного тримання під вартою з можливістю вийти на волю під заставу в 1,5 млн грн. А ще писалося про те, що в разі визнання зловмисника винним у скоєнні злочину йому загрожує позбавлення волі на строк від трьох до восьми років із конфіскацією майна.

Знову ж таки, з інших джерел можна дізнатися, що в ході досудового розслідування ч. 3 ст. 369² КК дивовижним чином перетворилася на ч. 2, запобіжний захід було змінено на домашній арешт, а 25 жовтня 2016 року антикорупційний прокурор уклав із підозрюваним угоду про визнання провини, відповідно до якої останній погоджувався на покарання у виді штрафу в сумі 25,5 тис. грн. Голопристанський районний суд Херсонської області своїм вироком від 8 листопада 2016 року цю угоду затвердив, але на сайту НАБУ про це, звичайно, нічого не повідомлялося, і зрозуміло чому. Бо в найкращому випадку в читачів це може викликати добродушний регіт, а в найгіршому — логічне запитання про те, скільки взяв на лапу антикорупційний прокурор за те, щоб укласти таку угоду й притарабанити її до суду.

Таким чином, дозволимо собі зробити припущення про те, що в особі НАБУ ми отримали ще одну комерційну структуру зі збирання данини з хабарників і казнокрадів. Але на відміну від інших вона укомплектована дуже малограмотним особовим складом. Про це можна судити з такої малопримітної деталі: вердикт Солом’янського районного суду від 20 жовтня 2016 року, яким одна співробітниця НАБУ була визнана винною у вчиненні корупційного адміністративного правопорушення, було названо не постановою, а вироком. Якщо працівники відомства проявляють таку неприскіпливість у найпростіших речах, то можна уявити, як вони партачать під час збору доказів. Тож не варто дивуватися, що обвинувальні вироки в ініційованих ними провадженнях ухвалюватимуться лише в тих випадках, коли підозрювані самі погодяться укласти угоду про визнання винуватості.

Але все вищесказане ніяк не означає, що від НАБУ зовсім немає жодної користі: конкуруюча з Генеральною прокуратурою структура була потрібна державі як повітря. Інакше звідки платники податків дізналися б, що, наприклад, військовий прокурор сил АТО Костянтин Кулик у період із 2011 по 2015 рік, перебуваючи на службі в органах прокуратури, заробив на законних підставах 1 млн 670 тис. грн, а витратив протягом того ж часу 3,4 млн грн. Або про те, що лише в грудні 2015 року керівництвом ГПУ було розтрачено 1,8 млн грн державних коштів шляхом укладання договорів на надання послуг з обслуговування між Генпрокуратурою та низкою фіктивних підприємств.

Прокурор хотів «відмазати» ґвалтівника

Решта шість вироків було передано до суду слідчими прокуратури. Першим у хронологічному порядку йде вирок Рівненського міського суду від 9 лютого 2016 року, яким було засуджено до п’яти років реального позбавлення волі вже колишнього прокурора Ківерцівського району Волинської області Володимира Мойсейця. Він у далекому 2011 році одержав 5,5 тис. дол. від батька одного місцевого хлопця, який разом зі своїм приятелем пограбував і зґвалтував 16-річну дівчину. Та оскільки прокурор сів на лаву підсудних не один, а разом зі своєю спільницею — суддею Ківерцівського районного суду Світланою Поліщук, то про цю історію варто розповісти в одній із наступних наших публікацій, яка буде присвячена служителям Феміди.

Другий вирок було ухвалено 10 червня 2016 року Заводським районним судом Миколаєва. З цим вердиктом вийшла невеличка халепа, оскільки він не був розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Зате ця обставина дала мені нагоду поділитися з майбутніми дослідниками крихтою безцінного досвіду.

Так от, якщо ви зробите запит про вироки, ухвалені протягом минулого року названим вище судом, то отримаєте дуже смішну для 130-тисячного району цифру — 15. Причина в тому, що технічні працівники суду чи то з недогляду, чи то навмисне помістили всі інші вироки до рубрики «постанови», а працівники центрального апарату Державної судової адміністрації України, не перевіривши, що їм надіслали, видали цю «лажу» на загальний огляд. Але вирок черговому герою нашого роману — нині вже колишньому прокурору прокуратури Заводського району — було приховано від громадськості, напевне, зовсім з іншої причини, тож доведеться нам задовольнятися тим, що про нього написано в повідомленні сайту ГПУ.

Якщо вірити останньому, то зловмисник у вересні 2015 року одержав від підозрюваного 10 тис. грн за те, щоби внаслідок «правильного» процесуального керівництва хабародавцю було обрано запобіжний захід, а надалі й призначене покарання, не пов’язані з позбавленням волі. За це хабарник був засуджений за ч. 3 ст. 368 ККУ до п’яти років позбавлення волі, але до набрання вироком законної сили він перебуватиме на волі.

Третій вирок прокурору минулого року було ухвалено 3 серпня 2016 року Зіньківським районним судом Полтавської області. Там судили вже колишнього прокурора Зіньківського відділу Миргородської місцевої прокуратури, який, перебуваючи при посаді, окрім інших своїх службових функцій регулярно брав участь у засіданнях комісії із врегулювання земельних відносин при Зіньківській районній державній адміністрації. Навесні минулого року ця комісія розглядала заяву сімох місцевих фермерів, які претендували на те, щоб їм передали в оренду 60 га землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Прокурор у приватній розмові без свідків натякнув одному з претендентів, що це питання може бути вирішене на його користь, оскільки він має вплив на голову РДА, який ухвалює остаточне рішення. Але за це, мовляв, потрібно дати гроші з розрахунку приблизно 300 дол. за гектар, залежно від місця розташування й цінності землі. Чоловік погодився дати 195 тис. грн за ділянку землі площею 27 га, і 27 липня 2016 року в ході операції, проведеної прокуратурою Полтавської області спільно з місцевим Управлінням СБУ, хабарник був затриманий одразу ж після одержання вказаної суми грошей. Уже 1 серпня того ж року він уклав угоду про визнання винуватості у вчиненні злочину, передбаченого вже знайомою нам ч. 2 ст. 369² ККУ, після чого був засуджений до штрафу в сумі 25,5 тис. грн.

Четвертий вирок уже колишньому начальнику транспортного відділу прокуратури Закарпатської області Олегу Поповичу ухвалив 22 вересня Мукачівський міськрайонний суд. Докладний матеріал про цю доволі повчальну для майбутніх прокурорів історію 18 жовтня вже було опубліковано на «Ракурсі». Натомість заслуговують на докладне викладення два інших вердикти. Перший із них було ухвалено прокурору та заступнику прокурора міста Краматорська Донецької області, і його можна назвати еталонним вироком для тих випадків, коли керівництво правоохоронних органів має політичну волю призначити корупціонерам суворе, але справедливе покарання. А другий, ухвалений колишньому старшому прокурору Суворовського району, є, навпаки, прикладом ситуації, коли за відсутності такої волі судам дозволяється ухвалювати хабарникам виправдувальні вироки.

(Далі буде)