МОЗ виписав рецепт щеплення від реформ

Всі попередні спроби реформувати медичну галузь у нашій країні нагадували скоріше косметичний ремонт в будинку з аварійним станом. Українське суспільство зачекалося на реальні й успішні реформи. Нововведення, запропоновані нинішньою командою МОЗ, викликають бурхливі дискусії. Напевно, це не дивно, як і в ході будь-яких корінних змін. Однак чому в українців, які зачекалися на диво, деякі кроки реформаторів викликають настільки жорстку протидію? Про основні прорахунки медичної реформи — Дмитро Подтуркін, експерт ГО «Громадська спілка з реорганізації системи охорони здоров’я України».

— Головне питання: чому триває протидія медреформі? Адже ніхто не заперечує, що реформувати медицину необхідно, причому якнайшвидше. По-перше, те, що сьогодні робить МОЗ, — це не системна реформа. Як сказав один експерт, є відчуття, що люди витягли по одній сторінці зі стопок напрацювань попередників і вирішили їх запровадити. Проблема в тому, що неможливо розглядати реформу охорони здоров'я цілком, адже ніхто не бачив відповідних документів. Експертне співтовариство працює не зі слайдами або гаслами, а з текстами офіційних документів.

Реформа охорони здоров'я — це докорінна зміна правил на ринку або формування ринку як такого. Для того щоб провести подібну «ломку», необхідний тривалий підготовчий етап. Це копітка робота, яка не дає видимого піар-ефекту. Якщо ми хочемо отримати політичні дивіденди від реформування — ми робимо швидко й голосно, якщо бажаємо досягти результату — робимо поступово та вдумливо.

Ще одна проблема нинішньої команди МОЗ у тому, що заявлена ідеологія й реалії не збігаються, найчастіше вони й зовсім протилежні. Наведу приклад. Сьогодні найзлободенніша тема — питання регіональної системи охорони здоров'я, формування госпітальних округів. Було заявлено, що основа реформи — «гроші йдуть за пацієнтом». Якщо це дійсно так, то в пацієнта має бути електронна медична карта, на якій лежать його страхові гроші, з нею він може піти в будь-який медичний заклад. Якщо ж «ріжуть» госпітальні округи, а спеціалізовану медичну допомогу збираються надавати в конкретній лікарні — це вже інша історія.

На сайті Міністерства охорони здоров'я кажуть, що відповідальність за формування госпітальних округів і функціювання мережі в регіоні несуть місцеві громади. Насправді рішення ухвалюються на обласному рівні — на нарадах, про які громади й не чули. Не дивно, що коли говорять про одну систему, а насправді з'являється інша, люди протестують.

Ще один важливий момент. Без внесення змін до Конституції, зміни базових законів неможливо провести медичну реформу. Реформу не можна зробити на рівні постанов. До того ж виникає небезпека, що таке «реформування» може бути оскаржене. І це вже відбувається: 31 cічня Київський адміністративний суд визнав протиправним і скасував постанову Кабміну про скорочення ліжкового фонду з 80 до 60 на 10 тис. населення (постанова КМУ від 25 листопада 2015 року №1024 «Про затвердження нормативу забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками у розрахунку на 10 тис. населення». — Ред.).

Непослідовні дії, до яких вдається Міністерство охорони здоров'я, також викликають протест. Приступати до реструктуризації вторинної спеціалізованої медичної допомоги можна тільки в тому разі, якщо вже пройдені два підготовчі етапи (як це відбувалося в пілотному проекті 2011–2013 років). Спочатку формується первинна ланка медичної допомоги, яка має взяти на себе до 80% звернень пацієнтів. Створюється мережа екстреної медичної допомоги, що включає в себе дороги, диспетчерський пункт, автомобілі та бригади швидкої допомоги, забезпечується плече доїзду до пацієнта (60 км). І лише після цього можна приступати до оптимізації стаціонарів. Нерозвиненість мережі первинки також може привести до провалу такого довгоочікуваного українцями проекту реімбурсації (терміни введення якого вже було перенесено з 1 лютого на 1 квітня).

Така непослідовність автоматично викликає протидію: пацієнти не знають, де лікуватимуться, їм не дали альтернативи. Це бомба, яка вже вибухнула, — в регіонах проходять акції протесту. У пересічних українців виникає логічне запитання: як ми житимемо, якщо в нас закриють лікарню? Лікарні ніхто закривати не збирається, їх перепрофілюють. Однак перепрофілювання передбачає, що певну медичну допомогу отримують в іншому місці. Значить, потрібно забезпечити транспортування пацієнта в цю точку.

Програма розвитку госпітального округу — це не лише програма медицини, але й транспортної інфраструктури. Мають бути визначені заходи, які забезпечують доступність і рівні стандарти якості меддопомоги. Якщо враховувати всі нюанси, проводити підготовку, таких питань не виникне. Однак на створення подібної програми госпітального округу піде три-п'ять років роботи.

Головне не сформувати госпітальний округ, основне — це програма розвитку, яка врахує всі його особливості. Є регіони, які ідеально готові до реформи. Наприклад, Полтавська область. Тут підготовлено і первинку, і екстрену медичну допомогу, а також систему реімбурсації. Через позицію керівництва обласного управління охорони здоров'я підготовчий процес у цій області триває вже понад п'ять років. Полтавщина реалізувала пілот із реімбурсації інсулінів, показала хороші результати в проекті реімбурсації з гіпертензивних захворювань.

А тепер подивімося, наприклад, на Чернігівську область. Тут найбільша по Україні кількість ліжок на душу населення — 104 на 10 тис. Однак на Чернігівщині не розвинена система екстреної медичної допомоги, немає єдиної диспетчерської, відзначається нестача сімейних лікарів. Так, у Козелецькому районі з населенням 46 тис. осіб налічується 12 сімейних лікарів, тобто укомплектованість становить 50% (за норми 2 тис. пацієнтів на одного лікаря).

Чи можна зараз говорити про модернізацію спеціалізованої медичної допомоги за такого рівня первинної? Напевно, варто спочатку підтягувати первинку.

Україна — непроста країна, з дуже великою різницею в розвитку тих чи інших ринкових механізмів, в бюджетоутворенні. Полтавщина готова до медреформи також тому, що це профіцитна область із великими коштами, сконцентрованими на рівні місцевих бюджетів. Їх використовували зокрема й на розвиток системи охорони здоров'я. У Полтаві є багаторічна традиція ефективного фінансування медицини, стабільне надходження коштів. На відміну від інших областей, які в 2016 році отримали гроші на місцевому рівні й не знали, що з ними робити. Однак така область в Україні одна. До того ж профіцит тут сформовано не в обласному центрі, як в інших областях із профіцитним бюджетом, а на рівні районів.

Ми говоримо про єдині стандарти медичної допомоги. Як їх забезпечити в ситуації, що склалася?

Ще одна величезна проблема — це підміна понять із вуст МОЗ. Мало хто не чув твердження про скорочення ліжок, яке нібито дозволить заощадити гроші за рахунок комунальних платежів. Проте всі розуміють, що це зовсім не так. Коли МОЗ заявляє про скорочення ліжок, ми знаємо, що йдеться про скорочення медичного персоналу.

Простий приклад. У бюджеті Козелецької центральної районної лікарні (смт Козелець Чернігівської області) 61% витрат припадає на заробітну плату й лише 16% — на комунальні платежі. І ця тенденція зберігається і для інших лікувальних установ в Україні. Після збільшення мінімальної заробітної плати до 3200 грн частка зарплати в бюджеті установ охорони здоров'я взагалі сягатиме 80%. Тож що або кого скорочуватимуть під час скорочення ліжкового фонду? Думаю, питання риторичне.

Якщо враховувати, що з 52 лікарів цієї лікарні 16 — пенсіонери, то стають зрозумілими і розгубленість людей, і джерело соціальної напруженості. Адже лікар на селі або в маленькому містечку, особливо лікар, який пропрацював там усе життя, — дуже й дуже шанована людина.

У проекті формування госпітального округу обов'язково має бути враховане питання перепрофілювання лікарів. У багатьох районах спостерігається нестача штату сімейних лікарів, частину медичного персоналу складають пенсіонери, тому питання продовження професійної діяльності для них не стоїть. Значить, потрібно також говорити про пільгову пенсію для тих, хто піде. Вирішувати соціальні питання. Ця проблема взагалі не піднімається.

Скоріше за все, реформування в частині госпітальних округів закінчиться так само, як і реімбурсація, — перенесенням термінів здійснення через непідготовленість до її реалізації. Опір реформі, що викликаний нерозумінням та інертністю, призведе до того, що ця неопрацьована частина реформи піде в небуття.

Прикро, що це дискредитує саму ідею реформування. Українське суспільство потребує реформ. Однак люди розчаровані нереалізованістю тих чи інших ініціатив, втомилися від перенесення термінів їх реалізації або від того, що зміни, які впроваджуються, або відсутність їх результатів призводять лише до погіршення рівня життя.  Наразі українці, на жаль, отримують щеплення від реформ. Це може призвести до того, що навіть абсолютно зважені кроки й правильні реформи в майбутньому будуть приречені на жорсткий опір суспільства.