ОЗУ за ширмою «Азова», або Хто вбив студента в Маріуполі

Майже два тижні поспіль українська інтернет-спільнота серйозно, із захопленням обговорювала санкції, введені президентом України щодо російських соціальних мереж. Не туди дивимося, громадяни. Україна продовжує стрімко занурюватися у прірву кримінального свавілля. Приземлення може опинитися настільки жорстким, що попередні три роки новітньої історії здаватимуться квіточками...

Здавалося б, що спільного мають вулична акція праворадикалів-націоналістів, яка відбулася днями біля заміського маєтку Петра Порошенка за ініціативи Азовського руху й активної підтримки ВО «Свобода», і «Правим сектором», з побиттям і вбивством, що відбулися в Маріуполі два тижні тому? Але ж зв'язок найбезпосередніший, хоча й зовсім не очевидний для більшості.

15 травня в Приморському районі Маріуполя було знайдено труп 18-річного хлопця з ознаками насильницької смерті. Тіло загиблого з різаними ранами й ударами було виявлено в канаві біля моря. Того ж дня в поліцію надійшло ще два повідомлення про напади на молодих людей, що спричинили тяжкі наслідки. Обидва було скоєно напередодні вночі. Про ці події традиційно сухо, канцелярською мовою згадала у своєму черговому повідомленні прес-служба поліції Донецької області.

Вбивство у Маріуполі та брехня начальника поліції Аброськіна

Начебто рядовий випадок для нинішньої України, яка вже звикла до всього. Однак за кілька днів у блогах інтернет-видання «Кореспондент» з'явилася інформація про причетність до насильницьких дій щодо маріупольців службовців полку «Азов». Паралельно з цією публікацією аналогічні повідомлення від місцевих жителів почали масово надходити й у редакцію місцевого сайту 0629.

Журналісти одразу звернулися по коментарі до начальника ГУ Нацполіції в Донецькій області В'ячеслава Аброськіна, а також до прес-служби «Азова». Останні відмовилися від відповіді, а поліцейський генерал поспішив запевнити громадськість у тому, що двоє злочинців, які не мають стосунку до силовиків, здалися з повинною й перебувають під вартою.

В ході власного журналістського розслідування авторові цих рядків вдалося з'ясувати деякі подробиці події й навіть імена основних підозрюваних.

Аброськін однозначно бреше, а куратори «Азова» у владі наразі наполегливо намагаються зам'яти потенційний скандал, не гребуючи жодними засобами. Колишні керівники полку Національної гвардії — нинішні народний депутат Андрій Білецький та заступник міністра МВС Вадим Троян — докладають усіх зусиль для того, щоби вплинути на маріупольську поліцію.

Здається, що інформація зі згаданого мною блогу про те, що Білецький нібито навіть погрожував керівництву маріупольської поліції збройним штурмом, не далека від істини. Річ у тім, що до злочину причетні не останні люди в рядах «Азова».

За інформацією моїх інсайдерських джерел, картина події в ніч на 15 травня виглядала приблизно так.

Кілька бійців полку Нацгвардії, які за визначенням не є поліцейськими, нібито задумали провести рейд із боротьби з наркозлочинністю. Таким чином під гарячу руку азовців потрапив житель Маріуполя Микола Ліготський, який піддався жорстокому побиттю. Жертва правового свавілля, не витримавши тортур, назвав своїм мучителям ім'я і координати учня місцевого будівельного коледжу, нібито драгдилера Данила Савченка. За деякий час азовці взялися і за нього. Однак «наркоборці» не розрахували своїх сил і закатували хлопця на смерть. Причому, за наявною в мене інформацією, студент піддався витонченим тортурам. Об його тіло гасили недопалки цигарок, а на трупі убитого було виявлено безліч ножових порізів, зокрема в інтимних місцях. Ліготському ж вдалося вижити, але спілкування з доблесними «воїнами» коштувало йому кількох переломів і видаленої хірургами селезінки.

Бердянське дежа вю

Ба більше, після всього, що сталося, трапився конфлікт між самими азовцями. Один з учасників кривавої події Островський О. А. звинуватив своїх товаришів у надмірній старанності під час тортур маріупольців. У відповідь вони побили його й підстрелили з травматичної зброї. Потерпілому довелося лягти в лікарню. Кримінальне провадження за цим фактом зареєстровано поліцією під номером 12017050790001450.

Цей епізод жваво викликає в пам'яті вбивство колишнього бійця «Азова» Артема Меркулова своїми ж товаришами по службі в одному з нічних клубів Бердянська в ніч з 3 на 4 липня 2015 року. Тіло загиблого було знівечене до невпізнання. Місцеві правоохоронці тоді відзвітували, що особи двох убивць, таких собі АТОшників у камуфляжі, були ними встановлені, але обидва вони переховуються.

Неофіційна частина цієї інформації є набагато цікавішою. До жорстокого побиття та вбивства міцного 25-річного хлопця, жителя Бердянська, який раніше звільнився з «Азова», були причетні не двоє, а більша кількість людей. Зіньковський та Кутінов, оголошені поліцією в розшук, були просто призначені «стрілочниками». Прямий стосунок до трагедії мали також Олександр Пастух та Сергій Значко (прізвисько Значок), відомі як «троєщинські терористи». У серпні 2004 року вони у складі групи з чотирьох осіб влаштували два вибухи на київському ринку, які спричинили людські жертви, за що були засуджені до 14 років позбавлення волі.

Завдяки перемозі Майдану Пастуху та Значку вдалося звільнитися на чотири роки раніше за встановлений термін — як «політв'язням». Деякий час по тому обидва спливли в так званій Метеослужбі — напівлегальній структурі, що завідувала в «Азові» внутрішньою безпекою. Сьогодні вона природним чином перетворилася на службу безпеки партії Білецького «Національний корпус». Значок зараз там є головним «дізнавачем» і правою рукою керівника.

Конфлікт між азовцями й Меркуловим, за твердженнями моїх співрозмовників, стався після того, як останній виказав своїм колишнім побратимам невдоволення методами, за допомогою яких воїни-«захисники» господарювали в його рідному місті. Зокрема, йшлося про масове «віджимання» автомобілів з місцевих штрафстоянок, яким керував в «Азові» відомий читачам з моїх попередніх журналістських розслідувань Сергій Коротких (Боцман). Сьогодні про Меркулова згадують хіба що рідні та активісти в соцмережах. Винних покарано так і не було.

Але повернімося до подій у Маріуполі в травні поточного року.

Приховування злочинів азовців: схеми та обличчя

Підозрюваних у вбивстві було затримано правоохоронцями за гарячими слідами, але, під тиском колег з «Азова» та їхнього керівництва, було відпущено з райвідділу. З повинною двоє з них з'явилися вже пізніше — після того, як високі покровителі полку провели переконливу бесіду з начальством тамтешньої поліції. Причому бійців Нацгвардії, які проштрафилися, було звільнено з «Азова» заднім числом, що і дало можливість Аброськіну цинічно, з глузуванням заявити журналістам таке: «Я можу сказати, що на цей момент кримінальне провадження розслідує слідче управління поліції. Це означає, що вони на цей момент не є і не мають стосунку ані до Збройних сил України, ані до Національної поліції, ані до Національної гвардії».

Очевидно, що схема відбілювання репутації полку з наступним розвалом кримінальних справ використовується керівництвом «Азова» не вперше. Наприклад, подібна спроба була зроблена в липні минулого року — коли СБУ була знешкоджена банда, яка грабувала банківських інкасаторів. Спочатку в полку відмовлялися підтверджувати інформацію про причетність його бійців до пограбування, паралельно озвучену СБУ, прокуратурою й навіть Нацгвардією. Лише за тиждень Білецький зважився публічно назвати грабіжників «паршивими вівцями». Та й то, лише тому, що не вдалося своєчасно «повирішувати» всі питання з правоохоронцями.

Нагадаю, раніше я вже писав про те, що у справі про банду грабіжників інкасаторів фігурувало прізвище тодішнього командира полку «Азов» Ігоря Михайленка (Черкас). Свого часу навіть ходили чутки, що він був змушений ховатися за кордоном, потім — що він неофіційно перебуває на «азовських» базах, а з недавніх пір, як я повідомляв на своїй сторінці у Facebook, Михайленка бачили вже і в Києві. Очевидно, що зусилля глави «Метеослужби» полку «Азов» Михайла Іванюка (Булата) щодо розвалу кримінальної справи не були марними.

Окрім прізвища Островського мені стали відомі ще кілька імен людей, які мали безпосередній стосунок до трагічних подій у Маріуполі. Зокрема, затриманих на сьогодні двоє: Мотика А. К. (позивний Дніпрянин) і Горбатенко П. О. (Ролло). Саме вони нібито прийшли здаватися в поліцію. У кримінальному провадженні також фігурує прізвище Круковського Д. О., а також позивні Кривий, Якір і Роммель.

Керівництво «Азова» недарма побоюється скандалу. Адже Ролло, як і вищезгаданий Черкас, зовсім не рядовий боєць. Петро Горбатенко ні багато ні мало командир 3-ї роти 1-го батальйону полку «Азов», відзначений нагородами МВС України за участь в боях під Широкіно. Ролло також встиг засвітитися у ЗМІ. Причому йому приділили увагу як українські, так і ворожі журналісти.

Я навмисно згадую у статті про бойові заслуги Горбатенка, щоб не здатися упередженим навіть в очах того прошарку суспільства, який щиро вважає, що наявність статусу УБД, тим більше нагороди за підписом Авакова або Порошенка, апріорі дає їх носію моральне право на будь-яке свавілля. Навіть якщо подібне траплялося в тилу, а не в зоні бойових дій. Наприклад, в Маріуполі чи Бердянську.

Саме на таких «правдоборців» зокрема й була розрахована акція націоналістів біля заміського будинку Порошенка, ініційована Азовським рухом. Як відомо, сам президент України в той час перебував з робочим візитом у Берліні.

Формальний привід для проведення заходу — прагнення домогтися від президента підписання закону про амністію для учасників АТО. Фактично ж Білецький і Ко вирішили таким чином прикрити своїх однополчан, які криваво наслідили в Маріуполі. «Свобода» і «Правий сектор» були використані ним втемну — в обмін на можливість вкотре заявити про себе громадськості.

Взагалі, останнім часом підопічні Білецького настільки відбилися від рук, що вже докучають своєму головному покровителю — міністру МВС. Користуючись цілковитою безкарністю, лише за останній місяць азовці двічі добряче відзначилися в Маріуполі. Наприкінці квітня прес-служба ГУ Національної поліції Донецької області повідомила журналістів про службову перевірку, що проводиться правоохоронцями з метою з'ясування інформації про бійку бійців полку зі студентами-іноземцями. Також зовсім нещодавно за участю службовців Нацгвардії з «Азова» сталася бійка в маріупольському барі «Барбарис».

Такі кадри ще «навирішують»...

Втім, не менш привільно почуваються підопічні Білецького та Коротких у будь-якому куточку України. Зокрема й у столиці.

На відео, розміщеному в Twitter, можна побачити трьох молодих людей і дівчину, які веселяться на Майдані п'ятничним вечором півтора тижня тому. Впадає в очі пістолет на поясі в одного з них.

Звісно, якщо на «травматик» є відповідний дозвіл, то носити його відкрито законом не забороняється. Проте фахівці наполегливо не рекомендують виставляти зброю напоказ з кількох причин, зокрема щоб не бентежити перехожих. Згадайте, як обурювалася громадськість поведінкою Іллі Киви, який взяв моду носити пістолет за поясом. До того ж, судячи з нещодавнього інциденту в Маріуполі, дехто з азовців легко пускає в хід зброю за першої-ліпшої можливості. Також не виключено, що і ствол вогнепальний, і дозволу на нього немає.

Взагалі, прагнення до показухи — відмітна риса фаворитів Білецького. Про це можна судити вже хоча б за змістом сторінки, на якій розміщено це відео. Її веде дівчина або дружина одного з героїв ролика, колишнього кримського міліціонера Сергія Коровіна, яка знімала запис. Дві поїздки на елітний відпочинок — в Рим і на Шрі-Ланку — протягом лише декількох місяців, бари, фітнес-клуби, кегельбан, квадроцикли, коштовна зброя, що зветься співмешканкою Коровіна не інакше як «іграшки», — так під час війни й економічної кризи в країні живе охорона Білого вождя і Боцмана.

Про становище Коровіна в «Азові» та його цінності для покровителів полку у верхах свідчить хоча б той факт, що на парламентських виборах восени 2014 року ім'я та прізвище Хорста значилися у списку кандидатів від партії Яценюка-Авакова «Народний фронт» по мажоритарці в Донецькій області. Окрім Коровіна в ньому було ще четверо кандидатів. Двоє з них — Микола Кравченко і Степан Головко — сьогодні входять до Вищої ради «Національного корпусу», а Вадим Троян нещодавно обійняв пост заступника міністра внутрішніх справ України.

Показово, що, відповідно до зізнання вдови загиблого Ярослава Бабича Лариси, яке було дане авторові цих рядків під час підготовки статті, саме Сергій Коровін наполегливо переконував патологоанатома, який робив розтин тіла покійного, в тому, що головний юрист «Азова» повісився через необережність, задовольняючи статевий потяг у збочений спосіб.

Друг Хорста, який засвітився на відео з пістолетом, теж із так званих боцманят. Це Микола Васильєв з позивним Сгущенка. За неперевіреною інформацією, він значився в 4-й роті «Азова», але в реальних бойових діях участі не брав. Сьогодні Васильєв, виходець із Москви, знайшов себе в ГО «Зірка», що позиціонується дочірньою організацією Цивільного корпусу «Азов» і «Національного корпусу», яка бореться з незаконними забудовами. Ця філія Азовського руху, знову ж таки, зареєстрована на Коротких.

Відповідальним за акції «Зірки» є ще один колоритний персонаж, також виходець з Росії Юрій Іонов, відомий під прізвиськом Таксист. Цей скінхед, виходець із Луганська, який тривалий час жив у Москві, є членом маргінального неонацистського угруповання Misanthropic Division. Сторінка Іонова в Instagram є ще більш примітною, ніж сторінка дівчини Хорста. Втім, по той бік так званої лінії розмежування Таксист відомий ще більш пікантними фотографіями...

Один із засновників «Азова», автомайданівець Ярослав Гончар ще у 2014 році заявляв таке: «Я і ще 15 бійців вийшли зі складу батальйону через незгоду, зокрема й ідеологічного плану, з діями командирів та їхніх підручних. Замість бойових дій вони займаються мародерством і грабежами. При мені з дачі дружини Януковича Людмили в селищі Урзуф було вивезено дві вантажівки з награбованим майном. З мисливських угідь Януковича в Стародубівці теж було викрадено майно. Коли я заявив про неприпустимість таких дій і відкритої підтримки націонал-соціалізму в батальйоні, мене зв'язали й кинули в підвал. Там мене катували. Ті, хто заявляє, що батальйон «Азов» білий і пухнастий, нахабно бреше. Батальйон перетворився на банду, туди беруть тільки крайніх правих. Якщо людина не дотримується націонал-соціалістичних переконань, в «Азов» її не візьмуть».

Герой від «героя» різниться

Як показав час, це не було порожніми словами. За приблизними підрахунками, за останні три роки особовий склад «Азова» оновився на 95%. Зі справжніх патріотів-добровольців перших хвиль набору в цій структурі сьогодні не лишилося майже нікого. Вони або звільнилися чи демобілізувалися, або загинули від рук бойовиків ЛНР/ДНР, або були вбиті своїми ж «побратимами».

Все це аж ніяк не заважає Білецькому і Ко на повну використовувати славне ім'я полку в меркантильних цілях. Так само, як і відмазувати своїх підопічних «мокрушників» від кримінальної відповідальності, прикриваючись вимогами ввести амністію для АТОшників.

Проблема з репресіями влади щодо учасників добровольчого руху в країні справді є. Однак народний депутат Білецький серед активних захисників тих, кого українська громадськість відносить сьогодні до політв'язнів, за останні три роки помічений не був.

Нагадаю, що згідно із законопроектом, ухваленим ВРУ, але ще не підписаним президентом, амністія не пошириться на осіб, які вчинили тяжкі, особливо тяжкі, а також корупційні злочини. З іншого боку, в державі, в якій «закон, як дишло», реалізація цих норм може набути будь-яких, найнесподіваніших форм.

Всі ми чудово пам'ятаємо, як рік тому генеральний прокурор Юрій Луценко натиснув на суддів, щоб ті звільнили екс-комбата «Айдара» Валентина Лихоліта (Батю), підозрюваного в тяжких злочинах, під ... «слово честі воїна». Притому що раніше суд вже обрав тому запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Тож серйозно розраховувати на те, що в разі набуття вищевказаним законопроектом чинності той же Білецький з Трояном не будуть позбавлені відповідальності за корупційні діяння, не доводиться. Протягом останніх трьох років війни за ширмою «Азова» безсоромно наживалися на всьому, що погано лежить, — від регулярного відбирання зарплат у своїх же підлеглих до торгівлі зброєю, виділеною на АТО.

Капітали на крові

Річ у тім, що практично з моменту заснування «Азова» верхівка міліцейського спецбатальйону неофіційно обклала своїх бійців чимось на зразок оброку. Так, із зарплати разом з компенсацією за «бойові» азовці мали віддати на потреби рідного підрозділу половину. Близько 4000 грн щомісяця з тих, які бійцям нараховувалися на картку МВС, в добровільно-примусовому порядку чорною готівкою поверталося в полк. Такий «відкат» переважно виправдовувався тим, що потрібно виплачувати зарплати в тому числі й офіційно не оформленим побратимам. Хоча чисельність зареєстрованих бійців ніколи не дорівнювала зареєстрованим. Коли «Азов» був міліцейським підрозділом, співвідношення між першими й другими становило приблизно 250 до 80–90, а восени 2014-го — 530 проти 150 відповідно. Сьогодні «Азов» входить у структуру Нацгвардії й налічує вже до 1300 штиків. Однак схеми залишилися колишніми. Із зарплати, яка становить в залежності від вислуги від 12 до 14 тис. грн, бійцям залишається приблизно «червонець».

Ця інформація, окрім приватних бесід автора статті з самими азовцями, підтверджується і документально. Мені достеменно відомо про існування щонайменше трьох заяв від ошуканих бійців, які заявили на своє командування в прокуратуру. Все це легко перевіряється, адже заяви були зареєстровані прокуратурою в січні 2015-го, до того, як були перенаправлені для подальших розглядів до ГУ УМВС в Київській області — до одного з безпосередніх кривдників заявників Трояна.

Гадаю, пояснювати, в чиїх кишенях осідають мільйони неврахованих, в буквальному сенсі кровно зароблених гривень, не потрібно. Згадаю лише про те, що у вересні-жовтні 2014-го, коли Білецький, Троян, Коровін та інші азовці-народнофронтівці балотувалися до Верховної Ради, зарплати бійцям взагалі не виплачувалися. Борги погасили лише під кінець року, та й то лише тим, хто погодився продовжити службу вже в Нацгвардії.

Таємниця конфлікту Білецького з НГУ

З переходом полку «Азов» під командування Нацгвардії пов'язана ще одна темна історія. Йдеться про нестачу трьох сотень (!) раніше виданих міліцейському підрозділу одиниць зброї, що розкрилася під час переведення майна полку на баланс НГУ. Зброя просто випарувалася. Ясна річ, що в Нацгвардії відмовилися брати на себе відповідальність за крадіжку, а зникла зброя так і лишилася на совісті ГУ УМВС у Київській області. Завдяки високим покровителям «Азова» у владі, а також досконало засвоєній Білецьким тактиці «контрпіару», за цим фактом навіть не відкрите кримінальне провадження, хоча про нього добре відомо у військовій прокуратурі та СБУ зокрема!

Саме боязнь покарання за свої минулі й нинішні зловживання посадовим становищем, а не якісь високі помисли, спонукала діяти на випередження й публічно заявити про те, що на керівних постах в НГУ сьогодні перебувають відверті сепаратисти й корупціонери. Злодій завжди голосніше за всіх кричить «тримай злодія».

Совок forever?..

Доволі точну характеристику полку, який перетворився на особисте ОЗУ Білецького, дала журналістам «Радіо Свобода» український громадський активіст і політичний психолог Богдана Бабич: «Нинішній «Азов», на мій погляд, перетворився на організоване злочинне угруповання для заробляння грошей, яке лише прикривається націоналізмом, щоб привабити праворадикально налаштовану молодь й «грати м’язами».

І з цим терміново треба щось робити. Інакше навіщо тоді був Майдан та криваві події, що послідували за ним, кінця та краю яким не видно й сьогодні?

Мені жваво пригадується той недавній іще час, коли вся Україна цілком обґрунтовано жахалася рабського менталітету виборців Януковича і ПР, жителів регіону, в якому, зокрема, були можливі вугільні «копанки», а на державних шахтах людям з «крутим характером» місяцями могли не виплачувати зарплати. З огляду на це само собою постає запитання: як можна назвати тих українців, які, гордо називаючи себе воїнами, дозволяють «кидати» себе на гроші під час війни? Бандити й корупціонери — вони в усі часи були. Тільки ось межі їхньої вседозволеності в кінцевому підсумку визначає сам народ...

P. S. 28 травня поточного року, під час підготовки цієї статті, головний військовий прокурор України Анатолій Матіос в телеефірі підтвердив інформацію про участь двох бійців полку «Азов» у вбивстві людини в Маріуполі: «Вони не були на лінії АТО, а на третій лінії оборони. Вбивства коїлися з умислом, вони не були побутовими. Це страшні речі, їх не можна озвучувати щодня, тому що вони підривають віру в тих, хто захистив державу. «Азов» в тому числі звільнив Маріуполь. Рівень насильницьких злочинів із застосуванням зброї тими, хто володіє нею на законних підставах, не зменшується...».