Нацкомфінпослуг до добра не доведе: приклад Полякова

Процес створення фінансового ринку України логічніше починати, керуючись міжнародним досвідом. З 2007 року діє директива Євросоюзу «Про ринки фінансових інструментів» MiFID (The Markets in Financial Instruments Directive), яка є частиною плану зі створення єдиного європейського ринку фінансових інструментів і послуг. Згідно з європейськими рекомендаціями, в нашій країні мав бути ліквідований один з регуляторів — Нацкомфінпослуг, архаїчне утворення, географічно розташоване у величезній будівлі в центрі столиці. Архаїка полягає в непрозорості діяльності, нерішучості під час виконання покладених обов'язків, нездатності захисту інтересів громадян.

Рішення про ліквідацію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, було ухвалено ще в грудні 2015 року, а функції з нагляду за ринком недержавних пенсійних фондів, фондів спільного інвестування, фондів фінансування будівництва та Аграрною біржею мали відійти Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР). Другому регулятору — Національному банку України — переходив контроль над страховими компаніями, кредитними спілками, ломбардами, а також фінансовими, лізинговими, платіжними та факторинговими компаніями. Все виглядало дуже об'єктивно.

Минуло півтора року, у Верховній Раді зависло понад 20 законопроектів, необхідних для просування реформ фінансового сектора. З-поміж них — проект закону №2413а, який регламентує ліквідацію Нацкомфінпослуг, що його ухвалили в першому читанні й надалі відклали на невизначений час.

Ця Комісія мала славу однієї з найбільш корумпованих держструктур: ще за «дореволюційного» керівника Бориса Візірова були встановлені такси за кожен підпис. Бізнесменів грабували безсоромно, до того ж під час грабежу намагалися сформувати почуття провини й власної нікчемності.

З лютого 2015 року Комісією керує неголосний Ігор Пашко, який вважає за справедливе ліквідацію очолюваного ним відомства. Крім нього до складу Нацкомфінпослуг входять ще четверо спокійних і розсудливих осіб. Ці люди вже два роки керують небанківською частиною українського фінансового ринку з мільярдними активами. Про існування Комісії не було ні чутно ні видно до останнього часу, поки нещодавно, у травні цього року, Державна регуляторна служба не наважилася розглянути звернення Нацкомфінпослуг до неї про проведення 35 позапланових перевірок страхових компаній на підставі звернення громадян про порушення їхніх законних прав.

Заявлені перевірки виглядатимуть дещо оперетково, якщо не дотримуватися певних умов. У подібних діях важлива публічність і озвучена позиція регулятора. Люди мають відштовхуватися хоч від якоїсь думки, висловленої державою щодо надійності або сумнівності компаній, і приймати рішення, можна їм довіряти чи ні. Окрім перевірок давно настав час організувати не щоквартальний, а щоденний звіт компаній перед регулятором, хоча Нацкомфінпослуг, що застигла в минулому столітті, зовсім не готова до такої практики. Крім того, є дуже багато запитань до якості й правдивості інформації, що надається раз на квартал для оцінки регулятором учасниками недорозвиненого вітчизняного ринку. Сьогодні немає контролю якості активів: компанії подають намальовану звітність, створюють активи з фейкових цінних паперів, ціна яких копійка, покривають резерви пов'язаними депозитами.

Активно відтіняють стан справ у нашій країні нещодавні події за участі Антикорупційного бюро (НАБУ) і Спеціалізованої прокуратури (САП) навколо двох депутатів — Борислава Розенблата і Максима Полякова. Їм закидають отримання неправомірної вигоди (хабара) за внесення до Верховної Ради законопроекту щодо видобутку бурштину в інтересах закордонної компанії.

Перший депутат — бізнесмен з Житомира, офіційний доларовий мільйонер, який цілком може мати стосунок до теми бурштину. А от ім'я другого, Максима Полякова, до янтарю прив'язати важче. Натомість згадуються його минулі заняття. З квітня по листопад 2014 року він виконував обов'язки керівника Нацкомфінпослуг. Потім під прапорами «Народного фронту» за тиждень після звільнення з посади члена Національної комісії він опинився у Верховній Раді, де став секретарем Комітету з питань фінансової політики та банківської діяльності — іншими словами, безпосереднім фахівцем зі створення українського фінансового ринку. Саме йому слід адресувати запитання щодо пробуксовування розроблених законопроектів, які не отримали остаточної підтримки в Раді.

Зрозуміле бажання людини залишити все як є, якщо їй зараз добре. Він зібрав навколо себе людей з неоднозначною репутацією як своїх помічників — одна з них зараз затримана за підозрою у скоєнні злочину. Також затримано трьох представників організованого Поляковим міжфракційного об'єднання «Депутатський контроль», про персоналії якого можна написати окреме захопливе розслідування: там що не прізвище, то захват і сльози. Дуже хочеться, щоб це об'єднання не залишило без коментарів затримання своїх представників. У нормальних країнах після скандалу з правоохоронцями такі утворення миттєво перестають існувати. Це не означає, що слід позбавити їх мандатів, але продовжувати брати участь у структурі, замішаній в корупційному скандалі, щонайменше дивно.

Фінансист, як і чекіст, колишнім не буває. Ця посада дозволила нашому герою не лише бути нудним законодавцем-теоретиком, але й залишатися активним практиком фінансової політики. Наприклад, рік тому було опубліковано розслідування, назване «Панамським архівом», де вказано кілька сотень імен наших співвітчизників — від президента Порошенка і бізнесмена Фірташа до екс-чиновника Колесникова і депутата-контролера Полякова, — які виступають організаторами й власниками офшорних компаній.

«Депутатський контроль» бере участь у різноманітних акціях по всій країні під гаслом повернення державі втраченої власності. Цікаво подивитися звіти про повернення цієї власності та проаналізувати витрачені на це ресурси.

Максим Поляков здатний бути завжди різним. Може в податковій декларації вказати тільки одну зарплату депутата — 76 747 грн за рік, а потім подарувати рідному Уманському відділу поліції пару автомобілів Renault. «Піклуючись про безпеку уманчан, до Дня міста подарував патрульним поліцейським транспортний засіб, який дозволить їм ефективно виконувати свої обов'язки», — пише колишній житель харизматичного містечка, до якого з'їжджаються на єврейський Новий рік хасиди з усього світу.

Одна з останніх великих витрат невгамовного депутатського контролера — купівля автомобіля BMW X5 за 400 тис. грн.

Ім'я Полякова фігурувало і в різноманітних скандалах, пов'язаних з рейдерством. Наприклад, його звинувачували у викраденні акцій підприємства «Уманьхліб» — операція пройшла порівняно гладко, хоча це дещо інша гілка перспективного фінансового ринку України, а саме фондового. Але творча людина завжди пристосується до нових для себе обставин. Є безумовні підстави казати, що він доклав руки до процесу «віджиму» одного з найбільших виробників борошна — «Тальнівського хлібокомбінату». Разом з іншими одіозними депутатами Поляков підписував запит на ім'я прем'єр-міністра Арсенія Яценюка щодо незаконного, на їхню думку, заволодіння цим підприємством у Черкаській області. Максима вважають близьким до одного з вічних українських депутатів шести останніх скликань і тіньового спонсора «Народного фронту» — Миколи Мартиненка. У зв'язку з цим пригадується історія з гучним підприємством «Укргазвидобування», коли туди у 2015 році прийшло нове незалежне керівництво, розігнати «смотрящих» від Миколи Матвієнка. Там були виявлені фіктивні контракти з драматично завищеними цінами. Після розриву цих контрактів у ПАТ «Укргазвидобування» вчепилася пара депутатів від «Народного фронту», які наполягали на постачанні обладнання за тріумфально завищеними цінами. Лобістами виступили Євген Дейдей і Максим Поляков, який вболівав за виконання домовленостей. Вони й наступного року не залишили свою справу: ці двоє законодавців намагалися нав'язати керівництву газовидобувників контракти за неймовірними цінами. Про це заявляв глава антикорупційного комітету ВР Єгор Соболєв.

Максим Поляков завжди активно виступав проти Валерії Гонтаревої, коли та була керівником НБУ — головного двигуна всіх фінансових реформ України. Він звинувачував її у зраді, закликаючи правоохоронні органи порушити кримінальну справу. Депутат зовсім не довіряє українським банкам, адже, судячи з опублікованої декларації, в нього немає жодних заощаджень. Відзначився наш герой і в цирковій виставі під назвою «Фінансовий майдан», коли в травні 2015 року під будівлею Нацбанку палили покришки, барабанили по порожніх бочках, дуділи в дудки й кричали про штурм Ради. Мало хто пам'ятає, чого вони хотіли, але картинка залишилася доволі яскравою. Саме тоді маловідомий функціонер з партії Арсенія Яценюка зумів досить голосно про себе заявити. Кримінальну справу сьогодні порушено, але наразі не проти Гонтаревої, а за обставинами, пов'язаними з Поляковим, який перебуває під депутатською недоторканністю.

Хочеться згадати й адаптувати до дня сьогоднішнього зауваження генералісимуса Суворова про те, що «будь-якого інтенданта через три роки виконання посади можна розстрілювати без суду — завжди є за що». Сучасне ставлення до людей, які перебувають при владі, у більшості українців приблизно таке саме. Це стосується депутатів і інвестиційних банкірів, чиновників і акціонерних капіталістів.