Українські євробонди: спроба першого прориву

Міністерство фінансів України, кероване професійним оптимістом Олександром Данилюком, кілька днів тому оголосило про готовність викупити єврооблігації з терміном обігу 2019 і 2020 років за рахунок випуску нових цінних паперів.

Востаннє Україна, без політичних домовленостей, робила такий крок у квітні 2013 року. Тоді вдалося випустити десятирічні євробонди на 1,25 млрд дол. під 7,5% річних. Щоб це здійснити, в США літали на переговори двоє наближених до тодішнього українського гаранта фінансистів — Сергій Арбузов і Юрій Колобов.

Після цієї події в Україні іноземні гроші з'являлися тільки з політичних, а не ринкових причин. Наприкінці 2013 року Російська Федерація купила на Ірландській фондовій біржі українські євробонди на 3 млрд дол. Крім того, після Революції гідності наша країна тричі випускала євробонди під гарантії уряду США, щорічно по 1 млрд дол.

«Розмістили єврооблігації на 1 млрд доларів під гарантії США за найнижчою в історії України ставкою у 1,471%. Це ще одне підтвердження того, що ми йдемо правильним шляхом. Це ще одна перемога», — написав у вересні минулого року на своїй сторінці у Facebook Олександр Данилюк про останній випуск євробондів. Однак у Штатах з'явився новий господар Білого дому, якому, судячи з усього, не так вже й важлива правильність українського шляху. Ймовірно, вже не знайде підтримки реструктуризація українських боргів, як у 2015 році, коли інвестори в ході такої процедури втратили 20% на 15 млрд дол.

Ще в червні нинішнього року українські фінансові чиновники сподівалися вичавити максимум з діючої програми МВФ, підписаної на початку 2015 року тодішнім міністром фінансів Наталією Яресько. Згідно з цією програмою, у 2018 рік Україна має увійти з 28,5 млрд дол. золотовалютних резервів (ЗВР), а за підсумками 2018 року й зовсім накопичити 35 млрд дол. На початок серпня ЗВР нашої держави становили 17,794 млрд дол. — це свідчить про те, що ми не здатні досягти запасів, які можна порівняти з початком передреволюційного 2013 року, коли ця цифра була 22,647 млрд дол. Тож із траншем МВФ щось вийшло не дуже гарно.

З наступного року починається виплата 20 млрд дол. наших зовнішніх боргів, а на 2019 рік припадає пік виплат за борговими зобов'язаннями в розмірі 4,6 млрд дол.

Мінфін оприлюднив на сайті все тієї ж Ірландської фондової біржі свою готовність викупити всі єврооблігації 2019 року, що перебувають в обігу, і більшість облігацій 2020 року за ціною 106% і 106,75% номіналу відповідно. Термін пропозиції спливає 15 вересня о 22.00 за лондонським часом. Ці папери планують викуповувати не за гроші, а коштом нових єврооблігацій, випуск яких анонсують наступного дня. Передбачається, що кінцевий розрахунок з інвесторами відбудеться 27 вересня 2017 року.

Мінфін сподівається викупити «короткі» папери, продавши «довгі» зі строком обігу від 10 до 15 років. З 11 вересня українські чиновники, що мають стосунок до фінансів, катаються світом і розповідають потенційним інвесторам про надійність і привабливість наших паперів. Організаторами цих зустрічей, спочатку в Лондоні, потім у Нью-Йорку і Бостоні виступають BNP Paribas, J.P. Morgan і Goldman Sachs. Міжнародні фінансові фахівці тягнуть Україну в такий проект через сприятливу ситуацію, що склалася на ринках. Наприклад, нещодавно така сумнівна держава, як Таджикистан, розмістила десятирічні євробонди під 7,125% річних, а ще раніше подібні папери продали вітряна Аргентина, арабськовесняний Єгипет, контрольована Бацькою Білорусь та Ірак, що постійно воює.

Виходить, на ринках зараз привабливою є не надійність, а прибутковість, і українська пропозиція цілком може зацікавити інвесторів як для викупу, так і для розміщення. Наша держава цілком здатна не лише випустити нові папери, але й викупити старі випуски. Головне — отримати ставку меншу за 7,75%, яка з'явилася у наших паперів після реструктуризації у скрутному 2015 році. Таджицькі ставки цілком можуть стати орієнтиром для українців у десятирічних паперах, а щодо п'ятнадцятирічних, то тут цілком доречною є ставка, вища відсотки на півтора. Залишилося кілька днів для підтвердження професіоналізму людей, які керують українськими фінансами, або для протилежної оцінки їхньої роботи.