Приватний кордон? А саджати пробували?

Десятки, сотні кілометрів кордону України приватизовані й сконцентровані в руках кількох «авторитетних» осіб, для яких закони України не писані. У цих зонах співробітники ДПСУ — прикордонники — стикаються з озброєним протистоянням «приватних власників», що перешкоджають належній охороні державних кордонів. Де-факто в багатьох місцях держкордон не контролюється державою. Що вже має негативні для держави, а може мати й трагічні наслідки.

Зокрема, саме така сьогодні ситуація на західних рубежах України — на українсько-угорській ділянці кордону.

Цитата з інтерв'ю головного військового прокурора Анатолія Матіоса каналу «112 Україна»: «Фактично 150 км — це земельні ділянки, 2 га, якими селищна рада наділила місцевих жителів. Після чого вони були акумульовані в окремо взятих руках, вибудована комунікація, і там кластери взагалі «гуляйполівських» часів. Коли барон, як кажуть у циганів, хтось каже війт, хтось каже староста або старший на території керує осередком цих людей, які — вибачте, не хочу нікого образити — екзальтовано дивляться на «руку дающую».

На жаль, ця скандальна заява, зроблена 13 жовтня, не викликала жодної реакції вищих посадових осіб держави. «Істеблішмент» вдарився в загул і самопіар з нагоди Покрови, відклавши проблеми держави до кращих часів. Хто поштучно вручав танки, хто виїхав за кордон... За такого підходу до справ державних кращі часи для держави настануть нескоро. Якщо взагалі настануть.

Про те, що криється за заявою Матіоса.

На 25-му році незалежності держави, на четвертому році війни з Росією головний військовий прокурор заявляє: держкордон держави не охороняється належним чином. Тому що функції держави на десятках кілометрів кордону і сотнях гектарів прикордонної території на себе перебрали кілька осіб. Які за сприяння державних органів — тобто держави Україна, тобто низки чиновників місцевого, районного та обласного рівня — отримали в своє приватне розпорядження ці кілометри та гектари, а тепер не бажають бачити державу на «своїй» землі.

Спроектуємо сказане Матіосом на офіційні дані ДПСУ.

Західне регіональне управління, де кордон «приватизований», охороняє ділянку держкордону України з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою загальною протяжністю 1267,4 км; з них сухопутний — 945,3 км (в т. ч. 368,7 км — гірський), річковий — 322,1 км. Протяжність кордону з Республікою Польща — 425,2 км, Словацькою Республікою — 98,5 км, Угорською Республікою — 135,1 км, Румунією — 438,607 км, Республікою Молдова — 170 км.

Це — «західні ворота» України, шляхи комунікації з ЄС, напрямок стратегічної важливості. А для країни, яка воює...

Щоб зрозуміти, на якому рівні перебуває охорона державного кордону і хто відповідає за «дірки» в ній, повернімося до історії 2012 року. Яка влучно характеризує як саму охорону держкордону, так і стан справ у ДПСУ та СБУ.

Влітку 2012 року поліція Словаччини з помпою і трансляцією усіма словацькими ЗМІ виявила тунель, що веде в Україну. 480 м цього тунелю (загальна його протяжність — 700 м) пролягали на словацькій стороні й закінчувалися в промзоні між селами Вишнє Нємецьке і Нижнє Нємецьке. А починався тунель на ділянці, виданій за клопотання СБУ під забудову своєму колишньому працівникові. Всі довколишні земельні ділянки, які впритул примикають до державного кордону, також отримали працівники СБУ.

Про масштаб споруди та розмах здійснюваної контрабанди свідчили тактико-технічні характеристики (ТТХ) тунелю: діаметр «нори», обробленої сучасними будматеріалами, — майже метр. Товар тунелем перевозив саморобний електропоїзд — на кшталт тих, що працюють у шахтах. Плюс 16 вагонеток. Працював підземний поїзд на електриці, «нора» освітлювалася.

Під час захоплення об'єкту словаки знайшли в тунелі 13 тис. блоків сигарет і відразу заявили, що ці сигарети йшли з України. Потім була незручна пауза: українські контррозвідники ніяк не могла «знайти» тунель на нашому боці. Приїхали фахівці зі Словаччини, допомогли колегам.

В українській частині «нори» знайшли кокаїн і п'ять паспортів нелегалів-афганців. Як стверджувалося у ЗМІ з посиланням на неназвані джерела, паспорта підкинули самі ж СБУшники — щоб розслідування справи не забрали із Закарпаття в іншу область.

Ще раз: тунель виявили в липні 2012 року. Цілий рік словацькі ЗМІ на центральному і місцевому рівні публікували статті, де ця «нора» фігурувала в тій або іншій якості й у всіх ракурсах. Повідомлялися всі подробиці розслідування. Зокрема, писалося, що подібний контрабандний коридор не міг існувати і функціювати кілька років без прикриття і підтримки, щонайменше, керівників СБУ та Державної прикордонної служби України. Стверджувалося, що насправді тунель виявили навіть не фахівці зі словацької служби безпеки, а правоохоронці Німеччини, які відстежували шлях контрабандних сигарет на ринки ФРН. Міністр внутрішніх справ, міністр фінансів Словаччини припускають, що контрабандисти могли завдати шкоди державі на 50 млн євро тільки через контрабандні сигарети. «Тунель був побудований за новітніми професійними технологіями», — додав начальник словацької поліції.

А влада України тему зам'яла. Нагадаємо, за кермо держави в той час постав «міцний господарник» з біографією і звичками агента російських спецслужб.

Справу «розслідували» місцеві — закарпатські — прокурори, що відрізняються розумом і кмітливістю. Злочин, що скоювався роками, «розкрили» за рекордні півроку. А призначених на роль контрабандистів відпустили на свободу п'ять місяців по тому, без застави.

«Слідство» показало: співробітники СБУ отримали в прикордонній зоні ділянки під забудову у 2004 році (того самого року, коли Віктор Медведчук стояв на чолі Адміністрації президента, такий собі Ігор Смешко — на чолі СБУ; року мало не відкритої експансії ФСБ в Україні, року «помаранчевого» Майдану — ну, ви розумієте).

Ділянку, де стартував тунель, вхід у який замаскував великий гараж, отримав такий собі Горбань, працівник СБУ — так, як отримали інші його колеги, які зараз мешкають на цій вулиці. Біля будинку — прикордонний стовп і держкордон. Горбань на момент розкриття тунелю в «конторі» вже не служив, а ось його сусіди — все ще служили.

За версією слідства, СБУшник Горбань ділянку продав якійсь Юлії Стігурі, бабусі з гірського Рахова. За цією ж легендою, яка влаштувала слідство, нібито й новий будинок за двометровим парканом був також власністю тієї ж селянки. У всякому разі, ще у 2012 році на її ім'я-прізвище приносили квитанції про оплату за електрику. От тільки сама Юлія Стігура померла років за п'ять до того, як тунель був виявлений словаками...

Документів про продаж цієї ділянки у слідства не було. А затримані двоє родичів покійної бабусі — місцеві жителі — стверджували, що вони приходили в цей будинок погодувати собак, що залишилися від бабки. Про «нору» ж нічого не знали й нікого стороннього не бачили. Будинок їм старенька селянка теж не заповідала...

Зрештою справу спустили на гальмах. А всі причетні до її розкриття — фактично сприяли її приховуванню. Тобто стали спільниками співробітників СБУ і ДПСУ, з чийого ведення і за чиєї співучасті — активної або пасивної — цей тунель був побудований і функціював роками.

Упевнений, що і сьогодні більшість із цих людей служать в СБУ і ДПСУ, просунулися по службі, мають допуск до держтаємниці й завжди готові зрадити і продати Україну так, як вони це робили до 2012 року.

Чому така впевненість? Не знати про такий канал контрабанди не могли ні в СБУ, ні в ДПСУ. Інакше слід визнати, що в УСБУ по Закарпатській області та в Західному регіональному управлінні роками працювали профнепридатні колективи — а це десятки оперативників, сотні співробітників, сотні заагентурених громадян, що живуть уздовж державного кордону. А ще ж була міліцейська агентура, а ще — митна! Не знати — фізично не могли. Значить, знали. А оскільки знали й нічого не робили для припинення злочину, а потім ще його і приховували, то це була злочинна змова. Учасники якої служили і в ДПСУ, і в СБУ, і в обласній прокуратурі, і, ймовірно, в обласному управлінні міліції.

На місцевому рівні силами місцевих «князьків» задум такого масштабу не міг бути реалізований в принципі без відома, згоди й прикриття перших осіб, принаймні СБУ і ДПСУ. Ніхто би просто не зважився на відсебеньки, тому що в разі провалу подібної спецоперації — риття тунелю в суміжну державу — голови регіональних «погонників» полетіли б точно. Адже це міжнародний скандал! Навіщо так ризикувати й підставляти себе і начальство, коли кожне з силових відомств в регіоні має свої багаторічні, перевірені схеми незаконного збагачення?

Очевидно, що задум з тунелем був справою не місцевого розуму. І прикриття тунелю було на всіх рівнях — і ДПСУ, і СБУ, а коли тунель розкрили словаки — і ГПУ. А справжні господарі об'єкта цілком могли бути з ФСБ. Тому що саме на ФСБ працювало керівництво СБУ часів Януковича, коли заминали скандал з цієї «норою». З «норою», для якої контрабанда сигарет в промислових обсягах могла бути всього лише прикриттям. А справжнім призначенням могли бути переправлення нелегалів, бойовиків, зброї, наркотиків у Західну Європу в інтересах спецслужб РФ (але хто ж це розслідував?..)

А от реалізацію проекту і його оперативне прикриття, ймовірно, було доручено «колегам» з СБУ і ДПСУ. Гарний оперативний задум: у разі провалу весь негатив валити на Україну.

Кому служив тунель? Відповідь на це запитання цілком під силу головному військовому прокурору Матіосу. І саме з'ясування цього питання, зі встановленням максимально широкого кола причетних до його створення, обслуговування і прикриття, зокрема й на стадії «слідства» — шлях до наведення ладу на державному кордоні в Закарпатті. І — до «зачистки» ймовірної російської агентури в силових відомствах України.

Тому що так звана приватизація прикордонних земель, масова реєстрація «монастирів» на одного ченця РПЦ, спроби створення всіляких «народних республік» у стратегічно важливій області, існування на території краю стійких злочинних товариств, об'єднаних навколо одного загальновідомого прізвища, — це все одних рук справа. Російських спецслужб. І якщо не «виколупати» в регіоні їхню агентуру, особливо — з-поміж співробітників силових органів, не розкрити систему управління цим гнійником, можна як завгодно довго судитися за повернення в держвласність прикордонних земельних ділянок — зло вилізе в іншому місці.

І що вражає: Закарпаття дало Україні цілу низку видних міліцейських і СБУшних генералів, а також політиків. Є навіть один видатний полководець, який поріднився з бандитським кланом, широко представленим в українській політиці. І всі на словах — державники, колекціонери високих звань і посад. Вся ця «еліта», яка здебільшого мешкає в Києві, контролює і користується в цьому регіоні чи не кожним квадратним метром землі. Запитання: як за такої кількості «найкращих людей» і записних «патріотів» господарем в регіоні раптом виявилася ФСБ?..

А взагалі «приватизація кордону», озвучена Матіосом, давно не таємниця для керівництва Державної прикордонної служби України. Її колишній начальник Віктор Назаренко ще в серпні 2016 року заявляв про те, що частина українсько-російського кордону на порушення закону про оборону... розпайована і перебуває в приватних руках. Що робить важкоздійснюваною охорону кордону. Минув рік, тепер про це говорить Матіос... Але де комплексне державне вирішення питання?

Не буває контрабанди української, російської або угорської. Контрабанда завжди транскордонна. У злочинців по один бік кордону є спільники і по інший. І дуже часто держави з сильними державними інститутами контролюють цей процес на свою користь, а контрабандисти «працюють» на спецслужби такої держави. Послаблюючи й розвалюючи сусіда.

Чому кордон на Донбасі опинився «дірявим» для бойовиків і постачань зброї у 2014-му? Тому що «дірявим» він був тут задовго до російського вторгнення. Контрабанда мала системний характер і була повністю підконтрольною ФСБ РФ. У ці схеми були втягнуті, розкладені й корумповані, а потім і майже поголовно завербовані прикордонники та співробітники місцевих управлінь ДПСУ та СБУ. Що в годину X зробило Україну беззахисною перед окупантом.

Але про це чомусь говорять тільки журналісти, але мовчить керівництво ДПСУ та СБУ. Пояснення просте: всі про все прекрасно знали, але ж не посадиш Петра, Василя та Івана, з якими стільки взаємно прислужилися, розпилили й випили! Змова мовчання генералів триває. Системного очищення СБУ, ДПСУ, ГПУ не відбулося. Відомства не реформовані за найкращими світовими стандартами, не очищені від зрадників і покидьків, а значить — країні ще платити і платити за цю чиновницьку тупість і вроджене скотство окремих прізвищ кров'ю чималою.

20 років грошових вливань у систему ДПСУ, роздача казенного житла, генеральських звань і державних нагород ніяк не позначилися на здатності прикордонників хоча б виконувати свої функціональні обов'язки. Подвиги, самопожертва одинаків у 2014-му не могли компенсувати й виправдати розкладання системи з охорони кордонів. 69 загиблих на війні з Росією прикордонників — і саботаж люстрації генералітету в ДПСУ.

Ця ситуація корумпованості системи охорони держкордону України існувала весь той час, що ДПСУ очолював Микола Литвин — рідний брат екс-спікера Ради, професійний замполіт ще радянського гарту, випускник Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і військ зв'язку, слухач Військово-політичної академії ім. Леніна (Москва, РФ, 1993 рік).

Ситуація на західних (і східних!) рубежах України, яку маємо сьогодні, також сформувалася під час його перебування головним прикордонником України. Тим не менш, генерал-лейтенант Литвин ні за що так і не відповів — просто втратив посаду, з якої дуже прибутково годувався всі 13 років.

Стільки років перебувати на посаді — і нічого не зробити для повернення державних земель у відання держави? Ось він, рівень управління державою, який і довів нас до втрати величезних територій.

Безкарність породжує безвідповідальність. За безвідповідальність під час війни платити доводиться кров'ю. Як це відбувається сьогодні на східних рубежах, де контрабанду не змогла зупинити навіть війна.

І коли я читаю офіційне повідомлення Держприкордонслужби про мужню, героїчну боротьбу її нового керівництва за повернення контролю над державними землями за допомогою довгих судів і копирсання в архівах, мені дуже хочеться одного. Щоб хоч раз, хоч хтось із причетних «лампасників» за приниження моєї країни показово-дорого, зразково-дорого, болісно-дорого заплатив.