Домагання, чорна сукня і піар

75-а церемонія вручення нагород премії «Золотий глобус» за заслуги в галузі кінематографу і телебачення, яка відбулася в Беверлі-Хіллз (Лос-Анжелес, Каліфорнія) 7 січня нинішнього року, виглядала доволі похмуро: переважна більшість зіркових красунь з'явилися на свято в чорних сукнях, протестуючи таким чином проти сексуальних домагань. Приводом послужив скандал навколо відомого продюсера Харві Вайнштейна, що тягнеться вже майже півроку.

На початку жовтня видання New York Times і New Yorker, а потім і інші американські ЗМІ вибухнули цілим феєрверком пікантних історій інтрижок продюсера з зірками першої величини. Зі звинуваченнями на адресу Вайнштейна виступили Гвінет Пелтроу, Сальма Хайек, Ума Турман, Анджеліна Джолі, Розанна Аркетт, Міра Сорвіно та інші зірки. Фабула скрізь приблизно однакова: користуючись безправністю і залежністю акторської професії, Вайнштейн схиляв їх відомо до чого. Зараз завдяки скандалу Вайнштейн — фігурант шлюборозлучного процесу і безробітний. Цікаво, що його звільнили... з його ж власної компанії. За харасмент. (До речі, більшість із нас тлумачить це слово виключно як «сексуальні» домагання, хоча в американському праві воно означає будь-яке вторгнення в приватне життя людини проти її волі — стеження, телефонні дзвінки, злом пошти тощо.)

Тим часом піднялася і друга хвиля скандалу, цього разу з подачі французької актриси Катрін Деньов. Вона і ще 99 її знаменитих співвітчизниць підписали й опублікували «маніфест на захист флірту», в якому кампанія проти харасменту була названа «цькуванням чоловіків».

«Чоловіки були змушені відмовитися від своєї роботи тільки через те, що доторкнулися до чиїхось колін або спробували когось поцілувати», — йдеться у відкритому листі. «Насильство — це злочин, а спроби спокусити когось, навіть наполегливі й незграбні, — ні», — пише Катрін Деньов і додає, що плутати флірт зі зловживанням владою — нерозумно і безчесно щодо багатьох чоловіків.

І ось тут виникає питання. І в американській кампанії проти домагань, і в багатьох гнівних постах і заявах, які довелося прочитати за останній час, акценти розставляються дуже цікаво. Ті, хто, умовно кажучи, на боці американок, кажуть виключно про «жінок-жертв», які страждають від тиранії чоловіків.

І ще багато хто неабияк плутається, намагаючись пояснити, що ж таке «домагання». «А ти знаєш, як жахливо, коли до тебе, підлітка, пристає дорослий чоловік, лапає тебе в транспорті, наприклад?» Знаю, на жаль, і можу пригадати кілька випадків з власного дитинства, що закінчилися загалом благополучно, якщо, звичайно, не брати до уваги липкого страху і відрази. Але це не домагання — це набагато гірше, і для таких дій у Кримінальному кодексі є цілком чіткі визначення.

«Тобі пощастило, що на роботі тобі не доводилося стикатися з домаганнями!» Ось чесно — не доводилося. З усякими любовними справами — бувало, брехати не стану. Але коли мені розповідають про нещасних жінок, які можуть зробити кар'єру винятково через ліжко, мені слабо віриться в те, що вони насправді такі вже нещасні.

Але чорт із ним, з моральним просторікуванням, загляньмо краще до Кримінального кодексу.

Оскільки вже мова в нас зайшла про рівноправність, то, між іншим, юридичну рівноправність у питаннях про статеві злочини в нашій країні було запроваджено лише у вересні 2001 року, коли набув чинності новий Кримінальний кодекс. До того незалежна Україна користувалася кодексом УРСР від 1960 року. Звичайно, туди було внесено по можливості деякі поправки. Наприклад, зі списку сексуальних злочинів виключили мужолозтво (саме мужолозтво, а не «гомосексуалізм» — дамам в СРСР не заборонялося гратися задля власного задоволення). Щодо насильницьких статевих злочинів, то статті було сформульовано дуже цікаво: у справах і про зґвалтування, і про домагання незмінно фігурувала така собі «потерпіла».

Тим часом ще наприкінці 90-х досвідчені судді розповідали чимало цікавих історій про те, як жертвами статевих злочинів ставали чоловіки. Одна така історія, що стосувалася саме домагань, мені дуже запам'яталася.

До судді звернулася її подруга з проханням допомогти синові. Молодий чоловік працював у перспективній фірмі, робив успіхи, але... його безпосередня начальниця, що називається, поклала на нього око. Зрозумівши, що рухів у відповідь чекати дарма, почала буквально тероризувати хлопця. Керівниця замикала його вечорами на роботі, загрожувала звільненням за статтею, якщо він... ну, ви розумієте.

Дізнавшись, що нещасний хлопець має подружку, ця дама навіть одного разу з'явилася на побачення до ресторанчика і влаштувала там скандал. Мати хлопця питала поради, як юридично можна приструнити розперезану начальницю. Виявилося — ніяк. За чинним тоді законом, чоловіки об'єктами сексуальних домагань бути не могли — і крапка.

Нинішнє кримінальне законодавство України, принаймні в частині статевих злочинів, є набагато адекватнішим. У поясненнях до ст. 154 (примушування до вступу в статевий зв'язок) сказано, що потерпілий може бути як жінкою, так і чоловіком. У статті вельми детально роз'яснюється, що таке матеріальна і службова залежність.

Примус — це дії, які загрожують потерпілим серйозними втратами або неприємностями. Наприклад, позбавленням премій або надбавок, переведенням на більш низькооплачувану роботу, нарешті, звільненням.

А тепер — увага! Сама лише пропозиція вступити у зв'язок — це ще не примус. Не є примусом і обіцянки поліпшити матеріальне або службове становище в обмін на радості плоті. «Такі дії, спрямовані на спокушання, складу злочину, передбаченого статтею 154 КК, не містять».

Тепер те ж саме — простіше. Якщо джентльменові або дамі запропонували золоті гори та інші приємності в обмін на постільні радості, і він чи вона погодилися — спокусник не скоїв злочину. Якщо дама, яка активно робить причинним місцем кар'єру, за якийсь час заявляє про те, що її просто-таки люто домагалися, найчастіше — неправда це. Не в осуд: кар'єру можна будувати по-різному, і кожен сам обирає свій шлях.

Тут, до речі, є ще один етичний момент. Чоловіки, які роблять кар'єру подібним чином, теж трапляються. Але у громадській думці дядечко, який спить з великим босом у спідниці, — хитрун, лихий ходок і мало не молодчага. А ось пані, щоб виправдатися (і насамперед — у власних очах), простіше вдати з себе жертву. Все-таки жертвою бути більш поважно, ніж... хм... Проїхали.

...Ну а тепер повернімося до того, з чого почали, — до американського скандалу. Преса — спочатку американська, а потім і світова — із задоволенням почала смакувати подробиці з життя розпусника-продюсера і його зіркових підопічних. Так, італійська актриса Азія Ардженто розповіла журналістам історію 1997 (!) року, коли Вайнштейн запросив її до себе в готель, нібито на вечірку. Але в номері він був один. Задер переляканій дівчині спідницю і... покохав її орально, так би мовити. Чому актриса мовчала цілих десять років? Та тому, що і потім вона спала з продюсером і приймала його допомогу. Тішить хоча б те, що в неї не забракло совісті визнати цей факт. Але коли здійнялася хвиля секс-скандалу, Ардженто все-таки зважилася витягти на світло кунілінгус від продюсера, який вже давно припав пилом. Чого тільки не зробиш заради гарного піару.

Проблема, безсумнівно, існує, але всупереч поширеній думці — як чудово, що голлівудські діви підняли цю тему, — можна заперечити, що саме їхня «подача» надала проблемі вельми двозначного звучання. Чомусь склалося так, що в суспільній свідомості слово «харасмент», по-перше, асоціюється тільки з жінками-жертвами. Тому в будь-якій складній ситуації, в будь-якій моральній колізії чоловіки, як це не парадоксально звучить, є набагато більш беззахисними перед громадською думкою. І друге — голлівудський секс-скандал змусив замислитися і над тим, де проходить межа між етикою і правом. Адже від цього великою мірою залежать людські долі.