Цивільне партнерство vs законний шлюб

Що таке, на вашу думку, цивільний шлюб? Ще років 100‒150 тому з цим визначенням все було просто: шлюб, не освячений церквою, називали цивільним. Зараз так зветься союз без штампа в паспорті, і навколо цього самого «союзу без штампа» постійно вирують дискусії, частіше морально-психологічні. Пам'ятаю, як одна моя добра подруга, яка пройшла через цивільний шлюб, гаряче доводила, що це принизливо: «Так, штамп у паспорті нікого не втримає, але якщо це порожня формальність, то чому б не виконати її — хоча б для того, щоб дати зрозуміти, наскільки серйозними є твої наміри?»

Але і правових колізій навколо зареєстрованих і «цивільних» союзів задосить. Ст. 21 Сімейного кодексу України начебто стверджує, що шлюб — це союз чоловіка та жінки, зареєстрований в РАГСі, а спільне проживання поза шлюбом — не привід для виникнення подружніх прав та обов'язків. З іншого боку, згідно зі ст. 74 все того ж Сімейного кодексу, якщо чоловік і жінка живуть однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі (в зареєстрованому шлюбі!), то майно, придбане в такому союзі, належить обом на правах спільної власності, а всі решта ситуацій мають регулюватися письмовим договором.

А тепер, власне, історія.

Отже, 11 років тому зустрілися чоловік і жінка, цілком уже зрілі люди, у яких раніше були сім'ї, та розпалися. Почуття, особливо любовні — не найкраща матерія для судових документів, тому скажімо так: вони сподобалися один одному, орендували квартиру. (Важлива деталь: цивільний чоловік жив у ній не постійно, а наїздами, та й прописаний був в іншому місті.) Такий пунктирний гостьовий цивільний шлюб проіснував три роки. А потім пара честь по честі зареєструвалася і прожила із «законним штампом» ще шість років.

Але ще до реєстрації шлюбу цивільна сім'я взяла кредит на двокімнатну квартиру. Кредит був оформлений на дружину, а чоловік виступив поручителем. (Ще раз нагадаємо, це важливо: штампів у паспорті у них тоді не було.) Гроші виплачували разом — і до реєстрації шлюбу, і потім. Але коли законний шлюб став тріщати по швах, дружина (на якій, повторюся, був іпотечний кредит) викинула номер: подарувала квартиру... своїй подружці. Ну а як же, квартира ж була куплена в кредит до реєстрації шлюбу, значить, вона належить дружині! В результаті чоловік залишився без сім'ї і без квартири.

Тоді він подав позов про визнання недійсним акту купівлі-продажу і про чесний розподіл квартири навпіл. Мовляв, як же так: жили разом, кредит брали разом, виплачували разом, а тепер квартиру забере дружина? (Зрозуміло, що акт дарування квартири подружці був фікцією, димовою завісою.) Однак суд першої інстанції відмовив чоловікові. Мовляв, коли квартира купувалася, шлюб не був зареєстрований, а значить, любчику, купувала її не ваша дружина, а всього лише ваша співмешканка. Коханка. Подружка. Називайте як хочете.

Зрозуміло, чоловік звернувся до обласного апеляційного суду, який став на його бік і скасував рішення районного суду, підтвердивши, що три роки до реєстрації шлюбу пара жила однією сім'єю. Договір дарування квартири подрузі дружини було визнано недійсним. Але тут уже дружина подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Суть скарги: «А доведіть, що квартиру ми купили за спільні гроші! Доведіть, що ми жили разом!»

Розбираючи цю «сімейну справу», касаційний суд спирався на ст. 74 Сімейного кодексу, згідно з якою для того, щоб визнати спільною власністю майно, набуте під час фактичних шлюбних стосунків, потрібні докази: ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету і витрат, придбання іншого спільного сімейного майна.

Чоловік як докази надав документи про користування автостоянкою колишньої дружини та ділові відносини (він, приватний підприємець, дав дружині право відкривати й закривати його рахунки, здійснювати платежі). Ще один доказ — спільні поїздки на курорт і в гості до батьків.

І суд в результаті чоловікові відмовив. Зареєстрований чоловік був в іншому місті, його він завжди вказував у документах як місце проживання. У дружини бував наїздами. Якби він довів, що окрім купівлі квартири вони разом ще що-небудь придбали — та хоч диван, наприклад! — то це було б аргументом на його користь. А так... Подорожі на курорт не аргумент. Хіба мало з ким можна на курорт їздити, хіба мало у кого час від часу «підживати».

То що ж це таке — жити однією сім'єю?

Конституційний суд України висловився щодо цього так: до членів сім'ї відносяться особи, які постійно живуть разом і ведуть спільне господарство. Сім'єю можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, що не перебувають у родинних зв'язках. Обов'язковими умовами для того, щоб визнати їх сім'єю, є спільне проживання, ведення спільного господарства, спільні витрати, купівля майна для сім'ї, участь у витратах на комунальні послуги тощо.

...І все одно, якщо пишеш про сімейне право, обмежитися тільки правовими категоріями не виходить: тут без моралі ніяк не обійтися. Як бачите, незареєстрований, так званий цивільний шлюб сьогодні начебто дає сторонам союзу ті ж самі права, що їх мають подружжя зареєстровані. Але є нюанс: якщо щось трапиться, вам доведеться довго, нудно і болісно доводити той факт, що у вас була сім'я. Однак всю цю купу документів цілком може замінити простий штамп у паспорті. Який, як я вже згадувала вище, все-таки свідчить ще й про якусь «серйозність намірів».

Взагалі погляд на шлюб одночасно з юридичного та загальнолюдського поглядів дає дуже цікаву стереоскопічну картинку. І ось висновок: шлюб і ліжко часто не мають нічого спільного.

...Пам'ятаю, як два роки тому я пішла на Марш рівності, котрий всі наполегливо називали «гей-парадом». Навіщо? Та просто написала в Facebook пост про права людини й цивільне партнерство, який раптом почали розшарювати, і тому я як чесна людина повинна була довести, що не тільки базікати здатна... Компанію мені склали дві заміжні дами з активною громадянською позицією, волонтери (одна навіть із чоловіком!), які теж вийшли боротися за права людини.

Насправді я доволі скептично ставлюся до ідеї одностатевих шлюбів. Ні, я, звичайно, двома руками «за», але одностатевий шлюб — лише крихітна частина величезного питання, яке зветься «легалізацією цивільного партнерства». А за всією цією строкатою движухою, затіяною ЛГБТ-спільнотою, справжньої проблеми й не побачити.

Отже, цивільне партнерство. Спрощено кажучи, — це можливість обрати собі сім'ю і закріпити цей факт законодавчо. Скажімо, ви давно не спілкуєтеся з родичами, але є у вас друг, який вам ближчий за всіх рідних, з яким ви пуд солі разом з'їли. І жодного сексуально-статевого підтексту у ваших стосунках — боронь Боже! — немає. То чому ви не можете законодавчо закріпити вашу душевну спорідненість? «Та нічого, майно можна і просто заповісти!» — кажуть зазвичай скептики. Але родинні стосунки — це не тільки спадщина. Це, не дай Боже, можливість зайти в реанімаційну палату, якщо з вашим близьким щось трапиться, можливість не давати свідчення в суді... Та багато чого — аж до усиновлення дітей, коли партнер може бути юридично рідним дядьком або тіткою.

У Франції інститут цивільного партнерства запровадили майже 20 років тому, здебільшого в інтересах одностатевих пар. Так ось, вже за рік після набуттям законом сили три чверті пар, які уклали цей союз, були різностатевими! А у 2010-му частка різностатевих пар становила 96%.

З іншого боку, українська ЛГБТ-спільнота абсолютно справедливо називає дискримінаційним чинний Сімейний кодекс, де та ж ст. 74, що закріплює права сторін у цивільному шлюбі, починається словами: «Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю...»

У 2015 році Кабміном було ухвалено План заходів щодо реалізації Національної стратегії в галузі прав людини на період до 2020 року. У п. 105 ч. 6 цього плану передбачається «розроблення та подання на розгляд Кабінету міністрів України законопроекту про легалізацію в Україні зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар з урахуванням майнових і немайнових прав, зокрема володіння та наслідування майна, утримання одного партнера іншим в разі непрацездатності, конституційного права несвідчення проти свого партнера».

...Закінчу, напевно, міркуванням на тему моралі. І правові колізії, і життєві історії вказують на те, що жорсткий патріархальний інститут шлюбу розмився настільки, що сьогодні вже серйозно ведуться дискусії про юридичну заміну традиційного шлюбу інститутом цивільного партнерства. Наскільки ця ідея є життєздатною — покаже час. А поки, вибираючи зручний спосіб співіснування, міркуючи, наскільки далеко слід зайти у своїх «чесних намірах», враховуйте і те, що можете прогадати...