Як померла головна водна артерія України

Про те, як «реве та стогне» одна з найбільших річок Європи, «Ракурсу» розповів еколог, доктор технічних наук Євген Яковлєв.

— Більшість екологів сьогодні погоджуються з тим, що Дніпро — це мертва річка. Що в розумінні фахівця означає термін «мертва»?

— Кожна здорова ріка — жива екосистема, яка має здатність до самоочищення. Тобто вона здатна у природний спосіб позбавлятися надлишків забруднень. Дніпро не вмирає, він де-факто мертвий, оскільки втратив здатність до самоочищення.

— Чому так сталося?

— Насамперед тому, що він є техногенно-деформованим, у нього немає нормального поверхневого водообміну, а також стоку ґрунтових вод. На сьогодні продовжують нарощуватися зміни водного балансу і якості вод, які надходять у Дніпро. Однією з найголовніших проблем є недостатньо ефективне очищення промислових стоків. Попри те, що їх кількість помітно знизилася, рівень забруднення продовжує наростати.

— Чи можливо якимось чином відновити природні параметри річки та її цикл самоочищення?

— Якщо брати саме комплекс взаємодії поверхневих і наземних вод, то, на мою думку, це вже неможливо.

— Деякі активісти вважають, що після спуску, наприклад, Київського водосховища поліпшиться проточність Дніпра і це добре позначиться на його екологічному стані. Що ви про це думаєте?

— Річ у тім, що загалом спуск водосховища — процедура недостатньо вивчена, але, тим не менш, за першим параметрами вона є небезпечною. Мої колеги Олег Войцехович і В'ячеслав Шестопалов неодноразово помічали, що після спуску залишаються мули, які, висихаючи, можуть почати міграцію з вітром. Змінюється рівень ґрунтових вод, вони починають опускатися і тим самим тиснути на береги, посилюються ерозійні та зсувні процеси.

Крім того, сьогодні до Дніпра прив'язана маса водозабірних, портових споруд, і при спуску рівня вони всі опиняться в нових умовах. Тож для їх подальшої роботи потрібна буде перебудова. Не варто забувати і про те, що через спуск ми можемо викликати додатковий процес прискореної міграції забруднень. Відповідно, берегова зона Чорного моря може дуже сильно постраждати від цього.

— Не секрет, що однією з головних проблем Дніпра є його обміління. З чим це пов'язано та якими можуть бути наслідки?

— Проблеми обміління позбутися неможливо, тому що греблі зупиняють так званий твердий стік. Це піщано-глинистий матеріал, який іде нижньою частиною річкового стоку, і коли ставиться гребля, то він зупиняється.

Водночас сьогодні триває активний видобуток піску в низці водосховищ, через що порушується природний рівноважний профіль, який вже склався в умовах водосховищ. Так починається перерозподіл цих піщано-глинистих матеріалів, внаслідок чого починають з'являтися мілини біля опор мостів, де зменшений перетин русла річки та збільшена швидкість. Саме цей піщано-глинистий матеріал може виноситися, через що оголюються опори. Я чув, що в Україні такі тривожні сигнали були. Поступово збільшується ризик коливань мосту, через що можна вийти на аварійний режим експлуатації.

— Гуляючи влітку набережною Києва, неможливо не помітити, що вода в Дніпрі неприродного зеленого кольору і від неї йде вкрай неприємний запах. З чим це пов'язано?

— Це пов'язано безпосередньо з процесом евтрофікації річки. Простіше кажучи, це процес аномального росту водної рослинності й зокрема синьо-зелених водоростей. Відбувається це через вкрай високий рівень фосфатів у воді, які є благодатним ґрунтом для розвитку мікроорганізмів. В результаті у воді зменшується кількість кисню, вона починає буквально гнити. Це призводить до масового мору риби. На жаль, процес цей зупинити неможливо, бо Дніпро нездатний сам себе очищувати. Не варто також забувати, що Дніпро «годує» приблизно 70% питного водопостачання України, хоча за якістю він абсолютно непридатний.

— Куди ж дивляться відповідні інстанції?

— Мої колеги, члени-кореспонденти НАН України Аркадій Шапар і академік Володимир Гончарук неодноразово звертали увагу на те, що у нас в питному стандарті близько 40 показників, в той час як у Європі їх приблизно 130. А фактично з цих заявлених 40 контролюється менш як половина.

— Якою є ситуація з очищенням води в Україні?

— У нас є системи очищення води, однак вони є малоефективними. В Україні використовують від двох до трьох ступенів очищення води, в той час як у розвинених країнах — від 8 до 12. Здебільшого у нас йде хлорування води, в цивілізованому світі подібні методи давно не використовуються. Адже хлор вступає в реакцію з низкою сумішей, домішок і утворює великий ланцюжок токсичних сполук.

У Європі працюють ультрафіолетові, акустичні та інші, більш безпечні системи очищення. В умовах постійного забруднення великих українських річок, вода яких активно використовується в питному ланцюжку, ми за ефективністю очищення відстаємо від техногенних змін і тому формуємо підвищені ризики для здоров'я людей.

— Чи є вихід з ситуації, що склалася?

— На мою думку, насамперед необхідно максимально перейти на питне водопостачання з підземних вод. Подібна практика у нас є. Це було зроблено в Києві після аварії на ЧАЕС, коли необхідно було відірвати людей від водопостачання з забруднених Десни та Дніпра. Для цього у столиці пробурили близько 150 артезіанських свердловин, які сьогодні працюють як бювети.

Велика частина рекомендацій водно-рамкової директиви Європейського Союзу базується саме на обґрунтуванні переважного використання підземних вод для господарсько-питних цілей.

— Продовжуючи тему Чорнобиля. Після аварії існувала загроза проникнення радіонуклідів у Київське водосховище. Завдяки заходам щодо захисту води від радіації більшу частину небезпечних речовин вдалося зупинити, але не всі. Зараз вони осіли в мулі Київського моря. Чи існує зараз небезпека змиву радіації вниз за течією?

— Я сам чорнобилець, активно працював на місцях аварії з колегами-академіками Шестопаловим, Соботовичем, Бар’яхтаром та іншими. Виходячи з досвіду можу сказати, що наземна міграція і поверхневий змив радіонуклідів з проммайданчика Чорнобильської АЕС був зупинений більш як на 90%. Однак те, що прийшло з повітряними потоками й осіло на поверхні водосховища, виключити не можна було. Протягом першого десятка років після катастрофи радіонукліди були поховані, покриті шаром непроникних піщано-глинистих порід і, таким чином, суттєвого впливу на якість дніпровських вод не чинили.

— Чи існують у держави якісь єдині шляхи порятунку Дніпра?

— На жаль, ні. Пояснюють це чиновники банальним браком грошей.

— Які початкові заходи можна було б зробити, щоб зупинити процес деградації якості води?

— По-перше, потрібна оновлена державна програма. По-друге, необхідно виходити на міжнародну співпрацю, враховуючи досвід інших країн. По-третє, створення ефективної системи моніторингу. Ну і по-четверте, потрібно науково обґрунтувати граничнодопустимі зміни в басейні Дніпра. Дотримуючись цих пунктів, ми зможемо вийти на екологічно безпечний стан річки і по її басейну, і по прибережній зоні Чорного моря.

Підготував Станіслав КОНДРАТЬЄВ