Гонорар успіху як інструмент подолання майнової нерівності
https://racurs.ua/ua/2070-gonorar-uspihu-yak-instrument-dlya-podolannya-maynovoyi-nerivnosti.htmlРакурсОднією з найболючіших проблем нашого суспільства особисто я вважаю не корупцію, не якихось там напівабстрактних для багатьох чудовиськ на ім'я «бєспрєдєл» і «дерибан», а те, що звичайний громадянин України часто є беззахисним перед законом. Причин тому дві: низький поки ще рівень правової культури і... банальний брак коштів на те, щоб отримати високоякісну юридичну допомогу.
Нещодавно ми писали про справу, коли жінка вісім з половиною років судилася з компанією, що володіє мережею магазинів. Ця справа є показовою ще й тому, що на її прикладі видно, наскільки складно окремій людині змагатися в судах з великими компаніями, підприємствами. Складно насамперед фінансово: багато хто не може ефективно захистити свої права лише тому, що у них... елементарно бракує грошей на повну і кваліфіковану юридичну допомогу. Але всі ми чули про те, як успішно виграють подібні справи споживачі за кордоном. Чому? Зокрема тому, що в багатьох країнах поширена така практика, як гонорар успіху для адвоката: споживач, відсудивши у компанії кругленьку суму, виплачує значну її частину своєму захисникові. А той, ясна річ, старається, щоб і справу виграти, і сума компенсації для його клієнта була якнайбільша — адже він кровно в цьому зацікавлений.
А для людини незаможної гонорар успіху — реальний шанс отримати кваліфіковану юридичну допомогу. Однак в Україні все не так просто. Влітку нинішнього року Верховний суд виніс рішення, яке фактично унеможливлює офіційне оформлення між клієнтом і адвокатом договору, побудованого на гонорарі успіху, і цей документ сьогодні активно обговорюється не лише в адвокатському середовищі.
Ось коротко фабула цієї справи. П'ять років тому в київському суді розглядалася квартирна справа: одна з її учасниць домагалася визнання недійсним заповіту та, виступаючи від імені своєї матері, вимагала, щоб суд визнав її власницею частини спірної квартири. Адвокат, з якою уклала договір дочка, представляла інтереси цієї матері. І в цьому договорі, крім обумовленої плати, передбачалося, що в разі перемоги адвокат отримає 10% експертної вартості спірної частини квартири.
Справу було виграно. Однак сторона, яка виграла, платити адвокату її гонорар успіху відмовилася, і тоді та звернулася до суду з вимогою виплатити їй — увага! — не тільки 10% вартості квартири в гривні. Фактично ця сума була збільшена втричі з урахуванням інфляції та пені й становила понад 450 тис. грн! Але колишні клієнти з цим категорично не погодились, і дочка подала зустрічний позов до адвоката — про визнання недійсним договору про надання юридичних послуг. Мовляв, захищала інтереси в суді вона не як адвокат, а як фізособа, і спірний договір до неї не має жодного стосунку, оскільки вона не була стороною в справі, а рішення районного суду стало позитивним в той момент, коли набуло законної сили, а не в момент ухвалення судом. Мати теж подала позов про визнання договору недійсним, посилаючись на те, що дочка діяла самовільно, а вона сама взагалі нічого не знає ні про який договір.
Справа розглядалася у Львові, і півтора року тому один з районних судів міста задовольнив позов адвоката практично до копійки (а це, нагадаю, понад 450 тис. грн). Клієнткам адвоката — матері й дочці — в позовах відмовлено. Зрозуміло, вони звернулися до апеляційної інстанції. І та, залишивши розклад загалом таким самим, урізала суму виплат на третину, зменшивши пеню зі 157 тис. грн до 10 тис. грн.
Ну й тоді сторони звернулися до вищої судової інстанції. Мати з дочкою вимагали того ж самого — визнання договору недійсним. А адвокат, у свою чергу, була незадоволена тим, що апеляційна інстанція відібрала в неї третину тих грошей, які вона вже вважала своїми.
Щоб не втомлювати вас подробицями цієї битви титанів, скажу, що суд частково задовольнив позов клієнток. Договір про надання юридичних послуг було визнано недійсним в одному пункті — тому, що стосувався горезвісних 10% вартості виграної квартири.
Повторюся, це рішення дістало великого резонансу в юридичній спільноті. У цій дискусії я для себе виділила два моменти. Перший — рішення ВС фактично оголошує гонорар успіху незаконним. Другий — відштовхуючись від цього рішення (або, скоріше, від окремої думки, висловленої одним із суддів, який не погодився з рішенням), можна нарешті чітко законодавчо визначити, що таке гонорар успіху, чи має він право на існування у нас в країні і якщо так, то як має бути закріплений юридично.
Попри рішення Верховного суду, тему гонорару успіху закривати зарано, вважає наш експерт Надія Івашкова, керуючий партнер адвокатського об'єднання «Івашкова, Купченко і партнери»:
— Дуже важко коментувати справу, яка в юридичних колах вже стала притчею во язицех і обговорювалося всіма. Вже і суддя-доповідач (безпрецедентний випадок у судовій практиці) пояснювала свою позицію в ЗМІ, і адвокатура виступила з критикою цього рішення більш-менш злагоджено, і круглий стіл у Верховному суді було проведено, і кожен, схоже, залишився при своїй думці. Але я все-таки ризикну.
Плюси гонорару успіху з погляду адвоката і клієнта є абсолютно однаковими. Такий договір дозволяє навіть малозабезпеченому клієнтові з вельми перспективною справою залучити кваліфіковану юридичну допомогу, не несучи фактичних витрат під час ведення процесу. Він дозволяє адвокату не відмовлятися від клієнта, який нездатний вносити погодинну оплату роботи юриста, і в підсумку в разі перемоги отримати гідний гонорар. Гонорар успіху як додаткова винагорода окрім погодинної оплати теж є доволі поширеним, оскільки на думку і клієнтів, і адвокатів, стимулює останніх докладати максимум зусиль для досягнення результату. Але найчастіше гонорар успіху є саме інструментом для подолання майнової нерівності сторін змагального процесу, і відмова від нього тягне за собою вкрай несприятливі наслідки для цілої категорії клієнтів з майнових спорів, аж до відмови в доступі до правосуддя.
Мінуси гонорару успіху для адвокатів також очевидні: часто-густо вони змушені працювати безкоштовно, не отримуючи нічого в разі програшу. Тому найчастіше договори передбачають як мінімальну оплату в процесі ведення справи, так і додатковий гонорар у разі успіху. Принцип no win, no fee (немає перемоги, немає оплати) застосовується у виняткових випадках. Слід зазначити, що мені невідома жодна юрисдикція, де гонорари успіху застосовувалися б до всіх без винятку категорій справ — ця форма договору про надання правової допомоги обмежується виключно майновими спорами.
Мінуси гонорару успіху для клієнта у справах про захист власності полягають у тому, що клієнт з перспективною справою може стати жертвою недобросовісного юриста, який нав'язав йому кабальні умови договору. У справі, яка розглядалася Верховним судом, клієнт заплатив цілком гідний гонорар за ведення процесу, і додатковий гонорар ще й за перемогу тільки в першій інстанції особисто мені здався надмірним. У деліктних спорах я взагалі не бачу мінусів для клієнта, тому що без гонорару успіху в умовах суто змагального процесу шанси пересічної людини проти суб'єкта господарювання стають примарними. При цьому я в жодній мірі не натякаю на корупцію в судах, а просто нагадую про те, що замало мати рацію у спорі — потрібно вміти це довести.
Адвокати, а до запровадження адвокатської монополії — юридичні фірми і взагалі юристи, — дуже широко застосовували гонорар успіху в майнових суперечках. Звичайно ж, і я його неодноразово використовувала. У господарських справах з клієнтами — суб'єктами господарської діяльності така форма винагороди часто виступає як додатковий гонорар, крім погодинної або іншої оплати залежно від часу. І завжди — за пропозицією самого клієнта, який дуже хоче знижку за поточною оплатою, але водночас готовий заплатити додатковий гонорар у разі перемоги. З фізичними особами особисто в моєму випадку це були виключно кроки назустріч небагатим клієнтам, нездатним оплатити навіть мінімальні розцінки на адвокатську допомогу «тут і зараз».
Що змінилося чи зміниться в юридичній практиці після рішення Верховного суду щодо недійсності умов договору про гонорар успіху? Не так вже й багато, насправді. Ще в день його публікації різні юридичні фейсбук-спільноти дійшли практично однозначного висновку, що тепер умови додаткового гонорару за перемогу слід формулювати в договорах на надання професійної правової допомоги як звичайний гонорар за ведення справи, але... з відкладальною умовою. Тобто виплачуватиметься такий гонорар після набуття чинності рішенням суду на користь клієнта, а на нема й суду нема — як не буде такого рішення, не буде й гонорару, оскільки відкладальна умова не настане.
У спорах про право власності та стягнення боргів прогнозую ще більший перехід проблемної власності та проблемних боргів у тінь, коли малозабезпечений власник взагалі не намагатиметься захищати свої права, а буквально за копійки продаватиме проблемний актив колекторським компаніям. На моє глибоке переконання, тему гонорару успіху закривати передчасно. Звичайно, я розумію, що рано чи пізно це питання може бути передано на розгляд Великої палати Верховного суду. Але найкращим виходом я вважаю переведення цього питання в законодавчу площину, і саме законом визначити сферу застосування й основні правила укладання подібних договорів на надання правової допомоги.