Новини
Ракурс
Фото: Ні забудові у таборі #Дружба / www.facebook.com/groups/866815143399443

Містяни проти забудовників: справа про погублений ліс

В Україні триває процес децентралізації влади, і це, можливо, одне з досягнень нашої молодої держави. Проте жодні зміни до законодавства не дадуть результатів, доки не відбудеться перелом у свідомості кожного з нас. Слід зрозуміти: ми самі відповідаємо за свій світ, який починається з будинку, вулиці, міста. Все це — і будинок, і вулиця, і місто, і, зрештою, країна — наше. Та найпростіше наводити лад там, де живеш. Нерозумно, погодьтеся, закидати президентові обдертий під'їзд або загиджений дитячий майданчик: за це ж відповідають зовсім інші люди. І на жаль, дехто з них звик вважати ту маленьку часточку України, яка перебуває в їхньому віданні, своєю особистою вотчиною і коїти там що заманеться.

Loading...

Щоби переломити ситуацію, потрібно зробити кілька кроків. Перший — зрозуміти, що ця країна — твоя, і починається вона з твого двору, твого мікрорайону, твого міста. Другий — знайти людей, які думають так само, як ти, і об'єднатися з ними в територіальну громаду. Третій — притягнути до відповідальності тих, хто вважає себе місцевим князем і сваволить на вашій — вашій! — землі. Зробити ці три кроки ох як непросто. Щоби змусити закон, а точніше, представників закону робити те, що треба, знадобляться довгі місяці і дивовижна кількість сил.

Ось тому історія про те, як у Верховному суді територіальній громаді вдалося вирвати з лап чиновників і забудовників-беззаконників маленький шматок України, є знаковою. Це дуже важлива справа, і вона вартує довгої передмови.

 

Ласі «супутники»

Перш ніж приступити до історії, слід описати сцену дії. Навколо Києва (як, втім, і будь-якого великого міста) кільцем розташовані міста-супутники. Привабливість їх у тому, що вони перебувають практично на відстані витягнутої руки від міської межі, та водночас мають усі переваги передмістя: тут чисте повітря, гарна природа. Курорт, одним словом. Однак останнім часом ці переваги стрімко сходять нанівець, і все тому, що міста-супутники стали ласим шматком для забудовників. Адже це практично Київ, проте земля тут дешевша, отже, і ціни на квартири в новобудовах нижчі, а попит на житло економ-класу завжди хороший.

Тому в містах-супутниках виростають цілі квартали нових висоток. «Ну то й що, треба ж людям десь жити?» — запитаєте ви. Це правда. Тільки велике питання: де? Взяти, наприклад, Бровари — північно-східне передмістя, що стрімко зростає. Це промислове місто, де є потужні підприємства (взуттєва фабрика, ливарні й шиномонтажні підприємства, фармацевтична фабрика, що випускає ветпрепарати, і багато інших). Одним словом, мешканцю міста зовсім не обов'язково шукати роботу в Києві: Бровари в змозі «увібрати» в себе новоселів, забезпечивши їх на місці і роботою, і, відповідно, розвинутою інфраструктурою.

Умовно кажучи, східні передмістя Києва були промисловою зоною, південний напрямок (Обухів, Українка і золоті придніпровські місця навколо них) користуються попитом у солідної й багатої публіки. А ось на північний захід від Києва простягалися «інтелігентські» передмістя. Старовинне місто Ірпінь — найбільше серед північно-західних міст-супутників — є саме таким. Там є будинок творчості письменників, там здавна селилася професура, це був тихий, респектабельний (і, додамо, порівняно недорогий) курорт. (До речі, згідно з постановою Кабміну №1576 від 28 грудня 1996 року, Ірпінь і сусідні Буча з Ворзелем — три єдині міста в Київській області, що мають офіційний статус курортів.) Тому, зрозуміло, регіон не може похвалитися розвиненою промисловістю: невеличка меблева фабрика (зараз вона закрита), кондитерське підприємство в сусідній Бучі — ось, напевно, і все. Тож значна частина населення знаходить роботу в столиці: добре, що до найближчої станції київського метро їзди — якихось 15 хвилин на електричці.

Нью-Васюки

Однак в останні років п'ять Ірпінь раптом почало розпирати як на дріжджах: тут виросли цілі квартали новобудов, що часто-густо зростають впритул одна до одної і виповзають за межі міста. Новобудов, під які не підведено каналізацію. Так, уявіть собі: багатоквартирний будинок, а під ним — вигрібна яма! (Забігаючи трохи вперед, скажу, що в генплані міста, в тій його частині, яка стосується довгострокової перспективи, до 2030 року, про каналізацію немає ані слова.) З інфраструктурою теж біда: місто не готове прийняти таку кількість новоселів ще й тому, що в ньому катастрофічно бракує дитячих установ: чергу в дитсадок тут займають мало не з народження дитини, у школах навчаються у дві зміни. З роботою для дорослих, як ви розумієте, теж туго, тому щоранку переповнені електрички й маршрутки везуть жителів міста до Києва. Одним словом, Ірпінь дедалі більше набуває рис класичного депресивного регіону, і з часом ситуація лише погіршуватиметься: ті з новоселів, хто купив тут дешеве житло, встав на ноги, намагатимуться виїхати в більш благополучне місце, а залишатимуться самі невдахи й маргінали.

Ірпінь дедалі більше набуває рис класичного депресивного регіону, і з часом ситуація лише погіршуватиметься.

Фото: fdlx.com

До речі, одна з найстрашніших таємниць, що ревно зберігається в мерії міста, — кількість населення. У Вікіпедії сказано, що на 2017 рік кількість населення становила понад 50 тис. жителів. «І вона дедалі більшає завдяки міграції», — сором'язливо приписано у статті. Мені доводилося чути від місцевих активістів цифру 86 тис. А один із заступників міського голови, звертаючись до «Укрзалізниці» з проханням зробити більш насиченим рух приміських електричок, називав у своєму листі цифру 100 тис. Інфраструктура міста розраховується залежно від кількості населення та динаміки його зростання. Прозорі дані кількості населення негайно вказали б на кричущі дірки в інфраструктурі, на катастрофічну нестачу тих самих садків і шкіл. Тому такі цифри, звичайно, краще тримати в таємниці: а нащо виділяти землю під школу, якщо там можна побудувати чергову висотку?

Потьомкінські села

Перетворення тихого курортного містечка на Нью-Васюки тягне за собою ще одну страшну проблему — екологічну: під забудову вирубуються ліси навколо міста і в самому місті, нові будинки зводяться на унікальних заплавних землях біля річки Ірпінь. Для того щоб відродити і повністю відновити втрачене, знадобляться не роки й навіть не десятиліття: повноцінний ліс на голому місці виросте лише за дві-три сотні років.

Однак у тій самій Вікіпедії Ірпінь представляють як «місто парків»: «У 2016 році Ірпінь потрапив до Національного реєстру рекордів України за найбільшу кількість реконструйованих і побудованих за два роки парків і скверів». Зверніть увагу на слово «реконструйованих». Це означає, що шматок соснового лісу, який ріс у місті, прорідили, вирубавши начисто підлісок і залишивши тільки сосни. Між поодинокими соснами настелили газон, проклали доріжки, спорудили лавки та дитячий майданчик біля входу, поставили фальшиві грецькі колони — і готово! Вийшло доволі мило. З одним лише «але»: сосни починають стрімко сохнути. Сосни мають так звану поверхнево-стрижнево-якірну кореневу систему, і якщо оголити корінь, він швидко гине, а за ним — і все дерево. А підлісок захищає коріння дерев. Коріння ж паркових сосен захищають хіба що садові лавки, тому дерева, на жаль, приречені.

Але смерть дерева настає нешвидко, цей процес може розтягнутися на кілька років. От і чудово! Якраз вистачить часу розтиражувати місцеву красу на рекламних плакатах забудовників, що пропонують дешеві квартири «в десяти хвилинах їзди до метро «Академмістечко», у місті парків».

За словами громадського активіста, директора громадської організації «Захист навколишнього природного середовища «Дружба» Нелі Лавровської, ірпінські парки — це свого роду потьомкінські села, фальшивий фасад, за яким ховається безліч проблем: екологічних, інженерних, містобудівних, інфраструктурних.

Ірпінські парки — це свого роду потьомкінські села, фальшивий фасад, за яким ховається безліч проблем: екологічних, інженерних, містобудівних, інфраструктурних.

Ось ми й дісталися нарешті до самої історії.

Таємниця залишеного табору

В межах міста є санаторії і будинки відпочинку (той самий будинок творчості письменників). Є там і старий, колись піонерський, а тепер дитячий табір «Дружба». Табір не працює з 1988 року, старі корпуси занепали, але на території був чудовий змішаний ліс — унікальна природна зона в межах міста, де росло безліч порід дерев, дикі фіалки й шипшина, водилися білки. На жаль, все це в минулому.

Фото: Ні забудові у таборі #Дружба / www.facebook.com/groups/866815143399443

«Територія табору поділена вулицею на дві ділянки, — розповідає Неля Лавровська. — Поруч з табором живе мій син з дружиною. Взагалі в цьому районі багато людей молодих, активних. Багато хто з них брав участь у Революції гідності, і це дуже змінило їх. Мешканці мікрорайону створили місцеву громаду й вирішили взяти цей занедбаний ліс під свою опіку — там було чудове місце відпочинку. Почали організовувати толоки, прибирати. І ось одного разу під час такого прибирання до табору приїхали якісь люди, які назвалися власниками, і сказали, що це приватна територія. Це було влітку 2015 року. Ми почали писати запити до міськради, до «Ірпеньзеленбуду», щоби з'ясувати, хто власник табору, нам не відповідали. Відповідь ми отримали тільки в жовтні — що табір «Дружба» належить ТОВ «Розбудова», і вони вже отримали дозвіл міськради на розробку детального плану території. Але там не було вказано, що це табір, — просто два міські квартали і все. Крім того, вони склали акт обстеження зелених насаджень (всього близько трьохсот дерев) і схему. Цих документів ми не бачили».

Своя рука — владика

Мешканці мікрорайону мали підозру, що готується щось недобре. Територія табору складається з двох ділянок, більшої і меншої, розділених вулицею. Наприкінці січня 2016 року невеличку ділянку обнесли парканом. Невже на місці лісу з'явиться ще одна, а може, і не одна багатоповерхівка?

А тепер поставимо собі безглузде запитання: якщо людина є господарем землі, вона може будувати на ній що завгодно? От і ні. Для цього існує генеральний план забудови, і хоч би ти був тричі господарем, не маєш права порушувати цей план. Але генплан забудови Ірпеня — документ загадковий, каже Неля Лавровська, на офіційному сайті мерії його викладено не повністю.

Повернімося до історії. Отже, наприкінці січня 2016 року частину табору обгородили. «Люди не знали, що робити, до кого звертатися, — продовжує Неля Лавровська. — 31 січня 15 місцевих жителів зібралися і створили громадську організацію «Захист навколишнього природного середовища «Дружба» й почали обмірковувати план дій».

І тут прийшла біда.

«Рубають!»

«2 лютого мені зателефонував син: «Мамо, рубають дерева!» — згадує Неля Лавровська. — Це був шок. І величезний біль. Спочатку на маленькій ділянці вирубали каштани, дуби, клени. Залишили тільки сосни».

Шоковані містяни пікетували територію, постійно викликали поліцію, зверталися до прокуратури, екологічної інспекції, влаштовували стихійні мітинги…

Фото: Ні забудові у таборі #Дружба / www.facebook.com/groups/866815143399443

...Невеличкий відступ. У новинах постійно миготять повідомлення про мітинги та акції «народ проти забудовників». Однак ефективність таких заходів, м'яко кажучи, сумнівна. У тому ж самому Ірпені на моїх очах відбувалася не одна пишна й пафосна акція під гаслом «Врятуймо ліс!». Але, як виявилося, ефективність цих перформансів прагне до нуля. Ба більше, вони подекуди служать відволікаючим маневром, такою собі хлопавкою: шуму багато, толку обмаль. Ну так, заявили привселюдно: ліс рубають. Що далі? Одними розмовами справі не допоможеш. До того ж галас навколо незаконних вирубок і забудов підіймає... еее... тіньову ціну на різні дозвільні папірці, що дають змогу забудовникам коїти на цих ділянках що заманеться. Тому кожному небайдужому до долі своєї малої батьківщини слід дуже уважно придивлятися до «громадських активістів», які вчиняють галас, тріск і показуху, і думати: якою є реальна мета подібних заходів?

Але поки тривали мітинги, 4 лютого, день по початку вирубки, громадська організація «Захист навколишнього природного середовища «Дружба» подала перший позов до суду — про заборону вирубки (який, між іншим, досі не розглянуто в суді першої інстанції). Але це був лише початок.

«Ідею подати судовий позов, а разом з позовом і заяву про його забезпечення — заборону вирубки, — підказала мені одна офіцер поліції, з тих, хто приїжджав на наші виклики, — розповідає Неля Лавровська. — Позов прийняли, а ось на заяву про заборону відповіли відмовою. І вирубка тривала... За лютий-березень на території табору вирубали всі дерева, у квітні почали знищувати речові докази — викорчовувати й вивозити пні. Прокуратура за нашою ініціативою подала заяву до суду на арешт землі і заборону вирубки. Суд наклав арешт на землю, але вирубку не заборонив. Заборону на вирубку й будівництво вдалося отримати в господарському суді у червні 2016-го, за позовом громадської організації про відновлення стану землі і заборону житлового будівництва, але дерева вже було знищено. Зараз ця справа в апеляційній інстанції, розгляд її призначено на 27 листопада.

На превеликий жаль, ми не встигли перерахувати дерева. Але здаватися ми не збиралися. Громадську організацію було офіційно зареєстровано 12 березня, і це дало нам право звертатися до адміністративного і господарського судів. Але головне — ГО допомагала вирішити дві основні проблеми — гроші та інформація.

Правосуддя сьогодні — на жаль, недешеве задоволення. Але якщо люди різного статку об'єднуються, їм простіше оплатити судові витрати та послуги юристів (а без юристів ніяк не обійтися, хоча, мушу зауважити, громадським активістам теж доводиться вдаватися в юридичні тонкощі).

Так, ми спочатку помилялися. Ми програли процес про визнання незаконним акту обстеження зелених насаджень, оскільки сам акт, виявляється, оскаржувати не можна. Але і вони робили помилки. ТОВ «Розбудова» не мало права реєстрації на землю. Ще 9 лютого земля не була зареєстрована. А 27 лютого раптом з'явився акт про те, що нібито оренда зареєстрована у грудні 2015 року. Одним словом, нам доводилося оскаржувати кожен папірець.

На руку нам грало й те, що між міськрадою, міською прокуратурою та забудовниками стосунки теж шикувалися по-різному. Взагалі я бачу, що з кожним судовим рішенням ситуація змінюється».

Фото: Ні забудові у таборі #Дружба / www.facebook.com/groups/866815143399443

«Вітаю! Ми це зробили!»

З лютого 2016 року було дев'ять судових проваджень проти забудовників та Ірпінської міської ради — звіт про них Неля Лавровська опублікувала на сторінці громадської організації в Facebook.

П'ять із них зараз закінчено з рахунком 3:2 на користь активістів, причому виграні — це ключові, вирішальні суди:

  • проти надання ТОВ «Розбудова» містобудівних умов і обмежень для багатоквартирного житлового будівництва на території табору;

  • проти затвердження детального плану забудови території кварталу — вони планували побудувати 45 багатоквартирних будинків, вісім підземних паркінгів і сім громадських будівель;

  • про визнання незаконними та скасування рішень Ірпінської міськради про надання землі табору «для обслуговування житлового комплексу» та визнання недійсним договору оренди землі ТОВ «Розбудова».

Програні процеси теж принесли громаді користь, адже допомогли краще розібратися в механізмах порушення прав, отримати нові докази і новий досвід. Чотири судових провадження ще не закінчено.

Однак на початку жовтня мешканці міста святкували величезну перемогу: Верховний суд скасував рішення Київського апеляційного господарського суду, винесене в червні 2018 року на користь мерії та забудовників. На це рішення прокуратурою Київської області було подано касаційну скаргу. І Верховний суд, розглянувши її, визнав незаконними і скасував цілу низку рішень Ірпінської міськради, що стосуються багатостраждального табору «Дружба», які надали цю територію в розпорядження забудовникам, і ухвалив витребувати з незаконного користування цю ділянку площею понад 3 га та стягнути з міськради і ТОВ «Розбудова» всі чималі судові витрати.

Це ще не остаточна перемога, але процес був найважливішим. Тепер перед громадою стоїть завдання довести справу до кінця. На покаліченій забудовниками ділянці поки планують побудувати дитячий садок на 60 місць і посадити лісопарк.

Тож боротьба триває. І ця історія, як на мене, — реальний приклад того, що всім нам — громаді — під силу змінювати нашу країну на краще.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter