Новини
Ракурс
Фото: mushko / pixabay.com

Логічна помилка українського виборця

Знаменитий діяч французької революції абат Сієс, який голосував за страту короля, на запитання, що він робив у роки терору, відповів: «Я жив». Так відповіли би багато з тих, хто постаріє через десятиліття в Україні, раніше не раз зрадивши свого політичного господаря. Вони живуть. Як жили колись і в СРСР, пристосовуючись до корпоративної спільності, яка публічно сповідувала єдину, але дуже мінливу брехню.

У 80-ті роки минулого століття в Москві відбулася цікава дискусія щодо психології емоцій. Один з її учасників посмів уголос висловити сумнів у тому, що існує особлива, радянська психологія емоцій. Його не заарештували, не вигнали з психологічної спільноти, не позбавили професорської посади. Але — засудили нерозуміння їм порочності таких переконань. Дві емоційні пані голосно вимагали видалити його із залу. Тим самим підтвердивши існування суто радянської емоції нещирості.

В цьому сенсі ми все ще дорослі діти епохи Просвітництва. Хочемо за допомогою освіти подолати масові помилки, забуваючи, що в масовій свідомості аналітична робота розуму нерідко сусідить з навмисним спрощенням дійсності, тягою до полегшених стандартів. Пропонуючи своєму народові брехливі, засновані на спотвореній правді моделі освіти та їхній зміст.

 

Такими, на жаль, є і наші моделі реформ. Всіх реформ — соціальних, правових, політичних. Реформ, які переслідують не реальне покращення життя народу, а інші, приховані цілі. З наближенням президентських виборів ми всі більш напружено думаємо, кому віддати свій голос, зовсім не розуміючи, що основна мета виборця має полягати в іншому — контролі, щоденному, жорсткому контролі за життям і діяльністю свого обранця.

Ненависть і зневага до влади — погані провісники майбутніх виборів. Що з того, що нас до цього привели сучасні українські абати Сієси.

Наша логічна помилка, наш забобон полягає в тому, що будь-який політичний персонаж, приведений нами у владу, здатний проявити турботу про наші інтереси без постійного контролю за ним з нашого боку.

Знаменитий італійський соціолог Вільфредо Парето пропонував причини забобонів шукати не в логіці, не в розумі, а в емоціях, у таємних наших схильностях. Оскільки міф (а ми досі живемо в його просторі) конструює не розум, його викликає до життя якийсь афект, а логіка під’єднується пізніше, щоб якось виправдати цей міф.

Міфи підтримуються психологією корпоративної спільності. А те, що ми називаємо освітою (у школі, в суспільстві), лише посилює наше бажання отримати прості відповіді на складні запитання. Міфи житимуть доти, доки існує спільність одновірців, бажано підсліпуватих і глухуватих. Це розуміли радянські ідеологи, вони ставили поруч такі поняття, як віра і однодумність. Зрозуміло, йшлося про тупу, алогічну віру в незрозумілі і вигадані комуністичні ідеали.

Давно сказано: те, що вважається оптимізмом, найчастіше виявляється помилкою розуму. Всі наші революції призвели до єдиного: одна привілейована меншість змінювалася іншою. Насправді — такою, що легко увібрала в себе багатьох представників колишньої привілейованої меншості. Так, першим нашим президентом став високий комуністичний чиновник радянської епохи. Таке повторювалося двічі. Найяскравішу зміну забарвлення в середовищі меншості, що керує нами, ми спостерігаємо сьогодні. У цьому сенсі судовий процес, що триває зараз над Януковичем, є брехнею і абсурдом.

Як зауважив мудрий філософ Реймон Арон у книжці «Опіум для інтелігенції», успіх — це випробування совісності революціонерів. Вставши в ім'я ідеалу проти встановленого порядку, вони у свою чергу стають привілейованими. На жаль, сьогодні в Україні ми бачимо підтвердження цієї сентенції.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter