Релігія і психіатрія: стереотипи радянської діагностики зустрічаються і сьогодні

Радянська влада дуже не любила віруючих. Аж до їх фізичного знищення. Тому що у неї була своя власна релігійна доктрина — марксизм-ленінізм. Ця доктрина постійно модифікувалася залежно від конкретних політичних обставин. Вчорашні святі зникали в сонмі «ворогів народу», деякі ідеї та висловлювання основоположників з «біблії революціонера» переміщалися в апокрифи.

Так жила країна. Більшість населення якої були язичниками, щиро повіривши у верховне божество — Страх. Але і в цих умовах залишалася меншість, яка дотримувалась традиційних релігійних доктрин. Її всіляко обмежували, постійно контролювали. Релігійні громади, які категорично не бажали співпрацювати з державою і визнавати своїми лідерами рекомендованих владою громадян, переслідувалися.

Тисячі священнослужителів і релігійних активістів перебували у в'язницях і таборах. Багато хто там вмирав. У політичному таборі на Уралі я зустрів літнього чоловіка, якого було п'ять чи шість разів засуджено за небажання йти під контроль КДБ та його філії Ради у справах релігій. Це був протестант, п'ятдесятник.

Сотні цих глибоко, щиро віруючих радянських громадян були «на лікуванні» у психіатричних лікарнях. Оскільки проявляли так званий релігійний фанатизм. Або — маячню релігійного змісту тощо. У 1974 році в Москві було видано такий собі миленький підручник з дитячої психіатрії, де автор, професор Ушаков, розмістив оригінальну діагностичну сентенцію: ідеї, що домінують у мозку вченого, вірянина, винахідника, є надцінними. Тобто підлягають лікуванню.

Багато цікавих (на жаль, страшних) історій психіатричного переслідування щиро віруючих психічно здорових людей містять численні збірники з «науковими роботами» співробітників Московського інституту судової психіатрії імені Сербського. Поряд з історіями політичних дисидентів. Чого варте, наприклад, таке твердження пані, яка виявила особливий симптом психічної хвороби: «Вони зал суду перетворюють на трибуну для виступів».

Минуле. Воно віддаляється. Але стереотипи колишньої, радянської діагностики зрідка зустрічаються і сьогодні. Саме тому існує необхідність жорстко визначити межі компетенції психіатра. Та й сучасне українське суспільство повинно поступово звикати до того, що переконання — політичні, ідеологічні, релігійні — є різноманітними. Що ідеї, які домінують у мозку вірянина, — не зона компетенції психіатра.

Не так давно правління Асоціації психіатрів України ухвалило рішення провести круглий стіл на цю важливу для нас діагностичну тему. Ми вже отримали згоду релігієзнавців і юристів на участь у такій дискусії. Сподіваюся, ця зустріч таки відбудеться. А потім буде спеціальна наукова конференція «Релігія і психіатрія» за участю зацікавлених іноземних фахівців. Ми працюємо.