Держава, яка перемогла Розум, або Симптомокомплекс деперсоналізації-дереалізації

Вирішила звернутися до сімейного лікаря. Ні, не через хворобу. По-перше, хотіла познайомитися, укласти декларацію і взяти довідку для відвідування басейну. До лікарні вирушила зранку, щоб не запізнюватися на роботу. З першого разу не склалося. Лікар захворів, зранку взагалі не було до кого звертатися. Порадили прийти після обіду. Так і зробила. Черга, як у «добрі радянські часи». Скористуватися пільгою (як лікар) поза чергою неможливо. Суворі дідусі та бабці чітко контролюють процес біля дверей лікаря, та й совість не дозволяє образити шановну спільноту. Вимушена була чекати майже до кінця робочого дня лікаря, і зрештою не лише побачила на власні очі, а ще й відчула на собі всі практичні деталі медичної реформи первинної ланки. Коли увійшла до кабінету лікаря і зустрілася з нею очима, зрозуміла, що ані вона (наприкінці робочого дня), ані я (після двох спроб і довгого очікування за дверима) не готові до першого знайомства. Ви собі не уявляєте її очі та погляд, коли я сказала, що не хвора і прийшла взяти довідку для басейну! Не сталося. Немає такої послуги сьогодні в сімейного лікаря. Мене скерували в Інститут фізкультури для отримання відповідної довідки…

Повернувшись додому ні з чим, увімкнула новини й почула, як у нас все добре тепер на первинній ланці. Мільйони українців підписали декларації; сімейні лікарі стали привітнішими, тому що отримують у два з половиною разу більшу заробітну плату; завдяки комп’ютеризації та автоматизації роботи з’явилося більше часу для обслуговування пацієнтів і таке інше.

Порівняла щойно почуту інформацію з почутим і побаченим протягом дня в лікарні. «І я не я, і навколо, начебто, не те, що я бачу і відчуваю».

Водії євроблях активно відстоювали свої права під стінами парламенту, прискорюючи ухвалення закону. Прискорили, ухвалили, прочитали, очам не повірили, досі не можуть отямитися. І водії, і депутати.

Після відвідування супермаркету розумієш, що заробітну плату краще б отримувати не щомісяця, а щодня. Майже кожному відомі почуття, що виникають, коли людину обікрали. Саме ці почуття виникають сьогодні при читанні платіжок за комунальні послуги. Але з новин ми чуємо, що зростає рівень ВВП на душу населення, покращується економічний стан країни, всі фінансовані міжнародними донорами реформи вже мають позитивні результати і підтримані багатьма українцями. І взагалі, все у нас добре, іноді дуже добре, тільки не всі ще це відчувають. Треба ще трохи почекати на «прекрасное далеко».

Дереалізація та її причини

На думку спадає професійна термінологія, яка сьогодні ще широко не задіяна, а саме поняття дереалізації — порушення сприйняття, при якому навколишній світ сприймається як нереальний або віддалений та позбавлений своїх фарб. Людина в абсолютній більшості випадків повністю зберігає контроль над собою, адекватність і осудність, однак погіршується якість її життя. При дереалізації усе довкола сприймається зміненим, дивним, чужим, застиглим та неживим. Воно сприймається ніби крізь туман, плівку, малопрозоре скло, втрачається об'ємність і перспектива — як на фотографії чи декорації.

Причиною стану дереалізації є тривале придушення численних бажань (часто зовсім неусвідомлених) або усвідомлення неможливості досягнення певних успіхів у житті, при палкому бажанні їх досягти, а також при тривалих хронічних стресах. Цей стан тягне за собою порушення роботи низки систем організму, знижується кількість серотоніну, норадреналіну, допаміну, гамма-аміномасляної кислоти та посилюється робота опіатної системи.

Дереалізація в переважній більшості випадків супроводжується деперсоналізацією — станом відчуження самого себе, неадекватним сприйняттям людиною своєї особистості, свого «я». Причиною можуть бути, крім психофізіологічних, соціальні захворювання. Хворим здається, що події їхнього життя відбуваються з кимось іншим, що вони ніби дивляться на своє життя в кінотеатрі. Тривала деперсоналізація є тяжким станом і часто призводить до суїцидів.

Найперші публікації синдрому деперсоналізації представив французький психіатр Жан-Етьєн Ескіроль у 1838 році.

Деперсоналізація як симптомокомплекс може включати в себе такі відчуття хворого: часткове або повне зникнення (стирання) рис своєї особистості; зникнення «тонких емоцій»; зменшення або повне зникнення почуттів (емоційного ставлення) до близьких; навколишнє сприймається притупленим, немов через скло; притуплене кольоросприйняття, навколишній світ стає «сірим», «безбарвним»; відсутнє або притуплене емоційне сприйняття природи, творів мистецтва, музики; відчуття відсутності думок у голові, зниження пам'яті (при об'єктивному її збереженні); притуплення почуття образи, злості, співчуття, радості; відсутність самого поняття «настрій» (настрою наче не існує); відчуття свого тіла як автомата, власні дії здаються автоматичними; відчуття уповільненої течії або повної зупинки часу.

Практично завжди деперсоналізація є захисним механізмом психіки при виникненні сильного емоційного потрясіння. В екстрених для психічного стану ситуаціях деперсоналізація дозволяє тверезо оцінити обстановку, без емоцій, які заважають аналізу. У такому випадку деперсоналізація є нормальною реакцією організму на гострий стрес. Пролонгація в часі не йде на користь і призводить до патологічного процесу.

Тривалість стану деперсоналізації може становити від декількох хвилин до декількох років. Майже завжди на початку відбувається спонтанне раптове тимчасове зникнення всього деперсоналізаційно-дереалізаційного симптомокомплексу. Такий «вихід» триває кілька годин і закінчується поверненням симптоматики.

При розгляді цього симптомокомплексу як захисного механізму стає зрозумілим наявність часткової або абсолютної резистентності до лікування психофармакологічними препаратами (транквілізаторами, антидепресантами, антипсихотиками).

Сьогодні ЗМІ без емоцій надають статистичні дані з зони Операції об’єднаних сил, пишуть про суїциди дітей і підлітків, про насильство та вбивства. Також без емоцій ми слухаємо цю інформацію… Не відчуваємо, не пам’ятаємо, не сприймаємо, абсолютно резистентні до лікування… Може, симптомокомплекс деперсоналізації-дереалізації сьогодні тотально вразив всіх українців? Чи ми стали державою, яка перемогла Розум?