Новини
Ракурс
Підкуп виборців — чорна передвиборча технологія. Ілюстрація: Віктор Дюбрейль. Гроші, які будуть спалені (Money to Burn). 1893 / Wikimedia

Брудні передвиборчі технології: підкуп виборців

У неділю, 23 грудня, в Україні відбулися перші вибори у 125 об'єднаних територіальних громадах. До складу цих ОТГ увійшли понад півсотні місцевих рад (15 міських, 27 селищних та 492 сільські). Крім того, у 26 об'єднаних громадах пройшли додаткові вибори.

Loading...

Багато хто у нас дотримується думки, що «всі вибори сфальсифіковані, голоси куплені». І, на жаль, є тут чимала частка правди: виборчі механізми в нашій країні наразі сильно розбовтані, їх ще лагодити й лагодити.

У жовтні 2014 року Верховна Рада внесла зміни до Кримінального кодексу, посиливши статтю 160 («Підкуп виборця, учасника референдуму»). Пункт 4 цієї статті передбачає покарання від п'яти до семи років позбавлення волі й обмеження у правах строком від року до трьох.

 

Але до недавнього часу ці жорсткі покарання залишалися лише на папері. За інформацією громадянської мережі «Опора», яка проаналізувала дані, отримані на місцевих виборах у жовтні та грудні 2017 року, Нацполіція відкрила 44 кримінальних провадження про злочини проти виборчих прав. У лютому нинішнього року майже половину з них було закрито.

І от на початку грудня в багатьох ЗМІ з'явилася новина: нарешті! Таку собі громадянку засуджено на п'ять з половиною років позбавлення волі за підкуп виборців на місцевих виборах! Щоправда, в новинах не було подробиць справи, що й не дивно: їх писали на основі прокурорських прес-релізів. А тим часом ця історія заслуговує на детальний розгляд: за матеріалами справи агітаторки з Кілії можна вивчати найпростіші й найефективніші брудні передвиборчі технології, які використовуються повсюдно, — про це мені в неофіційних бесідах розповідали люди, що так чи інакше причетні до виборів.

Шпигунські пристрасті, стукачі та «гроші на цигарки»

Розповідаючи про цю справу, я робитиму короткі виноски, пояснюючи різні виборчі тонкощі та ноу-хау.

Отже, в лютому 2018 року ЦВК видає постанову «Про перші вибори депутатів сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад, селищних міських голів 29 квітня 2018 року», і в Кілійській міській територіальній громаді (Одеська область) мають обрати депутатів і голову об'єднаної територіальної громади.

Політичні партії організовують штаби й набирають штат агітаторів.

Пояснення №1. Агітатори — звичайні люди «з місцевих», що мають зазвичай три важливі якості. Перша — відносна свобода розпоряджатися своїм часом, і звідси випливає друга — пошук різноманітних підробітків і халтур. І, нарешті, третя — комунікабельність. З бій-тіток, які «всіх знають на районі», дуже полюбляють поспілкуватися і не проти заробити додаткову копійку, виходять чудові агітатори.

Фігурантка справи прилаштувалася агітатором при місцевому штабі «Батьківщини». Наша агітаторка офіційно ніде не працювала, тому і взялася за справу активно.

Я на 100% впевнена, що пошуки людей, які могли би продати голоси за гроші, не були її особистою ідеєю, хоч у вироку і сказано, що обвинувачувана «почала підшукувати осіб, яким можна запропонувати грошову винагороду». Спочатку вона зателефонувала якійсь матусі, що сиділа вдома з дитиною, запропонувала дати їй 200 грн авансу і 400 — за фактом голосування, за те, що вона віддасть свій голос за кандидатів від «Батьківщини».

Пояснення №2. «600 грн за голос — це дуже жирна ціна! — сказали мені знавці. — У багатьох регіонах обходяться куди меншою сумою». Навіть у столичній області незаконно куплений голос коштує менше на 200–300 грн. Але південь Одещини — регіон грошовий, от і платять там більше. А ще деякі хитрі агітатори беруть частину «партійних грошей», виділених на купівлю голосів, собі. Те, що дама з Кілії пропонувала своїм підопічним аж 600 грн, як не дивно, характеризує її як порядну людину, хоч і робила вона паскудну підсудну справу.

Мати з дитиною погодилася на «правильне голосування». А ще вона на прохання щедрої агітаторки знайшла їй двох місцевих молодиків, які начебто теж не проти продати свої голоси «Батьківщині». Та зателефонувала одному з них, і він приїхав з приятелем: обидва осідлали один мопед.

І тут у приятеля стався облом: агітаторка відмовила йому, сказавши, що той прописаний не на її ділянці. Ну, одному з хлопців 200 грн вона пообіцяла, записавши його дані (як і дані матусі-декретниці) у спеціальний зошит.

Відразу грошей ні одному, ні другій не виплатили. За п'ять днів до виборів матуся зателефонувала сама: де гроші? Агітаторка відповіла, що, мовляв, відповідальний за гроші сказав, що «сьогодні не виходить, у них сьогодні ще Київ не приїхав». Тобто, зауважте, гроші на підкуп мали доставити зі столиці. Наступного дня агітаторка сама зателефонувала: гроші є, можна забрати. Ну матуся і прийшла, і забрала, розписавшись у зошиті.

Обидві телефонні розмови вже було записано оперативниками, а по гроші мати дитини з'явилася з портативною відеокамерою, якою її забезпечили ті ж самі оперативники. Писалася і розмова агітаторки з молодиком, вершником на мопеді, і ще з одним потенційним виборцем.

За п'ять днів до виборів кілька заяв про підкуп вже лежали де слід.

Пояснення №3. Мене дуже цікавило питання, хто ж першим «настукав» на агітаторку, і я навіть шкодувала, що не тримала в руках матеріали досудового слідства. Однак там навряд чи знайдеться відповідь. Річ у тім, що голоси на виборах простіше і дешевше купувати в маргінальному середовищі: у місцевих нероб, самогонників, наркоманів і наркоторговців. А ця публіка, між нами, давно перебуває «на гачку» у правоохоронних органів і справно постачає їм деяку інформацію в обмін на відносно спокійне життя. І це навряд чи буде вказано в матеріалах слідства.

За три дні до виборів ввечері до агітаторки з'явилася ціла поліцейська бригада. Перевернувши все догори дном, поліція знайшла страшний компромат: пакет з календарями «Батьківщина. Обирай майбутнє!», агітаційні листівки і кілька місцевих газет з передвиборними статтями.

У суді обвинувачена доводила, що матусі вона дала 200 грн в борг, а байкеру на мопеді 200 грн було вручено як аванс. Мовляв, він наймався у неї їхати на збирання врожаю полуниці, і гроші були видані «на цигарки». Але погода того дня зіпсувалася, ось він нікуди й не поїхав. Взагалі вона добра людина, любить позичати гроші. А що записує боржників у зошит — так це щоб не забути.

Пояснення №4. «На цигарки», «на пиво» — найбільш ходова, класична відмовка тих, хто торгує голосами. Активісти від різних політичних сил і громадських організацій активно «пасуть» агітаторів, що вештаються в день виборів біля дільниць і спілкуються з різними темними особистостями. Ті зазвичай грошей при собі не мають, а якщо все-таки вдасться зловити когось під час передачі готівки сумнівному типу, який прийшов проголосувати, то агітатор одразу ж заявляє, що «просто дав грошей на цигарки» або «позичив на пиво» — як ми вже знаємо, зазвичай ідеться про невеличкі суми.

Одним словом, дії агітаторки з Кілії суд кваліфікував за ст. 160 (ч. 2 і ч. 4) і засудив її до п'яти з половиною років тюремного строку з позбавленням права працювати на виборах ще на два роки.

Франшизи і щупальця

Мені б дуже хотілося згустити фарби, описуючи те, як замішана в кілійській справі партія «Батьківщина» запускає щупальця в місцеві органи влади, купуючи голоси виборців. Тим більше що частково це саме так і є — ця партія дійсно вливає величезні кошти в нав'язливу і агресивну агітацію на місцях.

Але треба визнати, що сьогодні на місцевому рівні більшість політичних партій — це відверті франшизи. Домовився місцевий підприємець, який мріє про політичну кар'єру, з якоюсь із них — і ось вам, будь ласка: партійний осередок. На місцевих виборах у 2015 році я попрацювала піарником в невеличкому містечку, в одному такому штабі від — не повірите! — Радикальної партії. На мою думку, місцевий підприємець, який очолював штаб, був таким самим радикалом, як я балериною. А кілька чудових молодих хлопців, які балотувалися до міської ради, просто прибилися до «радикального штабу», тому що хотіли упорядковувати місто, ось і рушили по штабах, не дуже розбираючись у партіях і просто шукаючи можливості вплинути на життя в місті.

Між іншим, нинішній законно обраний глава об'єднаної територіальної громади в Кілії, де стався скандал, нині представляє БПП, а ще якихось десять років тому очолював територіальний осередок тієї ж самої «Батьківщини», що не встигла остаточно вимазатися об «русский мир».

Зрозуміло, не можна сказати, що всі поголовно партійні осередки є абсолютно аполітичними й прагнуть лише влади і впливу. Безумовно, є деякі обмеження і табу. Порядна людина, навіть яка прагне влади, не вляпається в якийсь опоблок, а порядна партія не віддасть (продасть?) місце ватникові, педофілу чи злодієві-рецидивісту.

Проте всі вони — «хороші» або «погані» — так чи інакше грають з чорними і сірими передвиборчими технологіями. Тому посилення кримінального законодавства в частині покарань за брудні передвиборчі ігри — річ необхідна.

«Пташку шкода!»

Ще 2016 року МВС спільно з Нацполіцією і громадянською мережею «Опора» почали роботу над законопроектом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення виборчого законодавства».

Я не буду зараз докладно зупинятися на ньому. Коротенько скажу, що в законопроекті, зареєстрованому у ВР у квітні 2018-го і включеному до порядку денного наприкінці вересня, упор робиться не стільки на посилення покарання за передвиборчі махінації, скільки на формування ефективних інструментів для виявлення і розслідування передвиборчих злочинів і притягнення винних до відповіді.

Що ж стосується конкретної історії, яка сталася в Кілії, то першим моїм бажанням було поспівчувати невдалій агітаторці: адже з неї зробили цапа-відбувайла. Не вона придумала купувати голоси, не зі своєї особистої кишені діставала гроші: все це санкціювалося і координувалося зовсім іншими людьми. І потім, врешті-решт — «всі ж так роблять!».

Ось це і є ключова фраза. За всього співчуття до засудженої жінки: доки інші десятки й сотні тисяч агітаторів, координаторів, піарників, опитувачів, голів штабів і партій — від верху до низу — не зрозуміють, що за брудну гру на них чекає покарання, жодних змін на краще в цій країні не відбудеться.

P. S. Купівля голосів виборців — лише один пункт у переліку брудних передвиборчих технологій. Наступного року на нас чекають президентські і парламентські вибори, і у нас буде ще не один привід розповісти про їхній темний залаштунковий бік.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter