Університетська правнича освіта і практика

 Існує лише три професії, представники яких удостоєні носити мантію: священик, суддя і вчений.

Мантія символізує те, що її носії наділені зрілістю розуму, незалежністю суджень і відповідальністю перед власною совістю та Богом.

Це означає внутрішню незалежність усіх цих трьох професій: їхній обов’язок — бути останніми, хто дозволить собі діяти примусово і піддаватися тискові ззовні.

Генрі Розовскі. Університет. Посібник для власника 

Правова система держави перебуває у стані глибокої кризи, а за моєю оцінкою — колапсу. Прикладів такого стану більш ніж достатньо.

Складовою цієї системи є університетська (вища) правнича освіта. Держава і представники громадськості (в першу чергу — правничої) представили нову, вже другу за останні два роки Концепцію реформування цієї освіти. Крім того, була спроба законодавця ухвалити закон про вищу юридичну освіту і доступ до правничої професії.

Свого часу на сторінках «Дзеркала тижня» мені довелось висловити своє бачення як щодо першого варіанту Концепції, так і щодо проектів законів на цю тему. Не знаю, чи почули мою думку автори, бо не бачив ні відгуків, ні запрошень на публічні дискусії — ні раніше, ні тепер...

Методологічна помилка реформування правничої освіти

Знайомство з новим варіантом Концепції дозволяє мені все ж таки сформулювати висновок, що багато що з критичних зауважень (не лише моїх!) в ній враховано і вона представляється більш цілісною і комплексною, спрямованою загалом на покращення якості випускників правничих шкіл України із залученням юристів-практиків.

Разом з тим, на мій погляд, автори Концепції та її прихильники (правнича громадськість, як я розумію з нечисельних публікацій у ЗМІ і соціальних мережах, в цілому підтримує сутність концептуального підходу) припускаються методологічної помилки в намаганні реформувати правничу освіту.

Ця помилка полягає в тому, що є бажання і намагання перетворити вищу правничу освіту на такий собі мікс, поєднавши університетську освіту зі школою професійної підготовки правників-практиків. На це спрямована достатньо складна блок-схема структури юридичної освіти, в якій автори пропонують різні варіанти переходу з одного рівня освіти на інший зі складанням великої кількості різних вступних, проміжних і випускних ЗНО та іспитів:

Що таке університетська освіта

Мені вже неодноразово доводилось висловлювати свою думку щодо розуміння вищої університетської освіти в цілому і правничої зокрема, а також професійної підготовки правників для реалізації свого бажання і здібностей у наданні правової допомоги людині у захисті її прав і основоположних свобод. Зупинюсь ще раз на цих підходах.

Університетська освіта, на мій погляд (і не тільки мій!), є універсальною освітою для людини, яка бажає і здатна її опанувати з метою саморозвитку та самореалізації у продукуванні нових знань, умінь і навичок. Доступ до університетської освіти, відповідно до Конституції України, повинні мати всі охочі та здібні до її опанування, незалежно від віку, статі, національної та етнічної приналежності, рідної мови та віросповідання.

Професійна освіта — це навчальний процес, що на 75% має бути спрямований на опанування суто практичних умінь і навичок для майбутньої практичної діяльності (для правника це можливість виконувати функції і повноваження адвоката, юрисконсульта, судді, прокурора, нотаріуса).

Університетська базова правнича освіта (ступінь бакалавра-правознавця) має відкривати прямий шлях як для подальшої наукової та викладацької діяльності, так і для можливої практичної роботи як адвоката, судді, прокурора, нотаріуса.

На навчання до університету вступають молоді люди переважно у 17‒18 років, одразу після закінчення загальноосвітньої школи, не маючи чіткого уявлення про правничу професію як таку, не розуміючи часто-густо (у 90% випадків) свою спроможність опанувати університетську програму і свої здібності займатись науковою, викладацькою чи практичноюдіяльністю у сфері правознавства. Підкреслю, що у переважній більшості країн світу правничу професію обирають зазвичай ті молоді люди, які вступають у правничі школи у більш дорослому віці, вже маючи часто іншу базову освіту, певний самостійний життєвий і виробничий досвід.

Сама університетська базова правнича освіта (диплом бакалавра чи доктора-правознавця) ще не є підставою для самореалізації людини як практикуючого юриста чи науковця.

Іноземний досвід

Світова практика доводить, що відносно незначна кількість випускників правничих шкіл університетів стають юристами-практиками або науковцями. Для того щоб ними стати, вони, як правило, спочатку йдуть на тривале (1‒2 роки) стажування в юридичні компанії чи державні правничі структури (прокуратуру, суди, органи державного управління), а вже потім обирають свій шлях: майбутні науковці і викладачі — до магістратури, майбутні юристи-практики — до професійної правничої школи, де одні готують себе до наукових досліджень, інші складають професійний іспит на право доступу до правничої професії. Цей процес триває ще 1‒2 роки.

Таким чином, підготовка правника-професіонала (а не лише людини з університетським дипломом) в цих країнах триває в середньому 6‒8 років, а правнича кар’єра розпочинається на межі 30-річного віку, суддями і прокурорами стають у віці щонайменше 35‒40 років, маючи 7‒10 років професійного правничого стажу.

Тому я переконаний, що підвищення якості українських правників лежить у площині розведення університетської освіти і професійної підготовки в часі і просторі. У зв’язку з цим, на мій погляд, потребує реформування організаційна структура і навчальні програми підготовки юристів.

Що треба змінити

Бакалаврські програми правничих факультетів мають надавати своїм студентам базові знання в галузях філософії і теорії права, конституційного права, публічного, приватного і кримінального права з можливістю бажаючих студентів вибірково слухати спеціальні та поглиблені навчальні курси з окремих тем та модулів цих базових наук. Такі навчальні курси мають надавати студентам ґрунтовні знання, уміння та навички щодо базових інститутів права, тлумачення законодавчих норм та їх застосування у практиці реального життя суспільства і конкретної людини.

Крім того, студентам бакалаврської програми бажано надати чітке уявлення про правничу професію, її мету, завдання, місію, особливості окремих видів правничої діяльності, щоб якнайкраще підготувати молоду людину до її майбутнього усвідомлення свого вибору щодо самореалізації в тій чи іншій сфері. А достатньо тривале стажування (виробнича практика) дозволить їй зробити більш усвідомлений вибір свого подальшого життєвого і професійного шляху.

Професійні правничі школи з підготовки майбутніх практикуючих юристів можуть бути створені як самостійні структурні підрозділи при юридичних факультетах університетів, або ж як самостійні навчальні заклади. Викладачами таких шкіл на 90% мають бути практикуючі юристи зі значним професійним досвідом.

В цих школах паралельно має а) вестись підготовка до складання професійного іспиту на право доступу до регульованої правничої професії; б) викладатись спеціалізовані курси з окремих сфер правових відносин; в) формуватися навички юридичного письма і Soft Skills (соціальні навички загального і професійного спілкування), а також принципи і постулати професійної відповідальності (деонтологічні правила) правника.

Магістерські програми з правознавства мають готувати насамперед майбутніх дослідників соціально-правових явищ, закононормотворців і викладачів правознавства з відповідними навчальними програмами.

Важливо, щоб у процедурах ліцензування та акредитації юридичних факультетів університетів та професійних правничих шкіл обов’язково брали участь професійні громадські об’єднання і їхнє слово мало вирішальне значення.

Остаточний варіант Концепції разом з покроковим планом, дорожньою картою її реалізації має бути обговорений на регіональних правничих конференціях професорсько-викладацького складу вишів, які побажають взяти участь у такому обговоренні, а також у правничих громадських спільнотах (Асоціація правників України, Національні асоціації адвокатів, прокурорів і нотаріусів). А замість того щоби вводити її в дію наказами міністерств і відомств, Концепції треба прийняти до реалізації на Всеукраїнській правничій конференції, Асамблеї правників України.

Реформи можуть бути дієвими лише тоді, коли вони усвідомлені всіма учасниками їх реалізації.