Децентралізація в Україні: ризики, плюси і мінуси

10 червня завершилося висунення кандидатів у Верховну Раду за партійними списками. Сьогодні найцікавіше, безумовно, розглядати перші десятки списків, а тому перші з прохідних, вважайте, вже мають у кишені депутатський мандат. Але насправді в людей, які опинилися у списках наступними за прохідними, куди більше шансів отримати реальну владу в країні. Щоправда, станеться це не через півтора місяця, а трохи більш як за рік, на місцевих виборах. І неодмінно відіб'ється на децентралізації в Україні.

Децентралізація в Україні: хто головніший?

Наші люди в масі ще нетвердо уявляють, що таке влада, що таке децентралізація в Україні та у кого які важелі в руках — прикладом тому віра в «доброго президента, який підвищить пенсії і знизить комуналку». Зараз вже з усіх кутків повалила масштабна реклама кандидатів-мажоритарників до Верховної Ради, і багато хто наголошує на тому, на який квітучий сад вони перетворять свій округ. Як рекламний хід — правильно. Але ж по суті це безбожна брехня! А куди діватися? Ну, напишуть вони, які їхні погляди на енергетичну політику, наприклад, або на судову реформу. Чи зрозуміє його простий виборець? Ось нужник побудувати на вокзалі — це так, вважає наш кандидат, це народу зрозуміло.

І, на жаль, «простий народ» дійсно переконаний в тому, що існує якась ієрархічна піраміда влади: чим крутіше називається посада, тим більше повноважень зосереджено в руках людини, що цю посаду обіймає. Тобто депутат облради головніший за депутатів місцевих рад, депутат Верховної Ради — це найголовніший депутат над усіма депутатами. Ну а президент — той практично бог. І плювати, що президент і парламент — це різні гілки влади.

Так, депутат ВР — це дійсно дуже круто. В їхніх руках зосереджена політична влада, вони можуть ухвалювати (або не ухвалювати) закони, а законодавча база — це все-таки фундамент держави. Але...

Реальні гроші — реальна влада

З квітня 2014 року активно відбувається децентралізація в Україні: триває реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади. Що це означає на практиці? Головним чином, те, що 60% податків, які ми сплачуємо, залишаються на місцях, тобто в територіальних громадах. В Україні вже створено понад 900 територіальних громад, і процес добровільного об'єднання триватиме до кінця року, а потім тих, що залишилися, «одружать» абияк, і в жовтні 2020 року місцеві вибори будуть виборами виключно депутатів об'єднаних територіальних громад.

І після виборів вже 80% доходів фізосіб залишатиметься на місцях. А ще плюс 100% податків на майно, 100% податків на прибуток підприємств комунальної власності, 100% платежів за надання адміністративних послуг... Навіть з акцизів на тютюн і алкоголь 5% залишатиметься на місцях, а це величезні гроші.

А тепер поговорімо про горезвісні «4000 дол. вчительської зарплати». Територіальна громада, яка має профіцитний бюджет, може собі дозволити заплатити «своїм» вчителям... якщо не 4000 дол., то цілком конкурентні, за місцевими мірками, гроші, виділивши їм на додаток до скромної бюджетної зарплати надбавки, що в кілька разів перевищують цю зарплату.

Можуть виділити, а можуть і не виділити. Це вже багато в чому залежить від того, хто розпоряджається коштами. Це вам не президент — це реальна влада. Ось така вона — децентралізація в Україні.

Де-де? В суді!

Звідси виникає запитання: хто і як цю владу контролюватиме? На державному порталі decentralization.gov.ua, який є головним джерелом і тлумачем процесу децентралізації в Україні, чорним по білому написано: «Головними, хто контролюватиме владу на місцях, є самі люди… Чим сильнішою буде громада, тим сильнішим буде місцеве самоврядування».

Спочатку про шкурне — про контроль за розподілом коштів в умовах децентралізації в Україні. Багато суспільних проектів публікують такі собі покрокові інструкції — як нам простежити за тим, на що йдуть наші гроші. Для цього є тендерний портал ProZorro, наприклад, портал публічних фінансів E-data, Державний земельний кадастр, декларації чиновників. Загалом, «хвости» порушень можна за бажання знайти у відкритих джерелах. Далі ви звертаєтеся куди слід — у поліцію, в Антикорупційне бюро, прокуратуру, в суд, нарешті...

І сплачуєте судовий збір. І збираєте всі документи. І знаходите хорошого (а значить, недешевого!) юриста. Гаразд, припустімо, ви знайдете юриста по сусідству, війна за ваші дороги буде і його війною, і він битиметься за ідею. Але хто знає, скільки буде тягнутися справа, і невідомо, що раніше буде — судове рішення або... нові місцеві вибори.

Тому якщо ви дорожите своїми грошима (а податки і є ваші гроші), ви повинні чітко знати, кого обираєте ними розпоряджатися.

Феодальна роздробленість і децентралізація в Україні

Небезпека втратити свої гроші — не найстрашніша, бо існує небезпека втратити країну. Насправді децентралізація в Україні — чудова річ. З одним лише «але»: на місця можна віддавати всю повноту економічної влади, але не можна віддавати владу політичну. Цього, звичайно, ніхто і не збирається робити, але...

«Подивімося правді в очі: через рік в органи місцевого самоврядування на заході увійдуть здебільшого проєвропейськи налаштовані люди, але на сході і півдні місцева влада буде проросійською, — каже політтехнолог, експерт з децентралізації в Україні Валентина Ситник. — Так, у нас є широкий звід законів і підзаконних актів, які позначають межі повноважень місцевої влади. Якщо місцева влада перейде межі дозволеного, притягнути її до відповіді можна буде... в суді. Але законів, що визначають поле діяльності місцевих органів влади, так багато, і тлумачення їх можуть бути такими різними, і за нашої неповороткої судової системи домогтися остаточного рішення буде непросто і дуже довго.

Місцеву владу зараз контролює сама громада. Але уявіть, влада вирішить прийняти рішення, яке виходить за рамки її повноважень. Наприклад, ввести у себе другу державну мову, зобов'язати муніципальні школи викладати нею. Пам'ятник Гітлеру поставити десь на головній площі. Чи має вона право на це? Безумовно, ні. Хто може негайно накласти вето на таке рішення, а не чекати на судовий розгляд? Та практично ніхто».

Тепер уявіть: в умовах децентралізації в Україні влада на місцях, маючи найширші фінансові можливості, ухвалює незаконне політичне рішення. Поки на нього відреагує громада, поки справа доповзе до суду і поповзе з черепашачою швидкістю далі по інстанціях, які можуть бути наслідки? Найжахливіші — аж до розпаду країни на удільні князівства.

Згадаймо середньовічну історію — як Київська держава розпалася на частини і була пожерта агресором зі сходу. Нічого не нагадує?

А тепер коротко — висновки. Децентралізація в Україні, реальна фінансова незалежність територіальних громад — чудова річ. Але за слабкого законодавчого базису і такої, що не працює як годиться, судової системи можлива узурпація влади на місцях, і це загрожує серйозними проблемами. Якщо вже десь ми і можемо втратити державу, то, скоріше, не на парламентських, а на місцевих виборах. Про які чомусь сьогодні рідко згадують.