Краматорськ сьогодні: міста конкурують не за ресурси, а за людей

Краматорськ сьогодні дуже змінився: за останні п'ять років він став столицею українського Донбасу. Втім, і саме місто, і регіон загалом уже ніколи не будуть колишніми. Після звільнення окупованих територій неминуче зміниться структура регіону, розстановка сил. Хай там як, та колишнє так зване місто машинобудівників ще довго буде головним населеним пунктом області, а такий стан речей потребує абсолютно нового підходу до його розвитку.

Два роки тому у Краматорську було розроблено Стратегію розвитку міста, яка враховує нові економічні реалії. Один з основних моментів стратегії — те, що Краматорськ сьогодні перестав бути «містом машинобудівників». Якщо раніше з майже чверті мільйона міського населення кожен п'ятий був зайнятий на підприємствах важкої промисловості, то сьогодні населення становить близько 200 тис. осіб, з них на заводах працює близько 15 тис.

Тому упор слід робити на розвиток малого і середнього бізнесу. Втім, це не особливість міста, а світова тенденція. Так вважає член виконкому Краматорської міської ради та один з авторів Стратегії розвитку міста Юрій Трембач, який розповів «Ракурсу» про те, як розвивається Краматорськ сьогодні.

Краматорськ сьогодні: завод ще довго буде найбільшим платником податків міста

— У Стратегії розвитку міста, ухваленій 2017 року, упор зроблено на залучення людей, ідей і технологій, а також на формування міського середовища, що дозволяє все це утримати і зберегти. У наш час міста конкурують не стільки за ресурси (в тому числі за бюджетні та грантові гроші), скільки за людей. Чим швидше розуміння цієї істини опанують як народні маси, так і співробітники міської адміністрації всіх рівнів, — тим вищі наші шанси зберегтися і розвиватися як місто.

Стратегія розвитку Краматорська сьогодні спрямована не на те, щоби місто перестало бути індустріальним, а на те, щоб воно перестало бути суто індустріальним. Великі промислові підприємства та їхні кадри є однією з сильних сторін міста, але за сьогоднішніми мірками цього замало для стійкого розвитку. Малий і середній бізнес може заповнити ринкові ніші, не заповнені важкою індустрією, зробити місто стійкішим до проблем на тому чи іншому великому підприємстві. Не думаю, що це суперечить існуванню династій машинобудівників.

Слід розуміти, що ці процеси тривають вже багато років, не чекаючи, поки ми обдумаємо їх і пропишемо у стратегію міста. Кількість робочих місць на великих промислових підприємствах (їх 13‒15 тис., зокрема 9 тис. — на Новокраматорському машинобудівному заводі) вже не перший рік менша, ніж кількість робочих місць у малому і середньому бізнесі (20‒25 тис.) — і це ми говоримо тільки про офіційну зайнятість. У 2018 році податкові надходження від НКМЗ у бюджет міста становили 150 млн грн — при загальному обсязі власних доходів бюджету (без урахування трансфертів та субвенцій) в 1,065 млрд грн. Завод залишається і ще довго буде найбільшим платником податків міста, але вже давно не є єдиним.

Краматорськ сьогодні: інтелектуальний потенціал мігрує не в місто, а через місто

Одне з базових положень Стратегії розвитку Краматорська сьогодні — залучення переселенців з окупованих територій, тобто певний локальний відтік мізків у межах Донецької області.

Інтелектуальний потенціал області, безумовно, мігрує з окупованого Донбасу в Донбас український. Матеріальним втіленням цієї міграції стало, наприклад, переміщення вишів з окупованих територій, окремих технологічних підприємств. Такі ж самі процеси у Краматорську сьогодні відбуваються і на рівні людей, фахівців, професіоналів.

Проблема полягає в тому, що поки ми не почнемо усвідомлено конкурувати, боротися за людей — міграція інтелектуального потенціалу буде не у Краматорськ, а через Краматорськ — до Києва, Львова, Івано-Франківська, за кордон. Повністю зупинити цей потік нам, звичайно, не під силу, але поставити завдання зберегти не 5%, а, скажімо, 25% інтелектуального потенціалу — цілком можливо. Якщо розуміти необхідність цього і займатися цілеспрямовано. Але судячи з того, що я чув щодо участі міської та обласної адміністрацій у переведенні донецьких вишів у місто, — наразі про таку політику говорити не доводиться.

Навряд чи Донецька чи Луганська області існуватимуть у колишніх межах

В Україні незабаром відбудуться вибори до територіальних громад. Багато хто каже, що децентралізація — чудова річ, але вона має і зворотний бік — небезпеку перетворення регіонів на свого роду удільні князівства. Проте децентралізація тим і відрізняється у правильний бік від оспівуваної деким «федералізації», що громади уповноважені займатися речами приземленими, а не спробами вирішувати питання космічного масштабу руками настільки ж космічної кривини. Інфраструктура і публічні послуги (які обрана адміністрація громади надає своїм громадянам) — так. А велика політика — ні. Так само і відповідальність: політична — за питання місцевої компетенції та кримінальна — за спроби пограти в небезпечні ігри. Кесареві кесареве, а слюсареві слюсареве.

До слова, я не вважаю чинний адміністративно-територіальний устрій області адекватним реальності. Окуповані території вже п'ять років живуть в іншій реальності, і немає жодних підстав припускати, що вони найближчим часом повернуться в нашу — це явно гра в довгу, що б не говорили політики перед виборами. Коли (не якщо, а коли) територіальну цілісність буде відновлено, «ті» території істотно відрізнятимуться від контрольованих, вони потребуватимуть особливих підходів до відновлення і розвитку.

Тому я не думаю, що Донецька чи Луганська області коли-небудь існуватимуть у тому ж самому вигляді й у тих самих межах, що до 2014 року. Це ілюзії. Гадаю, треба підійти до питання раціонально — з'єднати Маріуполь із Запоріжжям не лише дорогою, яку будуватимуть цього року, а й адміністративно. З'єднати західні вугільні райони Донбасу (Селидове, Покровськ тощо) з вугільними районами Дніпра (Павлоград). А на базі північних частин колишніх Донецької та Луганської областей зібрати новий суб'єкт адміністративно-територіального устрою.

До речі, з огляду на приналежність цього регіону басейну Сіверського Дінця, цю нову область цілком можна було б назвати Донецькою. Все це дозволить виконати корекцію регіональної ідентичності та ускладнити сепаратистські настрої у перспективі.

Політика міфозаміщення: руйнувати міфи, які об'єднують нас із Росією

Як писав Харарі, міфи — абстрактні конструкції, що дозволяють великим масам людей діяти спільно. Для того щоби повністю виключити можливість реваншу, слід м'яко, але цілеспрямовано й невідворотно руйнувати міфи, які об'єднують нас із Росією, і заміщати їх новими. Чудовий приклад — Велика вітчизняна vs Друга світова.

Взагалі, як у 2014 році, так і зараз, основна маса жителів області (і не тільки нашої) хоче миру, роботи, добробуту і шашлику по вихідних. Центральній владі достатньо проводити розумну політику щодо ЗМІ (як місцевих, так і загальнонаціональних) і не піддаватися на спокусу віддавати території на відкуп місцевим елітам в обмін на декларативну підтримку.

Якщо центральна влада ефективно стримуватиме Росію на зовнішньополітичному фронті, а на внутрішньополітичному проводитиме правильну політику міфозаміщення (і не даватиме місцевим елітам її торпедувати), то жодних реваншів не буде. Ризики в цій сфері не в «регіоні», а в політиці центральної влади — реваншистів в інших регіонах, аж до Києва, вистачає. Зрештою, у «корпусах» проти нас воює лише близько 40 тис. осіб з, по-моєму, 7 млн населення регіону.

* * *

В рамках нашого проекту вийшло ще два матеріали. Розповідь активістки Світлани Плюшко, яка останні три роки вважає головною справою свого життя благоустрій міста Краматорська, можна знайти за посиланням.

Ще одна наша стаття — розповідь очевидців про те, як відбувалася окупація міста Краматорська. Її читайте за посиланням.