Без вини винуваті: лікарська помилка чи біла ХАЛАТність

Лікарська помилка — одна з головних причин смертності в США. Здивовані? Відповідно до нещодавнього дослідження Університету Джона Хопкінса, понад 250 тис. осіб помирають щороку у Сполучених Штатах через медичні помилки, що робить їх третьою за значущістю причиною смерті після захворювань серця та онкології. Так-так, це статистика благополучних США.

Хай би як нам хотілося вірити у всесильність медиків, вони не посланці бога, не ангели в білих халатах. Лікар може зробити все правильно, але відсоток ускладнень, індивідуальних реакцій ніхто, на жаль, не скасовував. Помилки є і будуть. Є такий парадокс: чим більше розвинена медицина, чим вона технологічніша, тим вища ймовірність лікарської помилки.

Безумовно, люди в білих халатах бувають різні: добрі і недобрі, висококваліфіковані і не дуже... Важко встановити чітку міру професіоналізму лікаря, його людяності, співчуття, особливо у складних, критичних випадках. Тому непрості стосунки між пацієнтами, їхніми родичами і медичним персоналом у цивілізованих країнах регулюються тільки юридично: лікарі мають страховку на випадок судових позовів, пацієнти також захищені.

Судові процеси, де фігурують медики, — досить звична справа в тих самих США, в Україні ж кожен випадок — це полювання на відьом. Причин тому безліч. Це і відсутність юридичного поняття «лікарська помилка», і проблема загальної незахищеності медиків, автоматична «криміналізація» відповідальності лікаря часто ще до розгляду справи в суді, нагнітання ненависті до людей у білих халатах — все це приносить свої плоди.

Лікарська помилка: стратити не можна помилувати

В Україні склалася небезпечна тенденція, коли за всі проблеми в медицині відповідають ті, хто ближчі до хворого, — медики. Чим це загрожує? Подальшим зниженням довіри до ескулапів (пацієнти затягують зі зверненням по медичну допомогу з усіма негативними наслідками), бажанням лікарів піти з медицини або емігрувати, відмовою медиків від допомоги важким пацієнтам, зменшенням інвестицій у медичну галузь як занадто ризиковану.

У цивілізованому світі всі лікарські помилки стають предметом для вивчення, напрацювання нових алгоритмів, поліпшення надання медичної допомоги. В Україні «розбір польотів» не виноситься на загальний огляд.

«Якщо заглянути в Єдиний реєстр судових рішень України за 10 років (з 2007 по 2016 включно), побачимо, що було винесено вироки за 133 кримінальними справами, де відповідачами виступали або окремі лікарі, або заклади охорони здоров'я, які представляли своїх лікарів. У 119 з них (це майже 90%) медиків було визнано винними, лише в 14 випадках вироки для лікарів були виправдувальними, — наводить статистику Володимир Медведь, завідувач відділення внутрішньої патології вагітних Інституту педіатрії, акушерства і гінекології НАНУ. — За даними Американської медичної асоціації (опубліковані у 2017 році), 61% усіх лікарів упродовж своєї професійної кар'єри мали судові позови проти них. Лише у 3% випадків суди ставали на бік позивачів. Тобто у 97% випадків вироки були виправдувальними для лікарів. В усьому світі існує проблема лікарських помилок. Але співвідношення звинувачувальних та виправдувальних вироків в Україні вражає».

Найчастіше справи порушують проти хірургів, лікарів, які працюють з невідкладними станами, а також акушерів і неонатологів. Практично всі медики, які рятують життя, перебувають у зоні підвищеного ризику.

Лікарі і пацієнти: від спасибі до судового позову за лікарську помилку

В Україні відсутнє законодавче визначення лікарської помилки, під якою розуміють дефекти в роботі лікаря, за умови, що не було допущено недбалості.

«Дефекти можуть настати як з об'єктивних, так і з суб'єктивних причин, — пояснює Людмила Кириленко, керівник групи правового забезпечення медичної практики ГК «Мати та дитина». — Наприклад, до об'єктивних причин настання лікарської помилки можна віднести відсутність належного матеріально-технічного забезпечення, індивідуальні (атипові) реакції організму, які ще не прописані у спеціальній літературі і не мали клінічного прояву. До суб'єктивних причин можна віднести те, що лікар має неналежний рівень підготовки з огляду на свій досвід, неправильне трактування результатів аналізів для встановлення діагнозу».

В Україні медик може притягатися до цивільної, дисциплінарної та кримінальної відповідальності внаслідок лікарської помилки. Якщо говорити про кримінальну відповідальність, то найчастіше це ст. 140 КК України «Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником», де обов'язковою складовою злочину є недбалість або халатність.

«Хочу наголосити, що цивільна відповідальність лікаря в Україні має презумпцію винності, — зауважує Людмила Кириленко. — Тобто сам лікар (заклад охорони здоров'я) зобов'язаний довести, що він зробив все правильно, згідно з протоколом, стандартом якості медичної допомоги. Тільки в цьому випадку позов буде задоволено на користь лікаря. Це не є коректним, адже саме позивач має доводити вину лікаря».

Чи захищений український пацієнт від лікарської помилки

За словами юристів, український пацієнт наділений ширшим колом повноважень, ніж лікар. Пацієнти захищені не тільки законами про охорону здоров'я, а й законом «Про захист прав споживачів».

«В парі лікар-пацієнт останній має значно більше прав, — вважає Володимир Медведь. — Пацієнт в Україні має право відмовитися від лікування, яке призначає лікар, має право не виконувати рекомендації».

Ще одна проблема — відсутність в Україні національних протоколів і стандартів лікування. На жаль, ніхто не дослухався думки лікарів, експертів щодо проблеми лікарських помилок. З 2016 року українським лікарям надали доступ до закордонних медичних протоколів, назвавши це перемогою, однак скасування національного стандарту призвело до хаосу. Уявіть, один лікар може обрати австралійський протокол, інший — канадський, третій — ще якийсь... Найяскравіше ця плутанина виявляється під час конфлікту між пацієнтом та лікарем, у суді.

Що робити з проблемою лікарської помилки?

На думку експертів, для подолання хаосу навколо проблеми лікарських помилок треба запровадити єдиний національний стандарт за основними нозологіями (захворюваннями). Це б значно спростило процес судового розслідування (дії лікаря зіставлятимуться із затвердженим чітким переліком необхідних маніпуляцій та призначень).

«Якщо говоримо про кримінальну відповідальність, то обов'язок доказування покладається на органи слідства, — пояснює Людмила Кириленко. — Щоби встановити склад злочину, потрібно встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями (або бездіяльністю) лікаря, які призвели до негативних наслідків. З цим в Україні виникає проблема. Єдиним засобом доказування є висновки судово-медичної експертизи, яка на сьогодні проводиться під егідою МОЗ. Доцільно було б залучати самоврядні лікарські організації з відповідними повноваженнями, щоб ці висновки були об'єктивними».

Кроком уперед стало б визначення на законодавчому рівні поняття лікарської помилки як нанесення ненавмисної шкоди пацієнтові лікарем, медсестрою, медичним працівником, а також введення обов'язкового страхування професійної відповідальності медпрацівників.

Хоч як гірко це усвідомлювати, але не всіх хворих вдається врятувати. В ускладненнях і смертях не завжди винні лікарі. Такою є об'єктивна реальність. Смертельні випадки — особливо якщо ти реаніматолог — рано чи пізно будуть. Якщо сьогодні саджати медиків за лікарські помилки, завтра нас буде нікому лікувати.