Новини
Ракурс
Фото: Consilium Medicum

Монополія МОЗ на судмедекспертизу — все як в СРСР

Так було в СРСР. Всі судово-медичні експертизи проводилися в різних підрозділах самого медичного відомства — Міністерства охорони здоров'я СРСР. Міністерство юстиції в тій країні, зрозуміло, існувало, але мало дуже убоге поле компетенції. В умовах тоталітарної держави відомча приналежність експертів істотного значення не мала. Але, тим не менш, у випадках, де політичні та правоохоронні органи свого вираженого інтересу не мали, ця відомча прив'язка давала можливість приховати недбалість, професійну неграмотність або злочин медичного працівника.

Зрозуміло, кожен експерт був «незалежним». Насправді відомча приналежність диктувала співчуття експерта до колеги, який провинився. Навіть у тих випадках, де ані партійні органи, ані КДБ свого інтересу не мали. Але була і жорстка вертикаль, що фактично виключала незалежність експерта.

Так, в СРСР були десятки судово-психіатричних комісій, які визначали можливість виведення клієнта з категорій дієздатності та осудності. І всі вони, ці комісії, зобов'язані були виносити свої незалежні рішення, керуючись своїми медичними і правовими знаннями. Але... над ними, на невимовно далекій вершині стояв наймудріший і єдино правильний Інститут судової психіатрії в Москві. Там працювали корифеї, що мали право (і нахабство, чого вже тут замовчувати) заперечувати думку своїх провінційних і, отже, менш розумних і освічених колег. Так, експерти в Ташкенті не знайшли у колишнього радянського генерала Григоренка психічної патології, а корифеї в Інституті судової психіатрії в Москві визнали його хворим і неосудним. Київські експерти визнали здоровими заарештованих українських дисидентів Плюща і Плахотнюка, а в Москві помилочку провінціалів виправили й відправили обох на примусове лікування до спеціальної психіатричної лікарні МВС СРСР.

 

Хочу уточнити: монополії психіатричних знань насправді в тій країні не було. А було безліч різних «шкіл», створених самовпевненими професорами. Від вірусного походження шизофренії до екзотичних методик лікування психозів за допомогою кольорових окулярів... Монополізація розпочалася, коли головним авторитетом в радянській психіатрії став академік Снєжнєвський. Зрозуміло, москвич. Тоді на теренах неосяжної радянської країни запанувала єдина і обов'язкова теорія (і, на жаль, практика) так званої уповільненої шизофренії.

Сьогодні ми, Україна, ніяких окремих, національно правильних «шкіл» не маємо. Хоча спроби такої «незалежності» були. Сьогодні ми — члени всесвітньої діагностичної спільноти й дотримуємося принципів і категорій Міжнародної класифікації психічних розладів. І, на відміну від наших російських колег, дотримуємося її повністю.

Повертаюся до судово-психіатричної експертизи. У нормальних, цивілізованих державах виконувати експертну роботу запрошують лікарів, які мають великий досвід роботи у практичних умовах. Іншими словами, лікарів, які щодня займаються діагностикою та лікуванням пацієнтів. І зовсім не обов'язково мають високі академічні регалії.

В СРСР все було інакше. Наприклад, багато експертів, які працювали в тому ж самому московському Інституті судової психіатрії, визначали долю клієнтів, далеко не завжди маючи серйозний досвід роботи у психіатричній клініці. Ба більше, дехто з них досить слабо орієнтувався в сучасній клінічній психофармакології. Таким був і сам директор Інституту академік Морозов. Знаю це від його співробітників.

Ми вже давно живемо не в СРСР, але такі сугубі теоретики трапляються і в нас. У нас же цілком радянська система оцінки професійної спроможності. Якщо ви захистили кандидатську дисертацію в проблематиці судово-психіатричної експертизи — ви вже повноправний експерт. Навіть у тому разі, якщо відчутного практичного досвіду роботи в цій сфері у вас немає. До речі, якщо ви захистили дисертацію в проблематиці організації психіатричної допомоги в країні, а не, скажімо, в новаційних методах лікування шизофренії, явно претендуючи на Нобелівську премію, то ви не психіатр, а фахівець у сфері громадської системи охорони здоров'я. І не важливо, що ви все своє професійне життя були справжнім практичним лікарем. Для з'ясування ситуації уявіть собі, що експертом в гінекології чи отоларингології є успішний дисертант (ніхто не питає про реальне авторство цієї геніальної новаційної праці), що має убогий досвід роботи практичним лікарем...

У сфері української судово-психіатричної експертизи верховним арбітром сьогодні є молодий чоловік тридцяти з чимось років, який не має тривалого досвіду роботи в психіатричній клініці. Але зате — «захищений»! І, що найголовніше, має потужного покровителя в особі в. о. міністра охорони здоров'я Уляни Супрун. Так-так, правильно розумієте, цей молодий чоловік без особливого досвіду роботи в клінічній медицині — герой кількох моїх публікацій Сергій Сергійович Шум. Сьогодні він, по суті дошкільник, влаштовує іспит досвідченим, розумним, освіченим лікарям всієї нашої чималої країни. Він — Верховний головнокомандувач і Повелитель! Його бояться, йому не суперечать, адже знають: для нього закон не писаний! Якщо пані Супрун буде в нашому міністерському кріслі ще років зо п'ять, бути Сергію Сергійовичу членом Академії медичних наук. А то і її президентом. Уже сьогодні обманом і домовленостями він вибудовує свою потужну корупційну систему, не боячись усіх наших славних антикорупційних органів, активно зайнятих взаємним самознищенням.

Колись мій американський колега і друг, видатний американський психіатр Лорен Росс запросив мене подивитися, як у його країні відбувається судово-психіатрична оцінка складного випадку на прохання Верховного суду США. В кімнаті сиділи, м'яко дискутуючи, зірки американської психіатрії. Навколо на стільцях, ближче до стіни, мовчки сиділи молоді лікарі, записуючи мудрі слова досвідчених вчителів. Після двогодинного обговорення було прийнято рішення, яке наступного дня мали відправити в канцелярію Верховного суду США.

Потім Лорен розповів мені про молодих лікарів, завжди присутніх на таких засіданнях аксакалів. Їм іще довго вчитися, тільки через 10 або 15 років вони здобудуть право брати участь в ухваленні рішення. «Від них залежатиме доля людей», — сказав Лорен.

Не так давно говорив з Лореном. Він постарішав, але досі працює. Занадто важливим він є для університету. Досі у складних випадках його залучають як експерта. Славна країна Америка. Але й там буває всяке. Втім, Сергій Сергійович Шум до Америки жодного стосунку не має. Як і до Росії з її жахливим Путіним. Наш він, навіть дуже наш, український.

Ми і сьогодні, як і раніше в СРСР, маємо монополію Міністерства охорони здоров'я на всі медичні експертизи. Міністерство юстиції нашої країни, яка прагне в Європу, жодного разу не спробувало усунути цю зовсім не європейську монополію. Скажу більше, те, що знаю від свого нині покійного друга, який посідав дуже високу сходинку у вітчизняній юридичній ієрархії: коли нова, незалежна Україна прощалася з радянським законодавством, юридична громадськість наполягала на введенні всієї медичної експертної діяльності в зону компетенції Міністерства юстиції. Але МОЗ зуміло переконати начальство в іншому. Дуже вже серйозні та вагомі аргументи були в цього відомства. Здогадуєтеся, які?


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...