Нові законопроекти: пряма демократія чи електронна диктатура?

Для того щоб якнайдовше утримати симпатії найбільш невигадливих представників електорату, навіть коли з'ясується, що жодних захмарних підвищень пенсій і зменшень тарифів не передбачається, треба дати простому народові шоу. Ситком! Наприклад, щось про пряму демократію.

Ситком «Рада-IX» і пряма демократія

Прямі трансляції засідань ВР — чим вам не серіал? 29 серпня і 3 вересня — пілотні серії, потім п'ять сезонів по десять приблизно серій (по сезону на місяць), акурат до католицького святвечора. А там... нібито путч обіцяли, не чули? А поки пенсіонери й домогосподарки сидітимуть біля телевізорів, телевізори, дивись-но, увімкнуть у перукарнях і приймальнях стоматологічних кабінетів, і звідти поллється багата їжа для розуму. «А він тоді сказав...» — «І що йому відповіли?» — «Бачили, як була одягнена ота, у президії?» — «А чули про пряму демократію?»

Тому у двох пілотах головний герой, який парламентом керувати ніяк не може, крутиться годинами на червоному оксамитовому троні в залі засідань ВР, відпускаючи репліки в дусі кіношного Голобородька, що підігрівають глядачів. Але цього замало для того, щоби зробити гарне шоу. Для створення добротного контенту потрібен екшн.

Головні забіяки в цьому скликанні пролетіли повз парламент, тому залишилося одне — час від часу видавати залпи з популістських законопроектів. Про пряму демократію, наприклад. Чи буде їх ухвалено і коли — справа двадцята. Народ все одно не вдаватиметься в те, що, скажімо, голосування в першому читанні за законопроект зовсім не означає, що він негайно стане чинним законом (особливо якщо справа стосується внесення змін до Конституції). Однак за кожним таким популістським вихлопом стоїть серйозна проблема.

Влада — народові, або Пряма демократія

Під час другої пілотної серії ситкому «Рада-IX» депутати бурхливо обговорювали один з найбільш розпливчастих і популістських законопроектів — таких, які якраз і покликані забезпечувати яскраве шоу «перемоги демократії». Йдеться про законопроект №1015 «Про внесення змін до статті 93 Конституції України (щодо законодавчої ініціативи народу)». Грубо кажучи, про пряму демократію.

«Внести зміни до статті 93 Конституції України…, виклавши її в такій редакції: «Стаття 93. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить народу, президентові України, Кабінету міністрів України, народним депутатам України та реалізується ними у випадках і порядку, визначених Конституцією України і законами України. Законопроекти, визначені президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово».

Ключове слово — «народ», будь-який представник якого тепер може подавати свої законопроекти. Звучить, так? Втім, більшовики сто років тому, здається, вже заявляли щось подібне. Владу народові, землю селянам... Вийшов пшик, а не пряма демократія.

Уявіть, наприклад, ви, повноважний представник народу, хочете подати законодавчу ініціативу. Як це робиться технічно? Наскільки широко простягається ця пряма демократія? Та й що це взагалі таке?

Одних петицій замало?

Пряма демократія — штука, обкатана ще у Стародавній Греції. Але даймо спокій їй і, наприклад, середньовічному Новгороду, де норми прямого народовладдя здійснювалися просто на площі, іноді й кулаком в зуби. У масштабах сучасної країни ця модель не годиться.

Коли говорять про сучасну пряму демократію, як приклад зазвичай наводять Швейцарію, де референдуми проводяться кілька разів на рік. Традиції народної законодавчої ініціативи в цій країні налічують майже півтора століття. Щоби внести зміни до тексту Конституції чи іншого чинного закону, або запропонувати новий законопроект, будь-який швейцарець протягом півтора року може зібрати 100 тис. підписів і передати їх у Федеральну канцелярію. Якщо ухвалений парламентом закон в чомусь не влаштовує громадянина або групу громадян, протягом 100 днів після офіційної публікації закон можна винести на загальнонаціональний референдум.

Ми не будемо тут докладно розбирати механізми дії швейцарської моделі прямої демократії. Скажемо лише, що адаптувати їх для України важкувато, адже Швейцарія — країна маленька, і з федеральним устроєм.

Проте в Україні вже успішно діє система електронних петицій. Написати петицію, адресовану президентові або парламенту, легко і просто може будь-який громадянин, і якщо вона за три місяці набере 25 тис. підписів, то її буде розглянуто відповідно до закону «Про звернення громадян».

Однак пряма демократія містить у собі можливості організовувати референдуми, широко обговорювати законопроекти, ініціювати знизу внесення поправок до вже чинних документів, право відкликати депутатів і вимагати від них позачергових звітів. І головне питання — як це організувати. Адже традиційні голосування на референдумах — дуже неповоротка і коштовна система, тому часті референдуми нам не подужати ані організаційно, ані фінансово.

Пряма демократія чи цифрова диктатура?

А ось тут представники правлячої партії витягують, як кролика з циліндра, чарівні слова — «діджиталізація» і «держава у смартфоні». Про це, власне, й казали представники «Слуги народу» під час обговорення законопроекту в парламенті. Однак малюючи утопічні картини — як уся країна від малого до великого, від мільйонера до бомжа, тикаючи пальцями у смартфони, здійснює пряму демократію, — вони мовчать про небезпеки «держави у смартфоні».

А тепер поговорімо ще про один свіженький законопроект №1083, внесений у Раду 29 серпня, — «Про електронні комунікації». Одним з його ініціаторів став Михайло Федоров, головний «діджиталізатор» президентської кампанії Зеленського.

Якщо уважно вчитатися в цей об'ємний документ, можна зробити трохи моторошні висновки. Деякі експерти навіть називають систему контролю, прописану в законопроекті, «мрією гебешників», «цифровим тоталітаризмом» і навіть «інтернет-концтабором».

Коротко про новації. Якщо законопроект буде ухвалено, можна забути про анонімні телефонні номери. Всі зобов'язані будуть зареєструвати свої сім-карти, а оператори зобов'язані будуть протягом трьох років (поки не сплине строк позовної давності) зберігати інформацію про те, які послуги вони надали. «Сірі» телефони можуть відключити від мобільного зв'язку (співробітники «Цитруса» і китайських інтернет-магазинів зараз знепритомніють!). А по IMEI телефону людину можуть знайти в будь-який час і в будь-якому місці. Тобто всі розмови, листування, пошукові запити й навіть місцеперебування опиняться «під ковпаком» держави (при цьому незрозуміло, як вчинятимуть з телефонами іноземців, що в'їжджають в Україну).

Втішає те, що якщо законопроект буде ухвалено, то діяти він почне тільки влітку наступного року, а відключення телефонів заплановано на початок 2024-го — за цей час багато чого може статися.

Отже, цифрова пряма демократія — річ, напевно, хороша. Якщо не перетворювати її на тотальну цифрову диктатуру.

P. S. 3 вересня парламент ухвалив постанову про те, що законопроект про пряму демократію буде спрямовано до Конституційного суду для отримання висновку, а після розглянуто на другій сесії ВР.

З 10 по 20 вересня дивіться перший сезон ситкому «Рада-IX. Перша сесія». Буде цікаво.