Конкурси на державні посади: три кричущі випадки

Демократичні процедури призначення на посади державних службовців і прирівняних до них осіб (суддів, прокурорів тощо), започатковані при п’ятому президентові держави як відповідь на вимоги Майдану-2014 і виклики, що були сформульовані незадоволеною більшістю нашого суспільства, нова владна Зе-команда також взяла на озброєння, демонструючи певною мірою спадковість державної кадрової недополітики і намагаючись переконати народ, що тепер все буде значно краще. Та здається, що не так сталося, як гадалося. Три останні кричущі випадки конкурсів на заміщення вакантних посад змушують повертатись до цієї теми.

Випадок перший. Конкурс на заміщення посад двох членів ВРП за квотою президента

Хронологія подій. Спочатку президент Володимир Зеленський скасовує укази Петра Порошенка щодо призначення останнім двох членів Вищої ради правосуддя. Мотив — Порошенко не дотримався затверджених ним умов конкурсного добору кандидатів на посади, не отримав результатів конкурсу від створеної ним конкурсної комісії і свавільно призначив двох осіб, яких начебто ніхто не рекомендував. (До речі, ДБР і ГПУ збираються оголошувати Порошенку підозру у вчиненні кримінального правопорушення за цим фактом.) Але дві «президентські посади» членів ВРП на момент оприлюднення Зеленським свого указу були зайняті, і конкурс провести виявилось нереально.

Невдовзі після оприлюднення указу один з членів ВРП, призначений Порошенком, добровільно складає з себе повноваження. Розпочинається конкурс на заміщення вакантної посади, який проводить створена президентом Зеленським конкурсна комісія — фактично на одну посаду. Поки відбуваються конкурсні процедури, другий член ВРП, який начебто подав чи збирався подати позов до суду про своє неправомірне звільнення, також добровільно складає з себе повноваження члена ВРП.

За результатами конкурсу на заміщення посади комісія рекомендує Зеленському шістьох кандидатів, з яких він має всі повноваження обрати двох і призначити їх на вакантні посади. Натомість президент через місяць після завершення конкурсу обирає лише одну кандидатуру і призначає на посаду членкині ВРП.

Ще через місяць президент Зеленський скасовує свій указ про проведення конкурсу на заміщення вакантної посади та оголошує новий конкурс, тільки вже на одну посаду члена ВРП. При цьому він затверджує абсолютно новий склад конкурсної комісії.

Здоровий глузд, формальна логіка і теорія права дозволяють зробити припущення, що президент держави, скасувавши свій попередній указ про проведення конкурсу на посади членів ВРП, по-перше, скасував всі результати проведеного конкурсу і, по-друге, висловив недовіру всім членам створеної ним конкурсної комісії, які за його ж указом відповідали «високим критеріям моральної та професійної доброчесності». При цьому Зеленський не скасовує свій указ про призначення однієї членкині ВРП. Що це — недолугість, блюзнірство, непрофесіоналізм команди президента чи його самого?..

Випадок другий. Конкурс на вакантну посаду голови Держкіно

Міністерство культури, молоді та спорту разом з Головдержслужбою нещодавно оголошують конкурс на вакантну посаду голови Держкіно України. Відбувається конкурс. До передостаннього етапу — співбесіди з конкурсною комісією Головдержслужби — доходить одна особа, багаторічний головний продюсер Міжнародного Одеського кінофестивалю — Юлія Сінькевич, яку реально підтримує майже вся кінематографічна спільнота.

В результаті цієї співбесіди конкурсна комісія з невідомих громадськості мотивів негативно оцінює професійні якості цієї кандидатури, знімає її з конкурсу на державну посаду і фактично зриває завершення конкурсу і призначення голови Держкіно, чим породжує різке невдоволення професійної громадськості і небайдужих громадян України, які пишуть петицію першим особам держави і збираються проводити безстрокову акцію протесту щодо рішення Головдержслужби.

Випадок третій. Конкурс на заміщення посади керівника департаменту Мінкульту

Ті ж самі дійові особи — Міністерство культури, молоді та спорту і Головдержслужба оголошують конкурс на заміщення посади керівника Департаменту міністерства з питань релігії. В результаті конкурсних процедур до фінальної співбесіди в Головдержслужбі доходить одна особа — попередній керівник цього департаменту Андрій Юраш, який також користується неабиякою підтримкою багатоконфесійної релігійної спільноти України. За оцінкою професійних здібностей (аналогічно попередньо описаному випадку з керівником Держкіно) він не допускається до наступного етапу, і цей конкурс також зірвано. Знову петиція і знову невдоволення громадськості…

Мій висновок з цих трьох випадків такий: когось в державі не влаштовують або особи, які перемагають в оголошених конкурсах на заміщення вакантних посад, або склад конкурсних комісій, який не виконує чиєсь замовлення в кадровій політиці. Хто при цьому виграє — не знаю. Але точно не суспільство.